Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

одній не сказали, а тепер весь час були на ножах. Він опинився між двох вогнів. Ось йому геть не хочеться знати, хто батько маленького Едді. Навряд чи це Джек: малий геть на того не схожий, а Джек, видний і імпозантний чоловік, напевно викував би сина на свою подобу. Хай би ким був Едмундів батько, «сліда він не лишив»: так сказала Рейчел, коли змирилася з фактом, що прихистить під своїм дахом розпусницю. Вона навіть витягла звідкись фотографію, яку доти не показувала — Аду з Альбертом на колінах. Лілліан і Нелл довго розглядали світлину при світлі лампи: сумнівів не було, у дитинстві Альберт був просто неприродно схожий на маля Едмунда. Проте найбільше їх зацікавила давно померла сестра — вони майже забули Аду, і вигляд гарненької дівчинки з бантиками їх вразив. Вона супилася на фотографа, ніби знала, що він ось-ось украде їхню матір. Лілліан із вогкими від сліз очима відсахнулася від лампи й повернулася до Рейчел, яка гойдалася у рипучому кріслі-гойдалці в кутку.

— А ще фотографій ти не поховала?

Рейчел винувато відвела очі, але силувано розсміялася:

— Не мели дурниць.

Лілліан і Нелл одразу зрозуміли, що ця світлина — не єдина, але решту знайшли вже після смерті мачухи. Лілліан перебрала всі речі Рейчел, доки Нелл і Френк були на озерах, і виявила фотографії мсьє Жана-Поля Армана без рамок. Нарешті вони зібрали повний набір (включно з фото матері, яке лишилося в Тома): можна сказати, родина возз’єдналася. Пізніше, незадовго до народження Кліффорда, Лілліан витратила грубу копійку на те, щоб оправити фотографії в рамки.

Лілліан півдня проридала над фотографією себе-немовляти на руках у Ади (дівчинка з лялькою), але, полишаючи дім на Ловтер-стрит, забрала портрет Ади з Альбертом, бо серед усіх зображень саме це викликало в неї найніжніші почуття.

Інколи Френк замислювався, чи це не Альберт зробив Лілліан дитину: він прекрасно пам’ятав, як сестри висли в Альберта на шиї й розказували, що він «єдиний чоловік у їхньому житті». Проте думка про брата і сестру разом була така огидна, що Френк одразу назвав себе збоченцем.

Лілліан уклала Едмунда в ліжечко. У нього вже злипалися очі, довгі світлі вії торкалися щічок. Ідучи на роботу, вона лишала його з такою собі місіс Гедж із Віґґінтон-роуд, удовою, що втратила на війні трьох синів-богатирів і тепер самотньо блукала великим домом, як єдина горошина у стручку. Вона так любила Едмунда, що весь день із ним гралася й не давала малому поспати. Вдова із сумною посмішкою казала, що тепер їй хоч є кого обійняти.

Лілліан ніколи не просила Нелл за ним доглянути — не хотіла почуватися у боргу. Досить того, що вона живе з ними. Можна подумати, наче вона має на цей дім менше прав, ніж Нелл. Щойно вискочивши заміж, Нелл почала поводитися так, ніби дім належав виключно їй і Френку, а тепер, коли Нелл завагітніла, стало ще гірше. Що більше випинав живіт, то більше її дратувала Лілліан, ну, а Лілліан вперлася рогом.

— Який він елеґантний, Френк наш, — сказала Лілліан за сніданком, зрізаючи для Едмунда верхушку яйця.

За вікном на задньому дворі Френк накачував шину велосипеда, перш ніж рушити на роботу. Тепер він працював у магазині чоловічого одягу і добре вдягався сам. Утім спроба люб’язності з боку Лілліан упала на неплідну землю. Нелл змітала зі стола кришки модною гальванізованою щіткою, яку подарувала їй на весілля сусідка Мінні Гевіс. Вона мела навколо Едмундової тарілки короткими агресивними рухами, ніби й його хотіла вимести.

— Облиш, Неллі, — м’яко сказала Лілліан. — Я приберу, коли Едді поснідає.

— Сніданок уже скінчився, — сказала Нелл, не дивлячись їй у вічі.

— Та де ж закінчився, — Лілліан намагалася триматися розважливо, хоча кортіло сестру ущипнути. — Едмунд щойно почав снідати, я заварю ще чайничок чаю. Хочеш чашечку?

— Ні, спасибі, — зверхньо відповіла Нелл. — Я вже поснідала.

— Я не знала, що в нас усе строго за годинником, як у дешевому готелі, — сердито кинула Лілліан.

— Звідки ж мені знати про готелі, дешеві і не тільки, — сказала Нелл із гордою усмішечкою, адже нечасто їй вдавалося вигадати дотепну відповідь.

Терпець Лілліан урвався, і вона огризнулася:

— А ти не прикидайся розумною, Нелл, тобі не пасує.

Нелл розлючено змахнула щіткою й випадково зіштовхнула зі столу чашечку з незабудками, а побачивши, що та розбилася, заверещала й пожбурила щітку через усю кімнату. Від цього Кліффорд нагорі розридався, і Нелл обхопила голову руками, щоб не чути його криків — він був із тих дітей, які змовкають, лише коли їх годують, і це доводило її до сказу; але вона встигла почути слова Лілліан:

— Знову твій крикун завівся, він хоч колись вщухає?

Кліффорд у дитинстві був негарний, особливо в порівнянні з Едмундом, який ще й ріс спокійним: мрія будь-якої матері. Нелл інколи з душі вернуло, коли вона бачила, як Лілліан няньчиться з Едмундом і співає йому, як лялечці.

— Розбалує вона малого, — казала вона Френку. — Хтозна, що з нього виросте.

— Йому наче не шкодить, — припустив Френк, бо вважав Едмунда «прекрасним хлопчиною».

— Вона його задушить в обіймах, так і знай, — сказала Нелл. — А ще...

Але тут вона випадково штрикнула Кліффорда, який саме на хвильку змовк, булавкою від підгузників, а той почервонів і зайшовся криком. Бідолашна Нелл спершу його потрусила, а тоді й сама розридалася й закричала Френку:

— Мене ніхто не попереджав, що буде так!

Одного спекотного липневого ранку Лілліан вийшла з дому на Ловтер-стрит і рушила до червоного цегляного масиву «Ровнтрі», що височів над вулицею, як корабель, застряглий на суші, проте перш ніж звернути за ворота місіс Гедж, вирішила, що робитиме надалі. Вона різко смикнула за шнур дзвінка. Едмунд, що сидів у неї на руках, указав у літню небесну блакить, де ширяв стриж.

— Так, це пташечка, — усміхнулася Лілліан і, нахилившись до нього, вдихнула солодкий запах молока, мила і сну.

Вона більше не витримає у тому домі. Вони обмежені — чорнороті й обмежені, ось вони які, і якщо Лілліан затримається з ними ще хоч на хвилину, то й собі зчорніє і всохне. Едмунд задихатиметься у вечірній балаканині про ціну на м’ясо, тлю на Френкових грядочках і те, які гади більшовики. Так не годиться. Геть не годиться.

—