Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перед виходом частує ще Шелю міцним солодким чаєм із дрібкою м’яти, шавлії і товченого кореандру. Від чаю в голові шумить, як після доброї горілки, тільки значно приємніше.
Отож Якуб покидає губернаторський палац верхи на леві. Їде неспішним кроком вулицями міста, дивлячись згори на охоплений жахом натовп міщан, паломників і подорожніх. Звір також мусить непогано розважатися, бо то клацне пащею, то лясне лапою, то рикне, аж тріскають шиби у вікнах і падають незакріплені черепички.
Перш ніж зовсім покинути місто, Шеля під’їжджає під дім дівчини з волоссям кольору води. Вона якраз поливає мальви в маленькому садочку. Коли вона бачить Якуба і на кому він верхи, бляшана лійка випадає їй з рук.
— Ось я й повернувся, — говорить Якуб. — Поїдеш тепер зі мною.
LIV. ПРО КАВУ З ЯЧМЕНЮ Й ЦИКОРІЮ
Повідають, що Якуб Шеля вертався верхи на леві, наче вождь-переможець, хоча усією армією, яку він вів за собою, була дівчина з безбарвним волоссям. Проте іноді краще мати дівчину, ніж армію.
Лев, який гарчав, породжував тривогу в усій Галілеї, хоча від природи був лагідної вдачі й охоче лягав спати в товаристві ягнят, не чинячи їм найменшої шкоди. Тому Якуб і Мальва — бо так Шеля називав дівчину, а їй було все одно — подорожували переважно горами й порослими пижмом луками, щоб не лякати людей. Лишень кілька разів, на прохання Мальви, вискакували галопом на середину села або містечка; лев гарчав, Шеля кричав, баби верещали й тікали, задираючи спідниці, євреї губили ярмулки, кури літали вище від голубів, решта приплоду тікала з іржанням, кувіканням, муканням, беканням, меканням, нявканням і гавкотом. Мальва голосно сміялася. Заради такого сміху варто робити певні речі.
Подібний переполох викликав Якуб у Тарнові, де передав лист від губернатора старості Брейнлю, що спітнів від страху, побачивши лева; і в корчмі Абрама Тінтенфаса в Кам’яниці, куди він зайшов напитися й похвалитися перед хамами новою дівчиною, бо справжній хлоп мусить мати гарну дівчину, таку, якої б йому інші заздрили; і в Богушевім домі в Седлиськах, який він об’їхав галопом на звірові, що гарчав; ну, і в Смажовій.
— Побійся Бога! Чи ти, старий, геть здурів? — Сальця Шельова взялася під боки, побачивши чоловіка, що сидів без сідла у лева на спині. — Роботи по пахви, а цей мовчки зникає, нема його і нема, лишень по жнивах вертається.
— Уже скоро зовсім не муситиму робити, — відповів Якуб, зістрибуючи на землю й подаючи руку Мальві.
— А що це ти за шльондру притягнув?
— Зважай на слова, стара.
— Я стара, а вона шмаркачка. Мені можна.
— Це Мальва. Буде з нами жити.
Сальця відкрила рота, аби щось сказати. Але не сказала, бо що тут скажеш. Відвернулася й пішла в хату. Тільки плечі опустила.
Невдовзі пішли чутки по Смажовій і околичних селах, що вельможні пани готують повстання, криваве і безжальне. Що поляки не тільки хочуть підняти руку на Його Милість кайзера, але й на улюблених підданих монархії — хлопів. Потечуть ріки хамської крові, потечуть Віслока й Віслок, потечуть Ропа і Дунаєць. Але спершу хочуть пани остаточно хамів уярмити накладанням нових тягарів, панщин і зобов’язань. А розпочнеться все тим, що піднімуть двори ціни на горілку. Так, горілку, яка є єдиною радістю хамського життя, єдиною його підтримкою. Отакі речі кнують на панських дворах.
Головним джерелом чуток був, ясна річ, дім Шелів. Бо відколи Якуб повернувся зі Львова, то став однією з найзначніших осіб в околиці. А Тінтенфас начебто навіть скаржився поміщику, що хами, замість у кнайпі, просиджують у хаті Якуба.
— Буде з того якесь нещастя, — сказала одного дня Сальця.
— Ой, не каркай, бабо. — Шеля вибрався з ліжка й примружив очі від блиску дня.
Доходив полудень. Похмілля гуділо у нього в голові. Минулого дня політична дискусія затяглася допізна; Якуб любив такі дискусії, бо політика — це радість панів, радість усіх справжніх поляків. Чоловік потягнувся й посмикав білу цицьку Мальви, яка, як завжди, спала голою. Дівчина замурчала крізь сон, і Якуб став почуватися трохи краще.
— Дай щось попити. Сушить мене, — кинув Якуб дружині, надягаючи штани.
Сальця замішала в горщичку смолисту каву з ячменю й цикорію і налила в горнятко, проціджуючи через ганчірку, аби туди не нападало гущі. Всипала три ложечки цукру, бо Якуб любив солодке.
— Не треба було стільки пити, — пирхнула, подаючи Якубу горнятко.
— Дурна. Важливі справи діються. Треба пити.
— І хамів бунтувати, на двори нацьковувати?
— За кривду має бути розплата. І Богуш заплатить.
Сальця непереконано покрутила головою. Нічого не сказала, але своє знала. Богуші не були лихими панами, хоча хлопів трактували по-шляхетському. Особливо пан Вікторин, який за останні роки злагідніли; хоч вона пам’ятала, як замолоду пану на Седлиськах диявол смолу в крові варив, і багато було з тієї причини нещасть. Але це завдяки Богушам мали Шелі де жити, навіть майстерню стельмаха повністю Якубові справили. Бо сам Якуб, хоча й сильний і гарний хлоп, охоти до господарювання якось не мав, і праця йшла йому не дуже. Нічого б Шелі не мали, якби не Богуші. А Якуб ніби такий розумний, а однак дурний, бо цього не бачить. Добре, що інші хлопи мають більше розуму, бо якби за Якубом пішли, то могла би потекти кров.
Тим часом Мальва, маючи вже досить балаканини Шелів, демонстративно накрила голову подушкою і зарилася глибше в постіль. Відколи Якуб повернувся зі Львова, вона спала з ним у кімнаті. Сальця без слова перебралася в комору разом із дітьми — всіма дітьми Якуба від усіх його попередніх бабів. Діти ж ні в чому не винні, і не треба їх робити нещасними.
— Скажи їй, що, може би, встала й помогла трохи. Вже майже полудень.
— Як схоче, то лиш опівночі встане. Я їй у Львові сказав, що вона тут працювати не буде. Що я її господинею при дворі зроблю.
— Дворі? Якому, старий, дворі?
— Моєму дворі.
Сальці стало смішно, але вона не розсміялася, бо Якуб, коли злий, бив сильно. А вона не хотіла, щоб він бив її на очах у цієї руської курви. Запитала тільки:
— Вона господинею при дворі. А я?
Але Якуб лиш допив каву, поставив брудне горнятко на лавку і вийшов.
Це був день дожинків, і багато чого мало змінитися.
LV. ПРО ВІШАННЯ
Повідають, що в дожинки веселяться люди.
А дожинки цьогорічні ніхто не забуде.
У корчмі танцювали і пили, сьогодні в корчмі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.