Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Ну, спочатку всі дуже активно тебе шукали. Кейс усіх злодіїв на вуха поставив. Вони цілий тиждень усе винюхували та випитували, але так слідів і не знайшли. Після цього вирішили, що ти просто пішов у якихось своїх справах, можливо, додому навідатися і скоро повернешся. Щоправда, ми на тебе дуже чекали. Спритний навіть кількох темноволосих хлопчаків налякав, прийнявши їх за тебе. А Кейс ходив дуже сумний і все продовжував пошуки, тільки вже сам. І в нього все-таки вийшло хоч щось дізнатися. Моряки подейкували, що бачили, як один молодий купець тягнув під руки когось, закутаного з головою в чорний плащ, на свій корабель. Мужики жартували тоді, що, мовляв, перебрав товариш? А той з усмішкою кивав і коротко пояснив, що його брат пити не вміє. Тоді не було зрозуміло, що той випадок точно пов'язаний із тобою, але для Кейса це малесенька надія, за яку він вчепився.

- Ось значить, як воно було... - задумливо пробурмотів я.

- А ти не знав?

- Ні, я тоді без свідомості був. Але ти продовжуй, я потім про себе розповім.

- Добре, - Малий кивнув. - Кейс вчепився в цю інформацію, тільки ось дізнатися звідки приплив корабель і куди поплив, ніяк не вдавалося. І ось через два тижні цей кораблик сам приплив. Нам тут же про нього повідомили свої люди на причалі. Кейс дав команду, і ми помчали туди, сподіваючись зловити цього купця і дізнатися все добряче. Прийшли ми, значить, на причал. Дізналися, що купець корабля не покидав і стали чекати, кожен у своїй засідці. Я далі всіх був, Голка, як завжди, за мене дуже боялася і залишила в безпечному місці разом із Шишкою.

Чекаємо ми, чекаємо. І тут я дивлюся, як Шишка на моїх очах потихеньку засинає, а я вловлюю, що хтось тихенько підходить до нас з-за спини. Я обертаюся, готуючись тікати щодуху прямо до Кейса та Голки. Я б на вовка перетворився, але не можна ж посеред міста. Раптом відчуваю, як сам засинаю. Кілька разів мені вдалося зігнати сонливість, якось захиститися від неї та навіть відбігти трохи. Але все одно програв.

- Любить він цей підлий трюк.

- Точно! Підлий! - зі злістю підтвердив Малий. - Прокинувся я вже в каюті корабля, який кудись плив.

- От зараза! - не витримав я.

- А що таке? - зацікавився хлопчик.

- Потім зрозумієш, продовжуй.

- Ну, потім у каюту увійшов той самий купець, представився Тайлором. Розповів мені, що я маг, і він везе мене в безпечне місце для магів. Я йому відповів, що я, звісно, хочу туди потрапити, але в мене є сестра, яка дуже хвилюватиметься і її треба попередити. Але він лише співчутливо похитав головою і сказав, що вже пізно. Він і так ледь зумів перехитрити зграю крадіїв. А потім і зовсім мене приспав. Прокинувся я вже тут і відразу побачив тебе. І добре, що ми відразу зустрілися, інакше всім, хто живе в замку, непереливки було б.

Він грізно, по-вовчому загарчав, але потім різко захихикав.

- Жартую. Я б просто втік би, одразу, не роздумуючи. До речі, а чому ти не втік? Та й узагалі, тепер ти розкажи про себе.

- Та тому, що втекти звідси не так просто. Загалом, слухай. Коли я зрізав гаманець і вбіг у безпечне підворіття, то став там засинати, потихеньку, ніби втрачаючи свідомість. А прокинувся вже, як і ти, на палубі корабля, тільки він тоді ще не плив, але мені все одно не дали шансу попрощатися з вами. Гадаю, після випадку зі мною, Тайлор узагалі зарікся, когось мирно вмовляти. Адже судячи з розповідей хлопців, та й, за словами самого Тайлора, до нас із тобою, всі були тільки щасливі, отримавши шанс потрапити в замок Діраса.

- Так я ж не проти був, навпаки, мені дуже хочеться всього навчиться, - обурився хлопчик. - Дав би тільки попрощатися.

- Я йому говорив теж саме, тільки Тайлор мене на сміх підняв і навіть слухати не став. Мовляв, не хоче зв'язуватися зі злодіями. Боїться він їх, чи що.

- Може його вкусити за нагоди? - дуже серйозно запитав Малий.

- Не треба з ним зв'язуватися, собі дорожче вийде. Придумаємо інший спосіб, як із ним поквитатися.

- Добре. Але ти так і не пояснив, чому не втік.

- Так, а як тут втекти, коли всю дорогу до замку я проспав, як і ти, а тут прокинувся з цими дурними браслетами.

Після цих слів я зі злістю смикнув один із них, боляче подряпавши зап'ястя. Малий нічого не розуміючи спостерігав за мною, потім підняв руки й став розглядати свої шкіряні браслети так, ніби побачив їх уперше.  

- Вітер, а що з ними не так, і взагалі, навіщо вони нам?

- Вони стримують магію.

- Але навіщо?

- Напевно, щоб у нас було менше шансів втекти, та й не бавилися з магією. До речі, а хіба Дірас тобі не пояснив?

- Ні, я в нього не запитав. Я просто не знав, адже вони мені не заважають. Я думав, що це якась місцева прикраса, типу відмітний знак для всіх учнів. А коли Дірас знімали їх, перед тим як я магію свою показував, то я подумав, що він просто боїться, що я їх порву, перетворившись на великого вовка.

- Як так, вони тобі не заважають? - здивувався я, дивлячись округлими очима на хлопчика.

- Ну, - трохи зам'явся він, підбираючи слова. - Я так само можу бачити, чути й нюхати як вовк, якщо мені захочеться. Прокинувшись тут, я не відчув жодних перешкод у цьому.

- Ах це, - розчаровано відгукнувся я. Мені вже думалося, що маленький хлопчик, своєю особливою магією, зміг обійти заборони, накладені Дірасом. - Цьому браслети не заважають. Я теж так можу.

- Справді? - захопився Малий. - Значить це особливість усіх магів?

- Ні. - Впевнено відрізав я, а потім від цього ж і зніяковів. - Точніше, я знаю що Майк, Чейз, Торен та Сем, так не можете, - поправився я. - У нас була про це розмова. Та й ти пам'ятаєш, як багато хто дивувався цій здатності, коли ми вранці говорили про магію. А от за інших нічого сказати не можу.

- Зрозуміло. Чому ж тоді заважають браслети?

- Випускати магію назовні. Я не можу зараз закликати вогонь, звертатися до повітря, води й землі. А ти не зможеш стати вовком.