Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

Під'їхавши до будівлі, Андрій вимикає двигун і повертається до мене.

– Ти серйозно? Зараз?

– А чого зволікати? Що швидше подамо заяву, то швидше офіційно станемо чоловіком і дружиною. Або можемо ще почекати. Наприклад, коли наша дитина піде в перший клас, – усміхається він.

– Ні, не варто. Давай зробимо це зараз.

Жінка років п'ятдесяти, в окулярах і суворим виразом обличчя, приймає в нас заяву і пропонує на вибір вільні дати. Ми довго не думаємо, а обираємо найближчу вільну.

– Давай не будемо влаштовувати пишне весілля, а запросимо тільки рідних і друзів, і відсвяткуємо в родинному колі, – пропоную я, коли ми їдемо додому, і дорогою обговорюємо наше весілля.

– Як скажеш, кохана. Якщо чесно, у мене теж немає бажання влаштовувати грандіозне свято. Я вже був одружений, і проходити через це знову не бачу сенсу. Батьки, близькі друзі зі своїми сім'ями і рідні з твого боку.

– У мене практично нікого немає, тільки Єва, моя найкраща подруга.

– А як щодо Віоли? – Андрій кидає погляд у мій бік, продовжуючи уважно стежити за дорогою.

– Чесно кажучи, я вже думала над цим, чи варто запрошувати її, але ще не вирішила, як краще вчинити.

– Ясно. Роби, як вважаєш за потрібне, але пам'ятай, що я підтримаю будь-яке твоє рішення.

– Я знаю.

Тепер у мене є трохи менше місяця, щоб вирішити всі організаційні моменти і підготуватися до весілля, але оскільки ми вирішили не влаштовувати пишну урочистість, думаю, що проблем не буде, і я все встигну.

Я домовляюся з візажистом і фотографом, бронюю ресторан. Один із тих, які так подобалися моєму дядькові за життя. Згадую його, і стає дуже сумно. Шкода, що він не дожив до цього дня.

Під час вибору вбрання на весілля, я зупиняю свій вибір на сукні в грецькому стилі. Легка, повітряна, із завищеною талією. У ній я почуватимуся дуже комфортно.

Моя подруга Єва не приховує здивування, дізнавшись, що я виходжу заміж, але з радістю погоджується прийти на весілля, і натякає, що буде не одна. А ось це вже цікаво. Дуже хочу подивитися на її хлопця і щиро порадіти за подругу, тому що після її минулого невдалого шлюбу, Єва як ніхто заслуговує на щастя.

Увечері, після чергового дня в турботах про весілля, ми лежимо в ліжку, розпалені після близькості, і цілуємося.

– Хвилюєшся перед завтрашнім днем? – Андрій проводить губами по моїй шиї.

– Є трохи, але я думаю, що все буде добре. Запрошення розіслані, всі організаційні питання вирішені, залишається тільки пережити завтрашній день.

– Переживемо, а потім я відвезу тебе на острови і буду кохатися з тобою на березі океану.

– Ого, які в тебе плани.

– У мене величезні плани на нас, – його дотики і поцілунки стають наполегливішими.

– Андрію, якщо ти зараз не перервешся, то завтра на святі я буду зовсім знесилена.

– Що я можу вдіяти, якщо хочу тебе постійно.

– Ненаситний.

– З тобою по-іншому ніяк, – відповідає він, але все ж припиняє і лягає поруч, міцно притиснувши мене до себе.

Я лежу на його грудях, слухаючи розмірене дихання, яке заколисує мене, і вже за п'ять хвилин засинаю.

***

Сьогодні дуже важливий день у моєму житті.

Сьогодні відбудеться наше весілля, а я досі не можу повірити, що це все відбувається насправді. Я виходжу заміж за коханого. І якщо в перший раз я дуже сильно помилилася, пов'язавши своє життя з Ромою, то тепер я впевнена у своєму виборі на сто відсотків, і що Андрій саме той чоловік, з яким я хочу провести своє життя.

Ми приїжджаємо до РАЦСу в призначений час. На реєстрацію збираються всі запрошені гості, крім моєї подруги. Єва надіслала вранці повідомлення, що приїде одразу в ресторан і просила її вибачити, що буде відсутня на самій реєстрації. Я відповіла їй, що все гаразд і дуже чекатиму на неї в ресторані.

Я страшенно нервую, але рівно до того моменту, поки ми не ставимо підписи і обмінюємося обручками. Тільки після цього я можу, нарешті, видихнути з полегшенням і повною мірою насолодитися святом.

На наше весілля прийшло досить багато гостей, компанія зібралася немаленька. Хоча спочатку ми планували скромну урочистість, але потім передумали і це було правильне рішення.

На весіллі також присутня моя сестра. За кілька днів до призначеного свята, я все ж вирішила зателефонувати їй. Наша розмова вийшла дуже емоційною. Напевно, ще ніколи ми не були настільки близькими, як у тій телефонній розмові. Я вірю в те, що люди здатні змінюватися на краще, і Віола гарний тому приклад. Я відчуваю, що вона справді усвідомила свої помилки. Принаймні, я дуже хочу в це вірити, а життя з часом розставить усе на свої місця. А я, після розмови з Віолою телефоном, дійшла висновку, що зробила правильний вибір, першою пішовши на зустріч і запросивши її на своє весілля.

Зараз я просто не впізнаю свою сестру. Такою я бачила її тільки багато років тому, коли ми виросли і випурхнули з дому нашого дядька. Відтоді багато чого сталося, але, на щастя, зараз ми змогли знайти в собі сили і пробачити одна одній всі образи.