Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Я, важко дихаючи, притулилася спиною до стіни і змогла, нарешті, спокійно зітхнути. Руки все ще тремтіли, ноги гуділи, але, чорт забирай, ми були живі! Андрес поклав ліхтарик на тумбочку, а потім розвернувся до мене, і я здригнулася.

- Якщо ще раз ти витвориш щось подібне, клянуся Богом, я тебе вб'ю! - процідив крізь зуби, свердлячи мене вбивчим поглядом, від якого я здригнулася.

- Я не планувала падати туди, - відповіла тихо, розуміючи, що сама винна. Наразила на небезпеку і себе, і його. Ну й чорт би з ним тим ліхтариком, навіщо було повертатися? Сама не знаю. Дурість. Найменша дурість мало не коштувала нам життів... - Вибач, - опустила винувато очі, усвідомивши причину його напруження.

Він раптом різко схопив мене за плечі й струснув так, що моя голова сіпнулася назад. Я злякано втупилася на нього, у захисній реакції виставивши руки вперед.

- Вимикай нахрін ці замашки матері Терези, інакше я за себе не ручаюся. Наступного разу я сам потягну тебе за волосся вниз, щоб знала, як лізти туди, де не місце дівчині!

- Але ти відмовився йти! - навела слабкий аргумент на своє виправдання, відчувши, як він сильніше стиснув мої плечі.

- Через кішку. Через драну грьобану кішку, ти мало не постраждала. Ти взагалі не розумієш, що робиш, матір твою? - його злість була настільки лютою, що я рефлекторно подалася назад, змусивши його примружитися.

- Я вже сказала - вибач, - прошепотіла ледве чутно. - Мені шкода, що так вийшло.

Очі в очі. Люті й винуваті. Контраст відчуттів і почуттів. Жовна на ледве освітленому обличчі ходять ходом, а на шиї венка пульсує. Дивно, але бачити його реакцію, його злість, його переживання було так... необхідно. Чорний погляд обпікав, губи вабили, а я глибоко всередині раділа. Захисний щит зламався, випустивши реальні емоції. Якби він викреслив мене зі свого життя, не витрачав би час на слова. Так, однозначно врятував би, але на цьому все. Жодних погроз, застережень. Залишив би саму перетравлювати те, що сталося. Коли людині стає байдуже, вона не витрачає своїх сил даремно. Тільки емоції, живі, яскраві - є реальним підтвердженням глибоких почуттів. А зараз вони були. Я відчувала це шкірою в тому місці, де він міцно стискав її пальцями. Вона горіла, так само, як і я. Перевела погляд на його губи, і знову в очі.

- Дякую. - Цього мізерно мало за порятунок життя. Усе життя я готова доводити йому, наскільки важливий для мене його вчинок, наскільки потрібен він сам... тільки дав би шанс... Один єдиний... Будь ласка, Андресе...

Певно, мої очі багато про що йому сказали, бо наступної секунди сильні руки раптом грубо притягли мене до себе, впечатуючи в сталеве тіло, а губи впилися в мої. Я схлипнула, і він скористався моментом, щоб увірватися до рота язиком, забираючи всю мою волю, змушуючи ноги підкошуватися від відчуттів, які вихором охопили мене.

Я вчепилася в коханого, зголодніла за його ласками, стаючи на носочки, щоб бути ближче. Буквально зливаючись із ним в одне ціле. Гладячи тремтячими пальцями мокре волосся, підставляючи шию під палючі поцілунки, під запеклі укуси, що карають, і тріумфуючи над його капітуляцією. Мій хороший, рідний, шепотіла я йому, поки він, піднявши мене однією рукою, штовхнув ногою двері в комору і зачинив їх за нами. Оксамитова темрява огорнула своєю владою, поки моє серце божеволіло, потягнуте його жадібними впевненими губами, що дарували божевільні ласки. Уся втома випарувалася, я вже не відчувала болю, крім того солодкого, що розростався внизу живота, відправляючи по всьому тілу хвилі бажання.

- Я ледве сам не здох, коли побачив, як ти послизнулася і поїхала вниз, - відчайдушне зізнання, вимовлене захриплим голосом, скрутило нутрощі у вузол.

- Пробач мені... - прошепотіла, не бачачи його, але відчуваючи рване дихання біля моїх губ. - Пробач!

Замість відповіді його руки ковзнули нижче до бриджів, розстебнули блискавку і стягнули наскрізь мокру тканину разом із трусиками. Волога шкіра вкрилася мурашками, але замерзнути мені не дали. Коліном розвів ноги, і я ахнула, коли чоловічі пальці торкнулися моєї збудженої плоті. У роті пересохло, соски болісно впиралися в жорстку тканину ліфчика, але вже за мить я забула про все. За секунду опинившись піднятою і втиснутою у двері, Андрес розстебнув ширінку і одним різким рухом увійшов у мене. Гучний стогін зірвався з губ, але Андрес тут же закрив мені рот поцілунком.

Він заповнив мене собою цілком. Різкі рухи, назовні і всередину, поки нахабні руки задирають футболку і зрушують чашечки ліфчика, щоб зім'яти чутливі груди. Новий схлип, але він не чує. Немов озвірів. І хоч не видно було виразу обличчя, я впевнена, він був страхітливим. Відчувала це шкірою.

Те, з якою силою він втискає мене в себе, немов карає. Α я тільки сильніше кусаю губи, щоб не закричати від нереальних відчуттів, які дарують його поштовхи глибоко всередині мене. Первісні. Поцілунки, що абсолютно не містять у собі ніжності. Навпаки. Він кусав, всмоктував мої губи, так, що завтра вони болітимуть, але мені хотілося ще. Ще його жадібності, нестриманості. Нехай карає, якщо тільки це й далі так само розпорюватиме вени зсередини іскристими потоками. Вдавлюючись у мене з кожним поштовхом дедалі сильніше, він підвів мене до тієї межі, коли я заметушилася в його руках, відчуваючи неминуче наближення оргазму.

- Емілія, - збитим диханням. - Я зараз кінчу. - Хвилі крихітних судом по моєму тілу, і до мене не відразу доходить, що він має на увазі. Через секунду розумію, що ми ж без захисту.

- Так, можна. - Балансуючи на межі, розумію, що день безпечний, і сама відпускаю себе, відкинувши голову на холодну поверхню, відчуваючи, як його руки стискають стегна ще сильніше.

Розлітаюся на мільярди атомів, здригаючись усім тілом у неймовірному задоволенні, яке охоплює й Андреса. Він переміщує руку мені на спину, відриваючи від дверей і міцно притискає до своїх мокрих грудей, пульсуючи всередині мене. Це непередавано - відчувати його ось так. Без перепони. Усього його. Для мене. Він мій. Тільки мій. Не відпущу більше! Все зроблю, але не відпущу!