Читати книгу - "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ви скажете, що все те — відлуння далекого минулого? Що двадцять перший вік піднявся до космічних висот саморозкриття, самозбагнення? Гай-гай! Далеко не так! Багато в чому ми ще далі від благословенного часу нового народження. Мільйони наших ровесників полонені новітніми наркотиками — втечею у ПСІЛ-ілюзіони. Ми не збагнули величного імперативу, що все небесне поле — в нашій душі. Ось чому, відкидаючи волюнтарних деміургів в царині містики, ми творимо ще тиранічніших богів у образі так званих законів Природи. А самі стали тільки маріонетками, тінями в спіралях відчужених вируючих стихій. Тому не дивуйтеся, батьки, що наша група вирішила діяти відчайдушно і безповоротно. Осягнути нові площини буття в межах жорстких стереотипів неможливо, а без такої перспективи нам не жити! На прощання — кілька поетичних рядків про це.
Відкривай душі світлицю, Випускай Огненну Птицю! У безмір’ї, у захмар’ї Жде нас Діва-Огневиця! Хочеш жити в світі Духу - Зви Чарівну Повитуху. Із захмарного села Баба Злагода прийшла. Досить бою, досить зла, Мати Лада підійшла... Нащо нидіти і злиться, Піднімайте вгору лиця, До злагоди, до пригоди Поведе нас Вогневиця!
На екрані поруч з Тереном з’явилися всі юнаки й дівчата. Дванадцятеро втікачів дружно проспівали останній куплет і приспів:
Хочеш знову народиться В Громовицю, в Блискавицю? За воротами печалі - Буйна Діва-Огневиця! Хочеш жити в світі Духу - Зви Чарівну Повитуху, Із захмарного села Баба Злагода прийшла. Досить бою, досить зла, Мати Лада підійшла...
— Ми закликали до своїх сердець потугу прадавньої Матері гармонії й краси, — сказав Терен. — Віримо, що Лада допоможе нам у світах небезпек і пригод. Прощайте, люди Землі!
Знову на екрані лишився один юнак. Назвався Дивооком. То було ім’я квітки, відомої більше як Петрів Батіг або Цикорій, такі ж блакитні, як у неї пелюстки, були очі в худорлявого сором’язливого підлітка. Він, ніби вибачаючись, м’яко промовляв:
— Я підтримую мого друга. Терен має рацію. Ми ще тисячі років тому могли б осягнути прорив у нову сутність буття. Але Дозволили містифікаторам нав’язати численним поколінням грубу казочку про Битву в Небі, про перемогу Армії Михайла над Воїнством Сатани, про торжество Творця Світу. Прабатьки настільки недолуго мислили, що не спромоглися об’єктивно проаналізувати плин історичної реальності: кров, деспотизм, руйнації, обман, лицемірство, ошуканство, містифікації, бездуховність, екологічний розгром біосфери, занепад психосфери, — яких ще треба було доказів, щоб збагнути: в Центрі Світу поселився Ворог Буття? Прадавні гностики мали слушність: біля керма Планетарного Корабля причаївся Узурпатор. Ось чому проти вчення гнозису нещадно виступила церква. Та й не лише вона! У Світовому Інформі наша група розшукала ветхі манускрипти, свідчення героя шумерського епосу, Сина Зірниці — Ані. Він передає цікавий переказ, один з варіантів легенди про Повстання у Небі. Тільки завершилося воно перемогою Ворохобника. Батько Космічної Сім’ї, добрий і ласкавий Правитель Зоряного Царства, потерпів поразку, бо навіть не підозрював про можливість підступу. Зрадник засів у Центрі Буття. Керівна структура світів збереглася, проте вона була просякнута емісарами Узурпатора. Ясна річ, що, втративши мудре водійство, Космос неминуче покотився до занепаду. Попередній Правитель — Батько усамітнився з юним спадкоємцем у недосяжній для Узурпатора глибині Теосу. Звідти він і послав Сина з місією Любові до поневоленої Землі. Його знищували, гордували, розпинали, оббріхували, нарекли Сатаною. Згодом його ім’ям сотворили низку культів, ханжеських законів, етичних табу, цинічних заборон. Буттєва сфера проросла наскрізь лицемірством і розпадом. І ми зі своєю космічною технологією та гнозисом ніскілечки не втекли від лицемірства минулих віків...
— Дивоок, я з тобою! — палко вигукнула золотокоса дівчинка в блакитній сукні, стаючи поряд з хлопцем. — Справді, що можна було осягнути з допомогою етично-моральних імперативів та канонів? Хіба не була вся вікова практика церкви та школи дикою муштрою ніжного духу дітей? Хіба не формували з пластичної субстанції дитинності нещадних закривавлених ландскнехтів, громил для поневолення тих чи інших народів?
Батьки! Чому ми й досі сліпі щодо принципу так званої етичності? Хіба прекрасна квітка «етична»? Вона просто є те, що є. Гранична гармонія, консонанс краси. Не відносна — а всеосяжна, для бджоли, птаха, людини, звіра, Бога, Титана, для мінералів, бо вона все одухотворяє, все віталізує. Такою має бути Людина — реалізувати себе, свою прекрасну суть без імперативу етики чи моралі, без «заповідей», а просто так, як квітка ! Щоб, діючи гармонійно, ми не пишалися, що «виконуємо заповіді», ніби дресировані звірі в цирку. Тисячолітнє панування «заповідей» показало, що все це — грандіозна містифікація. Шлях Синів Геї — Титанів — поза «етикою». Це шлях відновлення Любові між Дітьми й Матір’ю Геєю, між Духом і Батьком Ураном. Батьки! Не гнівайтеся на дітей, що порушили заборола табу, витворених в ирадавності. Ви колись подякуєте нам за це свавілля. Радість прийде поза етикою, так як розквітає пуп’янок у квітку... А фантоми нехай щезають, ідуть туди, звідки вийшли, — у царство Мари.
Мара
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.