read-books.club » Сучасна проза » Знахідка на все життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Знахідка на все життя"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знахідка на все життя" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 79 80 81 ... 85
Перейти на сторінку:
бік Великої Ріки. За якийсь час уже потонув у високій траві, і Дужий Вепр тоді більше його не бачив. Рус обіцяв щоночі запалювати вогонь на скелі по той бік річки, щоб інкури повірили Дужому Вепрові.

Інкури повірили.

Часто посилав Зоуго мисливців на полювання до річки, але відтоді, окрім списів, вони стали брати з собою більше крем’яних сокир. Потай від Зоуго, валяючи дерева, що росли в прибережному ліску, лаштували вони міцні плоти. Їх треба було багато, щоб стало на всіх інкурів. Інкури вирішили залишити свій край і перебратися в Країну Рудого Тура. Там на них чекав Прудконогий Сайгак з мудрою сіроокою чужинкою і добрим гончарем Опом. Тепер інкури щоночі бачили вогонь потойбіч на скелі, він кликав їх. Прудконогий Сайгак розповів, де краще пускатися берега, щоб поминути оті небезпечні коловерті. Та й вони самі розвідали ті місця.

Інкури мало приносили здобичі, а Зоуго лютував з того, бо голодували його боги. У ямі ремкаха Ро тепер був молодий звір. Багато інкурів поклало голови, коли його переселяли сюди. Тепер він був за найвищого бога. І він також голодував.

Зоуго вже примічав, що останнім часом інкури не так щиро слухають його. І менше бояться. Здавалося, у них пропав трепет перед богами. Що б то могло означати? Погрожував — не допомагало. А живцем відряджати за Велику Ріку чомусь тепер не зважувався. Тепер він починав боятися інкурів.

А то одного разу мисливці повернулися додому зовсім без здобичі. І з їхнього настрою Зоуго не бачив, щоб це їх смутило. Не стали побиватися вони й тоді, коли він пригрозив, що розгнівані боги позбавлять їх вогню. Гай-гай! Тепер їх цим не злякаєш. Прудконогий Сайгак уміє його добувати, а вони сьогодні останнього плота зладнали, і цієї ночі…

Так, цієї ночі мала вирішитися доля інкурів. Цієї ночі інкури залишать стійбище. Тоді, коли зійде місяць. Всі: і малі й старі, чоловіки й жінки. І прихоплять свій домашній скарб. Лишать тут тільки Зоуго з його богами та Рудим Лисом. Але заберуть священний камінь. Це зробить Оп, коли старий засне. Оп уміє ходити нечутно, як рись. Той камінь з Країни Теплих Вітрів, так казав Прудконогий Сайгак, і його треба взяти з собою.

Серед ночі, коли над степом зійшов повний місяць, зі стійбища вирушив перший загін. Мовчки, без жодного звуку, йшли до річки інкури. Мов тіні, люди щезали у трав’яному вирі, і з-під їхніх ніг злякано злітали в нічне небо стривожені птахи. За першим ішли загони… ще й ще… і ось останній інкур залишив стійбище…

Біля воріт, як завжди, горіло вогнище, хоч на цей раз і не таке велике. Біля нього стояв Дужий Вепр і проводжав усіх. Він чекав Опа. Нарешті з’явився й він.

— Чи взяв Оп священний камінь? — запитав мисливський ватаг.

— Оп поклав його в торбу, як наказував Дужий Вепр. Тепер він не співає. Ось! — і показав торбу. — Дохла Гієна не прокинувся, та й чи прокинеться…

— Оп щось заподіяв Провісникові волі богів? — занепокоєно подивився на інкура Дужий Вепр.

— Ні, Оп нічого не зробив поганого. Голодний ремках розхитав колоду над ямою. Вона впала. Тепер ремках вилізе. Оп не міг підняти колоду. Нам треба поспішати.

— Інкурам ремках не страшний. Звір не піде в степ, він шукатиме здобич у стійбищі…

І вони рушили доганяти останній загін.

Провісник волі богів жив сам у великій, але захаращеній землянці. Під стелею висіли черепи всяких тварин, які давно та й нещодавно переселилися в інший світ. Це було, по суті, кладовисько богів цього сміливого, але убогого народу.

Того ранку Провісник волі богів таки прокинувся. І свій день почав, як завжди, з того, що дістав горщика зі священним напоєм і трохи відпив з нього. Напій той був якийсь смердючий, неприємний на смак. Рудий Лис до ладу не вмів його варити. Але старий пив, бо він допомагав йому говорити з богами. Щоб перебити бридкий присмак у роті, роздер крючкуватими пальцями шматок смаженого м’яса і почав перемелювати його беззубими яснами. То була нелегка робота.

Не встиг він проковтнути недожоване м’ясо, як раптом хитнулася запона з шкур, що затуляла вхід до землянки, і перед Провісником волі богів виріс молодий ремках. Він втягнув носом повітря і страшно заревів. Потім понюхав найбільший череп — то був череп його попередника. Але те, мабуть, мало його вдовольнило, і він рушив уперед, до Зоуго. Старий Провісник волі богів скочив у найдальший куток землянки, сподіваючись знайти там порятунок, але ремках невблаганно посунув за ним, перекидаючи все на своєму шляху…

…Спорожнілим стійбищем інкурів гуляв вітер. Вили в своїх ямах зголоднілі боги. Ніхто їм не кидав м’яса, не давав води. Забіг кудись і Рудий Лис, коли довідався, що з людей він один лишився у стійбищі. Тільки ремках бродив між ямами…

Країна Рудого Тура

Інкури радо зустріли перший ранок на новій землі. Усі плоти щасливо перепливли бурхливу річку; майже всі інкури добулися берега — лише старий, немічний Опів батько опинився в її водах, коли пліт проносило повз величезну лійку коловерті.

Зійшовши на берег і трохи перепочивши, переселенці взялися копати довкола скелі-гори землянки. Копали всі, хто міг: і старі, й малі, й жінки. Тільки мисливці з’юрмилися під скелею навколо Руса. Треба було йти на полювання, щоб добути для своїх родин м’яса.

— Славні інкури! — звернувся до мисливців колишній їхній ватаг. — Рус хоче повести вас у печеру Рудого Тура. Рудий Тур став богом Опа і Руса. Віднині він буде богом інкурів. Тепер інкури ніколи не приходитимуть у стійбище без здобичі…

І рушив угору по стежині, яку вже встигли протоптати до печери за той час, коли там оселився Рудий Тур.

Печера хлюпнула на мисливців прохолодою і застояним

1 ... 79 80 81 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахідка на все життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знахідка на все життя"