Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Ваші годинники доброякісні, — сказав представник місцевого імпорту-експорту, — але вони мають один дефект: їх важко продавати.

Я гадав, що він почне робити зауваження, вже відомі мені із зустрічі в «Зодіаку», й тому поквапився заперечити. Бауер терпляче вислухав мене і докинув:

— Ви не зрозуміли. Їх важко продавати не через недовіру покупців, а через опозицію продавців. Ваші товари бойкотують, і ви мусили б це знати.

— А, бойкот! — Я зневажливо махнув рукою, — То інтриги деяких швейцарських фірм. Ніхто не владний оголосити бойкот на весь світовий ринок.

— Не будьте таким упевненим, — похитав головою Бауер. Потім, неначе між іншим, запитав: — Ви, здається, недавно стали власником «Хроносу»?

— Авжеж.

— А доти що робили?

— Те саме. Тільки не як виробник, а як торговець.

— Мали крамницю?

— Так.

— Де?

— В Лозанні.

— Торгівля, мабуть, ішла добре, коли ви накопичили грошей на ціле підприємство.

— Гроші накопичив батько, а не я. Він був старомодною людиною і боявся рискованих операцій. Більшу частину своїх заощаджень зберігав готівкою, а оперував лише незначними сумами, необхідними на щодень.

— Отже, ви порушили це золоте правило?

— Якщо правило не приносить золота, це не золоте правило. Людина мусить грати крупно, інакше гра не варта свічок.

— Чи не здається вам, що ви піддаєте себе надто великому риску? — запитав Бауер і уважно подивився на мене.

Я витримав його погляд спокійно, але без нахабства.

— Риск розрахований, — одказав я. — В найгіршому разі продам усе й таки матиму зиск.

— Якщо хтось купить… — заперечив Бауер. — І якщо конкуренти не застосують брутальніших заходів. Є й брутальні заходи, пане Роллан!

— Ніякі заходи мене не лякають. Розрахований риск, звісно, також риск, але де нині немає риску?

Бауер знову подивився на мене уважно. Тоді запитав:

— А хто надоумив вас звернутися саме до «Зодіаку»? «Зодіак» не є спеціалізованою фірмою по годинниках.

— «Зодіак» ні в чому не спеціалізується. Однак це солідна фірма. Щоб подолати бойкот, мені потрібна саме солідна фірма.

— Солідних фірм багато.

— Одначе такі, як «Зодіак», можна полічити на пальцях. «Зодіак» укладає безліч угод з країнами за «залізною завісою». А це такий ринок, де не діють ніякі бойкоти.

— А ви самі не можете встановити зв'язки по той бік «залізної завіси»?

Запитання було поставлено зовсім недбало.

— Яким чином?

— Не знаю. Просто запитую.

Він запитував усе отак просто ще протягом майже двох годин. Слід віддати йому належне, провадив допит уміло, хоча й надто відверто, і робив усе для того, аби мені не пересохло в горлі: секретарка принесла пляшку шотландського віскі й двічі поновлювала запаси льоду і содової води.

— Сподіваюсь, я не дуже втомив вас, — сказав нарешті Бауер, глянувши на годинник.

— Ні, але ви мене спантеличили, — відповів я з добродушною усмішкою.

Господар теж усміхнувся, хоча й не так добродушно:

— Самі розумієте, треба знати того, з ким працюєш. А моя фірма, пане Роллан, попри несприятливу ситуацію, має намір попрацювати з вами.

Ось, нарешті, час приємної несподіванки.

— Авжеж, нам важко розбити блокаду навколо вашої продукції. Але ми маємо певні ринки в Африці і схиляємося до того, щоб розпочати операцію з десятьма тисячами годинників, швидше для випробування ринку.

З точки зору чистої вигоди повідомлення звучало приємно, одначе моя точка зору в цьому випадкові була іншою. Тому я ледве стримався, щоб не запитати: «А «Зодіак»?»

— Що стосується «Зодіаку», тут справа складніша. Як вам казав і Моранді, в мене є певні зв'язки з керівництвом фірми, але я зовсім не всевладний. Отже, слід потерпіти ще кілька днів, аби дочекатися наслідків проведеного зондажу. Ви, сподіваюсь, можете почекати.

«Почекати? Та я ж фахівець із чекання», — слід було б відповісти, однак я сказав:

— Звичайно. Можу залишити вам телефон.

— Гаразд. Під час наступної зустрічі оформимо й угоду.

Я вдав, що зволікання не дуже мене тішить, але змовчав, як того вимагає пристойність. І ми попрощалися з короткими вишкіреними усмішками після того, як Бауер на мить вручив мені уламок дерева, що правив йому за руку.

Едіт не без прикрості сприйняла звістку про те, що нам потрібно ще кілька днів затриматися в Мюнхені. Досі вона не виходила з кімнати, якщо не рахувати візитів до ресторану в готелі, — посилалася то на застуду, то на головний біль, то на втому чи щось інше. Зараз вона мені зовсім не потрібна, і я полишив її займатися своїми хворобами, а сам подався вивчати міські цікавості, переважно ті, які мають над кухлями густу піну.

Минув тиждень, поки нарешті одного ранку зателефонували від Бауера, мене запрошували на очікувану зустріч.

— Шкодую, що забрав у вас стільки часу, — сказав замість привітання Бауер, — але, сподіваюсь, це було немарно. Маю відомості, що угода із «Зодіаком» може здійснитися, й невідкладно. Наша маленька угода також готова.

Він подав мені примірник умови, і я, як і годиться тверезо недовірливому аферистові, уважно прочитав її. Усе гаразд.

Бауер узяв мій примірник, однак замість приступити до ритуалу підписування, поклав на нього свою дерев'яну долоню і втупив у мене незворушний погляд.

— Є одна остання подробиця…

«Аби тільки не з тих, які все згублять», — подумав я.

— Договір, як і угода із «Зодіаком», може бути здійснений і принести вам великі гроші, а може і залишитися тільки красивою ілюзією. Все залежить од вас.

— Тобто?

— Ви, певно, розумієте, що обидві умови вигідні головним чином вам, а не моїй фірмі. Це певний вид послуга, яку ми вам надаємо. Тож, як розумна людина, ви мусите знати, що за послуги віддячують послугами.

— А саме?

— Конкретно для моєї фірми ви не можете бути особливо корисним. Одначе завдяки певному збігові обставин, крім фірми, я представляю ще один інститут. І саме цьому інститутові ви б і могли прислужитися. Мабуть, здогадуєтесь, що йдеться про розвідку.

Він замовк і допитливо подивився на мене.

Мій удаваний подив був ані надто сильний, ані вельми невиразний. Саме настільки, наскільки може здивуватися необізнана, але позбавлена надмірної делікатності людина.

— Здається, я зрозумів, — одказую, витримавши погляд Бауера. — Тільки, як ви знаєте, в мене зовсім інший фах і мені неясно, в який спосіб я можу бути корисний вашому… інститутові.

— Це вам стане ясно, коли ми домовимось у принципі. Щодо спеціалізації, про те не турбуйтесь. Розвідники зовсім не якась особлива раса. Це можуть бути й торговці, як ви, й лікарі, й адвокати, і вчені, і взагалі кожен звичайний громадянин.

— Слухайте, пане Бауер, — сказав я, засовавшись у своєму кріслі. — Чи не може послуга,