Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

тим, що поступово черствіють і озлоблюються обидві сторони: господар стає жорстокішим, бо йому стає дедалі важче впливати на слугу, виникає потреба збільшувати дозу покарань. Це я зрозумів зі своїх перших днів у ролі плантатора. Я не зміг так, попускав їм провини, і як результат — мої раби уподібнилися до розбещених дітей. Але для мене це було краще, аніж знелюдніти. Ви часто говорили про нашу відповідальність за виховання негрів, кузино, от я і дав вам шанс хоча б спробувати виховати одну негритянську дитину, одну з тисяч інших, які живуть серед нас.

— Таких дітей породжує рабовласницький устрій, — сказала міс Афелія.

— Згоден із вами. Але ця проблема має місце і якось її треба вирішувати!

— Гаразд. Я виконаю свій обов’язок і не шкодуватиму для цього сил.

І міс Афелія серйозно узялася за виховання Топсі. Вона призначила години для занять із навчання її грамоті й шиттю.

Перше давалося Топсі напрочуд легко. Вона швидко вивчила усі літери і незабаром вже могла читати простенькі книжечки. Але рукоділля для вертлявої, як мавпочка, Топсі зовсім не підходило. Сидяча робота була не для неї. Вона ламала голки, непомітно викидала їх за вікно, запихала в щілини; вона заплутувала, рвала та бруднила нитки, закидала котушки у найдальші кутки, коли міс Афелія не бачила. Все це вона робила так швидко та спритно, що їй би позаздрив не один фокусник. При цьому її обличчя було спокійним і зосередженим. Міс Афелія розуміла, що всі ці неприємності невипадкові, та впіймати Топсі на гарячому не могла.

Скоро вихованка міс Афелії стала у домі помітною персоною. Її клоунський талант був невичерпний. Вона танцювала, співала, кривлялася і була прекрасним звуконаслідувачем. Усі діти, а надто Єва, яку ця дівчинка заворожувала, як заворожує голубку змія своєю лискучою шкірою, бігали за Топсі, коли у неї був вільний від занять час, і просто зазирали їй до рота. Вона була їхньою зіркою. Міс Афелії дуже не подобалося, що Єва стільки часу проводить із нею, і вона багато разів говорила про це Сен-Клерові.

— Дурниці! — щоразу відповідав Сен-Клер. — Не турбуйтеся за Єву. Дружба з Топсі піде їй лише на користь.

— Але ж Топсі така зіпсута! Ви не боїтеся, що Єва навчиться у неї чогось поганого?

— Топсі може зіпсувати кого-завгодно, тільки не Єву. До моєї доні погане не липне.

— Звідки така впевненість? Діти є діти. Я б нізащо не дозволила своїм дітям гратися з такою, як вона.

— Не хвилюйтеся за нашу дівчинку, кузино. Нехай бавиться з ким хоче. Вона б уже давно заразилася всілякими дурницями, та у неї, мабуть, хороший імунітет, і поганий вплив, слава Богу, не проявляється.

Спершу слуги вищого рангу недооцінювали Топсі й ставилися до неї зверхньо. Та вона змусила їх поважати себе. Скоро накреслилася цікава тенденція: у того, хто ображав Топсі, починали відбуватися якісь неприємності. Кривдники то губили улюблену біжутерію, то їхній одяг знаходили у такому вигляді, що більше одягнути його було неможливо, то у них під ногами зненацька опинялося відро з окропом, то на голову звідкись зверху лилися помиї… Розслідування цих справ закривалися за давністю, а винуватця так ніхто і не знаходив. Підозрювану Топсі щоразу викликали на домашній суд, але вона з гідністю витримувала допити і жодного разу себе не виказала. У неї напоготові завжди було беззаперечне алібі. Усі знали, що це Топсі капостить, та оскільки доказів не було, то закони справедливості не дозволяли міс Афелії карати дівчинку.

Усі ці «нещасні випадки» траплялися саме тоді, коли кривдники Топсі потрапляли в немилість господині, а це бувало досить-таки часто. Тоді розраховувати на її заступництво вони не могли. Так Топсі переконала усіх, що її краще не чіпати. Вона свого таки досягла — її почали обходити десятою дорогою.

Робота у руках цієї дівчинки горіла. Усе, чому її вчили, вона затямлювала миттєво, якщо тільки це не була якась нудна робота. Після декількох уроків Топсі так майстерно прибирала кімнату міс Афелії, що навіть ця вимоглива леді не мала до чого причепитися. При бажанні (щоправда, воно у Топсі виникало нечасто) вона могла швидко та вправно застелити постіль покривалом, збити подушки, витерти пилюку з меблів — коротше кажучи, просто ідеально прибрати кімнату. Міс Афелія, поспостерігавши декілька днів за вихованкою, переконувалася, що все гаразд, і переставала контролювати процес прибирання. І тоді у кімнаті починалося щось неймовірне. Замість того, щоб застеляти постіль, Топсі заривалася своєю кучерявою головою у подушки, попередньо знявши з них наволочки. Вилазила вона звідти уся в пір’ї, залазила на перила ліжка і звішувалася із них униз головою, розмахувала простиралами, одягала валик у нічну сорочку своєї господині й розігрувала з ним вистави, кривляючись у дзеркало й насвистуючи, — «піднімала Содом із руїн», як про це висловлювалася міс Афелія.

Одного разу міс Афелія залишила незамкненим комод, хоча забудькуватість їй була невластива — зазвичай вона пам’ятала усе. Та з ким не буває… Повернувшись до своєї кімнати, вона побачила Топсі, яка кривлялася перед дзеркалом, накрутивши собі на голову червону шовкову шаль.

— Топсі! — відчайдушно вигукнула міс Афелія. — Чому ти так погано поводишся? Це ж дуже дорога річ!

— Мабуть, тому, міс Феллі, що я зіпсуте дівчисько.

— І що я маю з тобою робити, Топсі?

— Набити, звичайно! Попередня господиня мене била постійно. Я й працювати можу, тільки коли мене покарають.

— Але мені зовсім не хочеться тебе бити, Топсі. Ти ж і без цього прекрасно можеш працювати. Ну скажи, чому ти уникаєш роботи?

— Ох, міс, я ж звикла до шмагань. Я без різки пальцем не поворушу, не те щоб працювати!

І Топсі таки напросилася: міс Афелія відшмагала її, та тільки марно… Топсі кричала, стогнала, благала її помилувати, а вже через півгодини розсілася на балконних перилах, зібрала довкола себе дітлахів, які з захопленням дивилися на неї, і виступала:

— Хіба це шмагання? Та міс Феллі й комара вбити не зможе! От мій старий господар шмагав, як і годиться, просто клаптями шкіру з мене здирав!

Топсі повсякчас вихвалялася своїми витівками та страшними покараннями, які мужньо терпіла через свої гріхи. Мабуть, знедоленій дитині здавалося, що це додає їй поважності.

— Негри, негри! — говорила вона дітям, які зібралися послухати «проповідь маленької грішниці». — Усі ви грішники! Так, так! Усі до одного. І білі також. Так стверджує міс Феллі. Та куди їм до негрів! А найбільша серед вас грішниця — я! — гордо заявляла Топсі й продовжувала: — Вам до мене не дорівнятися. Я така паскуда, що