Читати книгу - "Ляльковий дім"

Яльмар. Знаю, знаю, добре знаю.

Грегерс. Я був такий певний, що коли відчиню двері, то назустріч мені засяє яскраве світло просвітлення, оновленого подружжя. І раптом цей морок… щось неясне, важке, сумне…

Гіна. Ах, он воно що! (Знімає абажур.)

Грегерс. Ви не хочете зрозуміти мене, фру Екдаль. Ні, ні. Вам, певно, ще потрібен час… Але ти, Яльмаре? Цей великий розрахунок з минулим не міг же не піднести тобі настрій.

Яльмар. Ну звичайно, так воно й є. Тобто до певної міри.

Грегерс. Адже що на світі може зрівнятися з тим почуттям, якого зазнає людина, коли прощає провинну душу і підносить її до себе своєю любов'ю!

Яльмар. Ти гадаєш, людина легко заспокоїться після келиха гіркоти, якого я щойно випив?

Грегерс. Звичайна людина, мабуть, ні. Але така людина, як ти!..

Яльмар. Та, Господи Боже мій, знаю, знаю. Але ти вже не дуже підганяй мене, Грегерсе. На все, бач, потрібен час.

Грегерс. У тобі занадто багато від… дикої качки, Яльмаре.

Реллінг входить.

Реллінг. Як, знову дика качка на сцені?

Яльмар. Мисливська здобич комерсанта Верле з перебитим крилом, так.

Реллінг. Комерсанта Верле?… Ви вже тепер про нього заговорили?

Яльмар. І про нього… і про нас.

Реллінг (півголосом до Грегерса). А щоб вас чорт забрав!

Яльмар. Що ти там кажеш?

Реллінг. Я висловлюю щире побажання, щоб знахар — цілитель душ — забирався звідси. А то він тут зіб'є з пантелику вас обох.

Грегерс. Цих двох не збити з пантелику, пане Реллінг. Про Яльмара я й говорити не буду, його ми знаємо. Але й вона в глибині душі, далебі, натура чесна, на яку можна звіритись.

Гіна (готова заплакати). І залишили б ви мене такою, якою я вже є.

Реллінг (до Грегерса). Чи не буде зухвальством спитати вас, що вам, власне, потрібно у цьому домі?

Грегерс. Мені потрібно заснувати чесне, справжнє подружжя.

Реллінг. По-вашому, подружжя Екдаль не таке, як треба?

Грегерс. Воно, мабуть, не гірше від багатьох інших, на жаль. Але це ще не справжнє подружжя.

Яльмар. Ти ніколи не підносився до ідеальних вимог, Реллінг.

Реллінг. Дурниця, любий мій!.. Дозвольте спитати, пане Верле, чи багато — ну хоча б приблизно — бачили ви справжніх подружжів на своєму віку?

Грегерс. Мабуть, навряд чи хоч одне.

Реллінг. Ія також.

Грегерс. Але я бачив без краю багато подружжів протилежного типу. І мав нагоду близько спостерігати, як такий союз може покалічити і чоловіка, і жінку.

Яльмар. Людина може втратити будь-які моральні устої. Ось у чому весь жах.

Реллінг. Я, власне, ніколи не був одружений по-справжньому і через те не смію судити про ці речі. Але знаю все-таки, що до подружжя належить і дитина. А дитини ви не займайте.

Яльмар. О!.. Гедвіг!.. Моя бідолашна Гедвіг!

Реллінг. То чи не будете ви ласкаві не вплутувати сюди Гедвіг? Ви обоє люди дорослі. Ви собі плутайтесь і розплутуйтесь між собою, як знаєте, якщо є охота. Але з Гедвіг ви повинні бути обережніші, кажу я. Бо інакше недовго й до біди!

Яльмар. До біди!

Реллінг. Так. Вона й себе може зробити нещасною… та, чого доброго, й інших.

Гіна. Та звідки ви це знаєте, Реллінг?

Яльмар. Щось з очима?…

Реллінг. Не в очах тут справа. Але Гедвіг у небезпечному віці. Хіба мало які дурниці можуть спасти їй на думку.

Гіна. Так, уявіть, на неї таки й находить! Вигадала якусь погану гру з вогнем на кухні. Каже, що в пожежу грається. Я вже й так усе боюся, щоб не спалила, бува, будинку.

Реллінг. Ось бачите. Я так і знав.

Грегерс (до Реллінга). Але чим же ви це поясните?

Реллінг (понуро). У неї перехідний вік, шановний.

Яльмар. Поки у неї є батько!.. Поки я не заплющив очей!

Стукіт у вхідні двері.

Гіна. Тсс, Екдалю, хтось прийшов. (Гукає.) Увійдіть!

Входить фру Сьорбю, у верхньому одязі.

Фру Сьорбю. Добрий вечір!

Гіна (йдучи їй назустріч). Ах, це ти, Берто!..

Фру Сьорбю. Власною персоною. Але, мабуть, я не в пору?

Яльмар. Та крий Боже! Вісниця з такого дому…

Фру Сьорбю (до Гіни). Правду кажучи, я не сподівалася, що застану вдома чоловіків, і забігла до тебе на хвилинку побазікати і попрощатись.

Гіна. Он що?… Ти виїздиш?

Фру Сьорбю. Так, завтра вранці… до Гірської долини. Пан Верле поїхав туди сьогодні по обіді. (Мимохідь до Грегерса.) Можу передати вам вітання від нього.

Гіна. Та як же це так?

Яльмар. То пан Верле поїхав? І ви тепер за ним?

Фру Сьорбю. Так. Що ви на це скажете, Екдалю?

Яльмар. Скажу: бережіться!

Грегерс. Я тобі поясню, в чому річ. Батько мій одружується з фру Сьорбю.

Яльмар. Одружується з нею!

Гіна. Ну нарешті, Берто!

Реллінг (не цілком твердим голосом). Ну це все ж таки неправда?

Фру Сьорбю. Ні, любий Реллінг, щира правда.

Реллінг. Ви знову хочете вийти заміж?

Фру Сьорбю. Так, видно, до цього йдеться. Верле уже заготовив усі папери. Весілля справимо тихе, там, на заводі.

Грегерс. То дозвольте мені, як доброму пасинкові, побажати вам щастя.

Фру Сьорбю. Дякую, якщо ви це говорите щиро. Я сподіваюсь, що в цьому шлюбі ми обоє будемо щасливі — і Верле, і я.

Реллінг. Цілком можете сподіватися. Комерсант Верле ніколи не напивається п'яний, наскільки я знаю, і не має звички бити своїх жінок, як небіжчик коновал.

Фру Сьорбю. Ах, дайте мертвим спокій. І у Сьорбю були свої хороші риси.

Реллінг. У комерсанта Верле, я гадаю, знайдеться їх трохи більше.

Фру Сьорбю. Він принаймні не занапастив того кращого, що в ньому є. А той, хто це зробив, нехай на себе нарікає.

Реллінг. Загуляємо ж ми сьогодні з Мольвіком!

Фру Сьорбю. Не треба, Реллінгу. Ну прошу, заради мене.

Реллінг. Іншого нічого не залишається. (До Яльмара.) Ходімо і ти з нами.

Гіна. Ні, вже Яльмар вам не товариш у ваших карамболях!

Яльмар (сердито, півголосом). Та помовч ти!

Реллінг. Прощавайте, фру… Верле! (Виходить.)

Грегерс (до фру Сьорбю). Ви, як видно, досить близько знайомі з лікарем Реллінгом?

Фру Сьорбю. Так, ми давні знайомі. Був час, коли з ним могло дійти і… до серйозного.

Грегерс. Щастя ваше, мабуть, що не дійшло.

Фру Сьорбю. Ще б пак. Але я завжди була обережна, не піддавалася захопленням. Жінці не можна бути необачною у таких випадках.

Грегерс. А ви не боїтесь, що я шепну батькові про це давнє знайомство?

Фру Сьорбю. Ви