Читати книгу - "Ляльковий дім"

Гіна. І книгу хочеш сам вести?

Яльмар. Або хоч перевіряти прибутки.

Гіна. Ах, Господи, ну це буде нескладна робота.

Яльмар. Щось не віриться… Здається, щось надто довго водяться в тебе гроші. (Зупиняючись і дивлячись на неї.) Чим це пояснити?

Гіна. Та чи багато нам з Гедвіг потрібно.

Яльмар. А чи правда, що старому так щедро платять за переписування у комерсанта Верле?

Гіна. Не знаю, чи щедро. Звідки мені знати, як платять за таку роботу?

Яльмар. Але скільки ж він одержує приблизно? Кажи!

Гіна. Різно. Виходить, я думаю, майже рівнісінько стільки, скільки старий коштує нам, та ще й йому самому трошки залишається на кишенькові витрати.

Яльмар. Скільки він коштує нам! І ти цього не казала мені досі!

Гіна. Та як же я могла? Ти так радів, думаючи, що він усе одержує від тебе.

Яльмар. А виходить — від комерсанта Верле!

Гіна. О, комерсантові є з чого давати.

Яльмар. Засвіти мені лампу!

Гіна (засвічує). І потім ми не знаємо, чи це комерсант. Можливо, Гроберг.

Яльмар. Для чого ці виверти?… Гроберг!..

Гіна. Та я ж нічого не знаю. Я тільки подумала…

Яльмар. Гм!..

Гіна. Це ж не я дістала дідусеві переписування. Це все Берта, коли стала туди на службу.

Яльмар. Чого це в тебе голос наче тремтить?

Гіна (одягає абажур). Тремтить?

Яльмар. Та й руки трусяться. Неправда, чи що?

Гіна (твердо). Скажи просто, Екдалю, що він тобі наговорив про мене?

Яльмар. Чи правда… чи може це бути, що ти була… у таких взаєминах з комерсантом Верле, коли ти служила в нього в домі?

Гіна. Це неправда. Тоді нічого не було. Він чіплявся до мене, це правда. А пані думала, що між нами є щось. І всілякі фокуси робила. І била, і лаяла мене… Я й відмовилася від місця.

Яльмар. Значить, потім!

Гіна. Потім я жила вдома. А мати… вона була зовсім не така доброчесна жінка, як ти думав, Екдалю. Вона почала мені говорити то те, то друге… Верле ж тоді овдовів уже.

Яльмар. Ну і що ж?

Гіна. Та, мабуть, уже краще сказати тобі все. Він не відчепився, аж поки не домігся свого.

Яльмар (сплескуючи руками). І це мати моєї дитини! І ти могла приховати від мене таке!

Гіна. Так, це я недобре зробила. Мені, мабуть, давно слід було б тобі розказати все.

Яльмар. Ти одразу ж повинна була розказати мені!.. Я б знав, яка ти…

Гіна. Та хіба ти б усе-таки оженився на мені?

Яльмар. Як ти можеш навіть думати таке!

Гіна. Отож-бо й воно. Тому я й не посміла тобі сказати тоді ж. Адже я дуже покохала тебе, — ти знаєш. А хто ж собі ворог? Не могла ж я зовсім занапастити себе…

Яльмар (ходить по кімнаті). І це мати моєї Гедвіг! Знати, що усім, що я бачу навколо себе… (жбурляє ногою стілець) усім моїм домашнім вогнищем… я завдячую щасливому попередникові! О, цей демон-спокусник!

Гіна. Ти шкодуєш, каєшся у цих чотирнадцяти-п'ятнадцяти роках, що ми прожили разом?

Яльмар (зупиняючись перед нею). Скажи мені, чи не каялася ти щоденно, щогодинно у своєму злочинному мовчанні, яким ти, наче павутинням, обплутала мене? Ну скажи: тебе не мучили вдень і вночі докори совісті?

Гіна. Любий Екдалю, чи до того мені було? Скільки клопоту по хазяйству та інше…

Яльмар. То ти ніколи не кидаєш допитливого погляду на своє минуле?

Гіна. Їй-богу, я майже й забула про всі ці давні інтрижки!

Яльмар. О, ця тупа, бездушна байдужість! Вона мене найбільше обурює!.. Навіть і тіні каяття!

Гіна. Але скажи і ти мені, Екдалю… Що б з тобою було, якби тобі не зустрілася така дружина, як я?

Яльмар. Така!..

Гіна. Еге, я ж і хазяйновитіша за тебе, і пристосовуюсь краще до всього. Воно й зрозуміло, бо я старша за тебе на два роки.

Яльмар. Що було б зі мною?

Гіна. Звичайно, ти ж зовсім було збився на манівці, перед тим як зійтися зі мною. Не будеш же ти заперечувати.

Яльмар. Ти називаєш це збитися на манівці? Та де тобі зрозуміти, що діється з людиною, коли вона у такому відчаї… особливо з людиною, що має таку полум'яну душу, як я.

Гіна. Авжеж, так, можливо. Я й не докоряю тобі. Ти став такою хорошою людиною, коли обзавівся своєю сім'єю… І от, ми було улаштувались так гарно, добре. Незабаром і ми з Гедвіг могли б уже поволі дозволяти собі дещо лишнє з їжі та одягу…

Яльмар. У цьому болоті брехні й облуди!

Гіна. О, це все та огидна людина! Принесла ж його нечиста до нас у дім!

Яльмар. І мені здавалося, що нам добре живеться в лоні сім'ї. Але я помилявся. Де мені тепер взяти душевної пружності, необхідної, щоб пересадити мій винахід у світ дійсності? Мабуть, він так і вмре тепер разом зі мною. І винним буде твоє минуле, Гіно. Воно вбило в мені…

Гіна (мало не плачучи). Ні, не кажи так, Екдалю… Я завжди тільки й думала, щоб тобі було добре.

Яльмар. Я питаю — що тепер станеться з мрією батька і годувальника сім'ї? Лежачи бувало там на дивані і сушачи собі голову над винаходом, я вже почував, що він забирає останні мої сили. Я вже відчував, що день, коли я триматиму в своїх руках патент, буде моїм останнім днем. І моєю мрією було, що ти, вдова покійного винахідника, будеш зате жити в шані і достатку.

Гіна (утираючи сльози). Ні, не кажи так, Екдалю. Не дай Боже мені дожити до того дня, коли я стану вдовою!

Яльмар. Е, тепер все одно! Тепер усе загинуло!

Грегерс Верле обережно відчиняє вхідні двері і зазирає до кімнати.

Грегерс. Можна ввійти?

Яльмар. Заходь.

Грегерс (входить з сяючим обличчям, простягаючи до них руки). Ну, любі мої!.. (Переводить погляд з одного на другого і шепоче Яльмарові.) Що, ще не звершилося?

Яльмар (голосно). Звершилось!

Грегерс. Так?

Яльмар. Я пережив найгіркіші хвилини мого життя.

Грегерс. Але зате і найвищі, я гадаю.

Яльмар. Ну, поки що, в усякому разі, справу зроблено, та й край.

Гіна. Хай вас Бог простить, пане Верле!

Грегерс (дуже здивовано). Але я не розумію…

Яльмар. Чого не розумієш?

Грегерс. Такий великий розрахунок… розрахунок з минулим… який дозволить збудувати на руїнах минулого нову, міцну будову, почати нове життя, створити подружній союз у дусі істини, без будь-якої