Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

— Не варто ніяковіти. Знаєш ти була єдиною людиною, яка до мене не чіплялася через худнення... Не відсторонилася через це. І я це справді ціную.

— Знайшла, що цінувати, — відповіла Ганка. — Це лише свідчить про те, як мало ми одне про одного знаємо. Треба було мені подзвонити, блін...

— Ні... Я весь час не усвідомлювала, у що вскочила. А згодом, коли все було вже дуже погано, і я зрозуміла, що таки маю проблеми, ти опинилася в лікарні. І я не хотіла тобі морочити голову.

— Ох, а треба було. Я на тебе сердита. Адже подруги повинні все одна одній розповідати...

— Так... Моя мама весь час каже, що із чоловіками буває по-різному. То вони є, то їх немає. І що в житті можна розраховувати лише на подруг, — сказала Наталія, цього разу без іронії.

— Твоя мама напевне про це чимало знає. Після всього, що їй довелося пережити.

— От тільки в неї подруг немає. Навіть, якби вона й хотіла до когось подзвонити, то не має до кого.

— Кошмар.

— Авжеж... А я... помирилася з Лінкою. Власне, це трохи завдяки ній усе якось склалося. Бо вона здійняла бучу, наверещала на мого батька й узагалі. І силоміць мене затягнула до матері, а коли я побачила, у якому вона стані, то теж дещо зрозуміла...

— Слухай, я за тобою не встигаю. Можеш розповісти про все від самого початку?

Із блогу «Три дурненькі мавпочки»

Так, авжеж, зізнаюся. Я давно нічого не писала. Може, мені просто тяжко було стерпіти критику... А потім зайнялася іншими справами. І тому хочу написати про те, що я збагнула за ці два місяці.

«Ніхто з нас не є самотнім островом», — так сказав Томас Мертон. Я знайшла цю цитату в інтернеті, і вона мене вразила. Бо мені здається, що ми живемо так, наче все якраз навпаки. Ми мало замислюємося над проблемами інших людей, навіть наших найближчих.

Ніхто з моїх рідних не помітив, що в мого брата дислексія. Я не помітила, що моя найближча подруга має серйозні проблеми, і ніхто з її близьких, та й сама вона — що в її матері депресія... Нам може здаватися, що ми спілкуємося, присутні на ФБ, ніби все класно, проте від нас втікає найважливіше. Я хотіла бути мудрою мавпочкою Мідзару, яка бачить зло всього світу, а не зауважувала того, що мала під носом.

Емпатія, відчуття іншої людини — це вміння, яке ми втрачаємо в цьому світі, сповненому вдаваних контактів. І мені страшенно ніяково через це. Не знаю, що ви думаєте про те, щоб більше спостерігати за іншими, більше помічати... Це не легко. Але, може, варто спробувати?

Не знаю, що буде після канікул, здається, на мене чекає складний період. А чому — про це я воліла б поки що не писати. Та я намагатимусь і далі вести цей блог так добре, як лише зможу. Мені в цьому допоможе друга розумна мавпочка — Івадзару. А може, і третя мавпочка до нас приєднається. Бо ж нам повсякчас її дуже бракувало.

Мідзару

Коментарі (5)

Якщо я маю стати третьою мавпочкою (спасибі, люба Мідзару), то мушу зізнатися, що не дуже вмію писати. Це лише Мідзару вважає, що навіть, якщо я й не вмію, то все-таки маю історію, яку варто розповісти. Але спершу скажу вам, що вона права. У світі, де кожен зосереджений на собі, ми й справді наче самотні острови. Дрейфуємо без жодної допомоги. І в цьому наша слабкість. Скажу ще одне: читайте цей блог. Невдовзі розповім вам про мою пригоду з пані А.

Третя мавпочка (забула, як зветься)

Гей, а де поділася Івадзару? Невже теж перестала писати? Мені найдужче подобалися ці її способи розкохатися в хлопцеві. Дуже допомогло! Хотілося б, щоб таких текстів було більше.

Береніка

А я вже думала, що ви більше не писатимете цього лайна. Шкода-а-а, невдашки.

Friendly Anne

Агов, хто тут модератор? Цю особу треба заблокувати! Люба Приязна Анно, тут не місце для твоїх коментів. Геть!

XXXwoman

Ну, звісно, будуть також інші тексти. А Тобі, Приязна Анно, спасибі за те, що Ти такий красномовний. Проте я не вірю тим, хто видає себе за когось іншого. У моєму світі єдина сила полягає в щирості,