Читати книгу - "Нічний адміністратор"

«Твоє припущення абсурдне, — говорив Ґудгью Берру півроку тому за однією з їхніх спільних вечер. — Воно деструктивне, воно підступне і я відмовляюся його схвалювати, більше того — забороняю тобі взагалі порушувати при мені цю тему. Ми в Англії, а не на Балканах чи Сицилії. Леонарде, ти можеш мати власне агентство, але ти повинен назавжди зректися своїх готичних фантазій, нібито групу вивчення постачання немов банду рекетирів з багатомільйонним бюджетом використовує у своїх інтересах як Джеффрі Морок, так і збіговиська нечесних на руку банкірів, брокерів і посередників, а ще корумповані офіцери розвідки по обидва боки Атлантичного океану».

— Такими темпами можна і клепку загубити, — попередив він Берра.

Такими темпами можна і себе погубити.

Протягом тижня після розмови з дружиною Ґудгью тримав свою таємницю під сімома замками. Людина, яка не довіряє сама собі, не довіряє нікому. Берр зателефонував з Маямі, щоб повідомити про воскресіння «П’явки», і Ґудгью розділив його ейфорію, наскільки зміг. Рук тимчасово замінив Берра в офісі на Вікторія-стріт. Ґудгью пригостив його обідом у «Атенеумі», але вирішив не виливати йому душу.

Але одного вечора до нього забіг Полфрі з якоюсь плутаною історійкою про те, що Морок перевіряє британських постачальників зброї на наявність певного високотехноло-гічного обладнання, яке можна використовувати «у кліматі, близькому до південноамериканського», дані про кінцевого споживача будуть надані пізніше.

— Британського обладнання, Гаррі? Тоді це не Роупер. Він купує все закордоном.

Полфрі супився, присмоктувався до своєї сигарети, і хотів ще віскі.

— Рексе, насправді, це все-таки може бути наш Роупер. А раптом він прикриває свою задницю? Бо ж якщо ці іграшки британські, то нашому терпінню нема кінця-краю, якщо ти розумієш, про що я. Якщо вони британські, то наші два ока невидющі, а голова зарита в пісок, само собою. Шли їх хоч самому Джеку-Різнику, якщо вони британські, то на все дивляться крізь пальці. — Він злісно гигикнув.

Був погожий вечір і Полфрі хотілося прогулятися. Тому вони дійшли аж до входу до Гайґейтського кладовища і знайшли там затишну лавочку.

— Марджорем намагався мене підкупити, — випалив Ґудгью. — За три чверті мільйона фунтів.

— О, нема нічого дивного, — сказав Полфрі, зовсім не здивувавшись. — Вони так часто роблять закордоном. То чому їм не вдаватися до тих же методів і вдома.

— Пропонували не лише пряник, а й батіг.

— О, так, це зазвичай так і відбувається, — відповів Полфрі, порпаючись у пошуках нової сигарети.

— Гаррі, що вони за одні?

Полфрі зморщив носа, кілька разів кліпнув і немов чомусь засоромився.

— Просто декілька розумак. З хорошими зв’язками. Ти знаєш.

— Я нічогісінько не знаю.

— Хороші працівники. Тверезі голови, які збереглися з часів «Холодної війни». Ті, хто боїться залишитися без роботи. Рексе, ну ти ж знаєш.

Раптом Ґудгью збагнув, що Полфрі описував своє власне скрутне становище, і йому явно не подобалося це робити.

— Вишколена дволикість, куди ж без цього, — продовжував Полфрі у притаманній йому манері висловлювати свої погляди уривчастими, заяложеними фразами. — Прихильники ринкової економіки. Пережили свій пік у вісімдесятих. Хапай, поки дають, он усі так роблять, бо ж хто зна, звідки нагряне нова війна. Вдягнулися гарно, а піти нікуди...ну, ти знаєш. Досі мають владу, звісно. Цього у них ніхто не забере. Питання лише у тому, де нею скористатися.

Ґудгью нічого не відповів і Полфрі слухняно продовжив.

— Рексе, вони далеко не обов’язково поганці, не суди так строго. Вони просто трохи спантеличені. Нема більше Тетчер. Нема більше російського ведмедя, з яким постійно треба боротися. Нема більше комуністів удома під ліжком. Вони жили собі і знали, що світ був поділений на «наших» і «їхніх», а раптом одного ранку прокинулись, і бац — ну, ти розумієш. — Він закінчив свою промову, знизавши плечима. — Ну, нікому ж не подобається вакуум, правда? Навіть тобі. Чи подобається? Тільки чесно скажи. Ти ж його терпіти не можеш.

— Вакуумом ти називаєш мир? — припустив Ґудгью, взагалі не бажаючи видатися придирливим.

— Радше нудьгу. Дріб’язковість. Вони ще ніколи нікому не пішли на користь, правда? — Він знову засміявся і зробив ще одну затяжку. — Якихось пару років тому вони були першокласними солдатами «холодної війни». Всі перед ними кланялися і так далі. Коли вже тебе таке життя засмоктало, то важко зменшити оберти. Тому ти й не зупиняєшся. Це природно.

— То хто вони тепер?

Полфрі потер носа тильною стороною руки, немов хотів почухатися.

— Що стосується мене, то я лише муха на стіні.

— Це я знаю. А хто вониі

Полфрі говорив плутано, немов хотів віддалитися від своїх власних суджень.

— Люди з Атлантики. Ніколи не довіряли Європі. Для них Європа — Вавилон, підкорений фріцами. Америка для них залишається землею обітованою. А Вашингтон усе ще для них Рим, навіть якщо з Цезарем не надто склалося. — Він скорчив розгублену гримасу. — Спасителі людства. Грають зі світом у ігри. Світові стражі порядку, які пнуться увійти в історію і заодно заробити на стороні кілька доларів, а чому б і ні? Всі так роблять. — Ще одна гримаса. — Вони просто трохи зіпсувалися, от і все. У цьому немає нічого дивного. Вайтголл не знає, як від них відхреститися. Усі думають, що вони можуть стати в пригоді деінде. Загальну картину ніхто не уявляє, тому й не здогадується, що її як такої взагалі нема. — Він знову потер носа. — Поки вони роблять те, що нашим американським колегам на руку, не тринькають забагато грошенят і чубляться між собою на людях, то можуть робити, що заманеться.

— А що на руку нашим американським колегам? — наполягав Ґудгью, затиснувши голову між долонями, ніби його жахливо боліла голова. — Будь ласка, розкажи детальніше.

Полфрі заговорив ласкаво, немов звертався до вередливої дитини, проте вчувалося, що йому уже от-от увірветься терпець.

— Старий, наші колеги мають закони. Наглядачі постійно дихають їм у спини. Вони влаштовують показові судові засідання, кидають чесних шпигунів за ґрати, а чиновників високого рівня відправляють під слідство. Брити не мають нічого подібного. Є лише ваш Координаційний комітет, якщо я не помиляюся. Але якщо чесно, то більшість з вас таки