Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

визначенням «не може бути правдою», що правда — деінде, десь «понад» (де б це не було). Мені це видається доволі дивним. Я б, звісно, не впадаючи в крайнощі про «правду, усю правду і нічого окрім правди», сказала, що стереотипи про специфіку характеру англійців не позбавлені зерна правди. Вони, зрештою, не висмоктані з пальця, а виросли на основі чогось.

Відповідала я, зазвичай, так: ні, я не планую понад стереотипами, я маю намір пробратися всередину стереотипів. Я не шукатиму їх навмисно, але й не заплющуватиму на них очі, і якщо моє дослідження виявить, що певні поведінкові патерни англійців таки відповідають певним стереотипам, то я розгляну цей стереотип під лупою, поміщу в чашку Петрі, препарую його, розчленую, розкладу на найменші частинки і протестую усіма можливими способами, розкодую його ДНК, буду по-всякому з нього знущатися і вертітиму ним на всі боки, поки не знайду те зерно (або ген) правди.

Гаразд, я тут трохи заплутала вас метафорами, не кажучи вже про туманне визначення того, що роблять справжні науковці у своїх лабораторіях, але ви так-сяк зрозуміли, про що я. Під мікроскопом все виглядає по-іншому, і, без сумніву, я по-новому побачила багато стереотипів про англійців, зокрема «стриманість», «ввічливість», «розмови про погоду», «хуліганство», «лицемірство», «приватність», «антиінтелектуалізм», «правила черг», «компроміс», «чесна гра», «гумор», «класовість», «ексцентричність» та багато інших, як виявилося, мають багатошарову сітку правил та кодів, яку не побачити неозброєним оком. Якщо ж без пишномовних лабораторних аналогій, то мій проект дослідження англійськості можна назвати спробою намалювати схему (чи мапу, я завжди плутаю, де одне, а де інше) культурного геному англійців та ідентифікувати культурні «коди», які роблять нас тими, ким ми є.

О, так, визначення культурного коду англійців — це вже звучить як великий, серйозний, амбіційний та вражаючий науковий проект. Таке точно може зайняти втричі більше часу, аніж дозволено видавничим контрактом, особливо, якщо взяти до уваги усі ці чаювання

[Частина перша]

КОДИ РОЗМОВ

ПОГОДА

Кожне обговорення англійських розмов, як і самі англійські розмови, обов’язково починаються з Погоди. Дотримуючись букви закону я, вслід за усіма дослідниками англійськості, наведу знамениту цитату д-р Джонсона: «Коли двоє англійців зустрічаються, то перша тема для розмов — погода». Хочу наголосити, що минуло двісті років, а спостереження все ще актуальне!

На цьому етапі усі дослідники або ставлять крапку, або ж безрезультатно намагаються придумати переконливе пояснення, чому англійці настільки «одержимі» погодою. Вони зазнають невдачі, оберуть за основу хибні вихідні дані: вважають, що розмови про погоду — це всього лиш розмови про погоду. Іншими словами, вони собі думають, що ми розмовляємо про погоду, бо в нас якийсь особливий (хворобливий, мушу визнати) інтерес до цієї теми. І більшість одразу ж кидається з’ясовувати, що ж такого дивовижного в англійській погоді.

Білл Брайсон, наприклад, дійшов висновку, що нічогісінько дивовижного в англійській погоді нема і відтак наша одержимість погодою незбагненна: «Чужинець добряче здивується, адже найбільш приголомшливе в англійській погоді якраз те, що нема чому дивуватися. Торнадо, мусони, лихі чорториї, смертоносний град — усі ці феномени, що додають природі крапельку непередбачуваності, небезпеки та змушують благоговіти перед її міццю, майже зовсім відсутні на Британських островах».

У приступі патріотизму, нехарактерному і напевно неусвідомленому, Джеремі Паксман піддає сумніву припущення Брайсона і запевняє, що англійська погода насправді захоплива:

«Брайсон геть нічого не тямить. Зацикленість англійців на погоді не має нічого спільного із показовими виступами, як, наприклад, у випадку з англійськими селами, тут кульмінація, за великим рахунком, у відсутності кульмінації. Справа не так у самому природному феномені, як у його непевному характері — коли йдеться про Англію, то нема сумнівів, що погода там непередбачувана. Тропічних циклонів, може, і нема, але тут, на березі океану і на краю континенту, ніколи не знатимеш напевне, що отримаєш завтра»

Я ж переконалася, що помиляються обидва — і Брайсон, і Паксман. Розмови про погоду насправді зовсім не про погоду: англійські погодні теревені — це форма коду, що виник, аби допомогти нам подолати природну стриманість і таки почати розмову. Усі ж знають, скажімо, що «Гарно сьогодні, еге ж?», «Ох і холодно, правда?», «От затягло дощами!» та інші варіації на тему є не просто метеорологічним запитом. Це — ритуальне привітання, зачин розмови або ж «паузозаповнювач». Інакше кажучи, розмови про погоду — це форма «словесного вибирання бліх», такий собі еквівалент «соціального вичісування» у наших родичів приматів, які, будучи і так чистесенькими, можуть годинами вичісувати хутро один одному, а все для того, щоб зміцнити соціальні зв’язки.

Правила розмов про погоду 

Правило взаємності

Джеремі Паксману невтямки, чому «блондинка середнього віку», з якою він перетнувся навпроти Головної Метеорології у Бракнелі, каже: «Ох і холодно, правда?». Він списує цю ірраціональну поведінку на суто англійську «рису благоговіння перед природою». Насправді ж оце «Ох і холодно, авжеж?», як і те «Гарно сьогодні, еге ж?» та іже з ними, не що інше, як закодоване: «Я хочу з вами розмовляти, а ви?» — або, як на те пішло, звичайнісіньке: «Привіт». Бідолашна жінка просто намагалася зав’язати розмову з містером Паксманом. Не обов’язково якусь ґрунтовну бесіду, а просту — на знак взаємної уваги, щоб привітатися. За правилами йому слід було всього лиш відповісти: «Авжеж, холодно!» — чи щось на кшталт такої ні до чого не зобов’язуючої ритуальної відповіді, яка розкодовується як «Так, я з вами говоритиму / привітаюся». Не відповівши, Паксман переступив через правила етикету і дав ясно зрозуміти, що «ні, я з вами не розмовлятиму / не вітатимусь». (Однак, це незначний переступ, адже правила приватності та стриманості вищі за соціальні правила — розмови із незнайомцями не входять до категорії обов’язкових.)

Колись у нас був інший варіант відповіді, актуальний принаймні у певних соціальних сценаріях — чудове «Як ся маєте? / How do you do?». Однак, таке привітання (як би безглуздо це не звучало, але у відповідь потрібно повторити «How do you do?») тепер вважається застарілим і ним вже не можна порятуватися у непевній ситуації. Так само і «Гарно сьогодні, еге ж?» слід розглядати у тому ж ключі, а не сприймати буквально: «Як ся маєте?» — це не справжнє питання про стан здоров’я та справ, як і «Гарно сьогодні, еге ж?» — це не справжнє питання про погоду.

Оскільки на коментарі про погоду передбачається відповідь, то вони мають питальну форму (або ж інтонацію) — взаємність, однак, полягає у суті, а не в змісті. Будь-яка питальна ремарка про погоду годиться, щоб ініціювати процес, і будь-яке ствердне бурмотіння (навіть майже буквальне повторення, на зразок «Авжеж, холодно!») згодиться для відповіді. Англійські погодні балачки подекуди скидаються на читання молитов або ж на спілкування священика з прихожанами в