Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

Додому, дівчина повернулася тільки під вечір. А побачивши обличчя своїх друзів, відразу зрозуміла, їх  хвилювалися, особливо це було вельми помітно в поведінці Діми. Переодягнувшись і перекусивши, командирові довелося розповісти своїй команді, про розмову з викрадачами.

- Значить, їм потрібен був щоденник? - Поставив уточнювальне запитання Роман, який бігав у кухню і назад, до друзів.

- Так. - Без зайвих слів, відповіла Поліна.

- Значить, вони так само як і ми, шукають ці скарби?

- Так.

- Тоді, - він на хвилину задумався, - давайте не зволікати. Перевага зараз на нашому боці, тож давайте приступимо, якнайшвидше, до справи. 

- А потім позбудемося його, - і очі Зої спрямувалися на камін.

- Не будемо поспішати. Оксано, можна мені щоденник? - І без зайвих слів Оксана віддала його Поліні. 

Взявши блокнот до рук, вона почала читати в слух. Спочатку там не було нічого цікавого, Олівер Сміт описував свої подорожі, думки, різні історичні історії, легенди та пригоди. Археологи дізналися, що для пошуку скарбів їм знадобляться три предмети, а які, вони зможуть дізнатися тільки тоді, коли розгадають чотири загадки.

- Ваш батько, напевно, був дуже, гумористичною людиною? - Поцікавився Рома.

- Так, він часто загадував мені загадки, в яких він зашифровував різні місця розташування важливих артефактів. - Відповіла Оксана, поринувши у вспомин про ті часи.

- Виходить, - почала Емма, - якщо ми не розгадаємо загадки, ми не зможемо відшукати скарби?

- На мій жаль, так.

- Тоді, давайте не будемо втрачати ні хвилини. - Сказала Поліна,

Після цих слів, роздався стук у двері. Усі вмить насторожилися і напружилися

- Ти когось чекаєш? - Запитав Валера, дивлячись у той бік.

- Ні, - відповіла Поліна, тихенько підходячи до дверей.

Подивившись у вічко, дівчина ні кого не побачила, а коли повернулася назад у кімнату, почула дверний дзвінок.

- Нам час іти, - пошепки промовив Діма, - там, у дворі, я помітив силуети людей.

Ніхто не посмів сперечатися, всім було й так зрозуміло, що їх виявили. Поки не стало зовсім пізно, друзі тихенько, швидко і непомітно, прийшли до сальні власниці. Спеціально на такі випадки, вона мала в шафі, таємний прохід, що вів у підземний тунель.

Чрні археологи, швидко вирахували місце розташування наших дорогих Археологів.

"Взагалі, досить безглуздо влаштовувати свою штаб квартиру у себе вдома." - подумав Павло, стоячі біля будинку. 

На завдання він взяв дюжину хлопців. Він дізнався, що Гайда Поліна Дмитрівна жила в досить милому районі, де розташовувалися тільки приватні будинки. Чотирьох хлопців він відправив на задній двір, а решта перебували біля нього. Два рази Павло подзвонив у двері, але йому не потрудилися відкрити. 

- Прикидаєтеся, що вас немає, - подумалося чоловікові, - погано стараєтеся. - І втративши терпіння,  дав команду на штурм будинку. 

У будинку нікого не виявилося, і перевернувши все догори дном, чорні археологи не знайшли ні щоденника, ні людей. «А дівчина не промах,» - зауважив він. 

Йдучи темним проходом, де пахло вогкістю, де не де зустрічалися калюжі, а зі світла в них були тільки ліхтарики телефонів, команда потихеньку просувалися вперед. 

- Судячи зі стану коридору, цей прохід був побудований дуже давно. - Помітила Оксана.

- Вони були зроблені ще в дев'яності, через кілька років про них забули, ми лише користуємося надбанням минулого. - Пояснила Поліна. 

- А куди ми йдемо? - Знову промовила Оксана   

- В одну із секретних баз, там ми житимемо певний час, поки не дізнаємося, де знаходиться перший артефакт. 

- Але ми ж не взяли води і їжі. У нас немає з собою навіть медикаментів і елементарних речей. - Нагадала дівчина.

- Правильно, там усе передбачено. - Запевнила Поліна.

- А опалення? - Джемс розсміявся. - Що я такого сказала? - Розсіяно запитала вона, дивлячись на чоловіка, що сміється. 

- Тобі ж сказали, що там усе є, навіщо питати ще щось. - Пояснив Джеймс, не маючи наміру її образити.

- Я просто хотіла уточнити. - Тихо промовила дівчина й опустила очі донизу, а Емма штовхнула брата в руку, але він лише запитально подивився на сестру. 

Подальший шлях минув у повній тиші. І ближче до першої години ночі, вони досягли свого місця. 

Коли всі розійшлися по кімнатах, Емма зупинила Джеймса і завела з ним бесіду. 

- Навіщо ти так розмовляєш із новенькою? - Голос її був тихим, але грізним.

- Вона ставила занадто багато запитань, я лише пояснив їй, що все передбачено. - Відповів той, зберігаючи посмішку на обличчі.

- Оксана новачок у нашій команді. Хіба ти не пам'ятаєш, скільки запитань ставив сам, коли тільки потрапив у команду. І всі відповідали на твої запитання, ні хто не пояснював, - передражнила сестра,- тобі, як ти сьогодні. 

- Гаразд, гаразд, я все зрозумів. Тільки давай ти не будеш вмикати режим мами і повчати мене, дорослий уже. - І повернувшись, він попрямував до своєї кімнати.

- Був би дорослим, поводився б відповідно. - Тихо, прокричала йому вслід Емма, відчуваючи провину за нетактовність брата.