Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кора відчула, як її ноги торкнулися твердої поверхні, і оглянулася. Вони опинилися в просторій кімнаті, обставленій темним деревом і важкими оксамитовими шторами. По стінах розвішані загадкові артефакти й стародавні рукописи. Це була кімната Астарота.

Астарот і Нікселіна сиділи на його великому ліжку, їхні обличчя були серйозними. Тим часом Далерон і Естеліна стояли трохи осторонь і тихо шепотілися між собою.

— Нам треба бути обережними, — прошепотів Далерон, нахилившись до Естеліни. — Якщо нас виявлять, усе піде не за планом.

Естеліна кивнула.

Кора підійшла до них, намагаючись не створювати шуму.

— Що далі? — запитала вона.

Астарот, почувши це, зістрибнув із ліжка і наблизився до карти, що лежала на столі.

— Ніч ще триває, але в світі демонів це довго не затримається. Тут світанок завжди супроводжується різким підйомом температури і яскравим, сліпучим світлом місяця. Коли настане ранок, нам треба бути в залі трону. Але щоб туди пробратися, ми маємо залишатися непоміченими.

Нікселіна вдивлялася у вікно. Десь далеко, за межами кімнати, уже виднілося слабке світіння — ознака, що день ось-ось почнеться.

— Поспішаймо, — сказала вона, озираючись на Кору.

Усі вирушили з кімнати, рухаючись тихо, як тіні. Вони пробиралися довгими коридорами замку, уникаючи зустрічей із вартовими. Нарешті перед ними з’явилися величезні двері, що вели до зали трону.

Кора штовхнула двері, і вони тихо відчинилися. Зала була темною, але через високе вікно почали пробиватися перші промені демонського світанку, заливаючи приміщення червонуватим світлом.

На троні сидів король демонів. Його обличчя було вкрите тінню, але його постать випромінювала владу і загрозу.

Він повільно підняв голову, здивування промайнуло в його очах.

— Ну, привіт, сину, — сказав король, його голос був глибоким і злегка насмішкуватим.

Астарот застиг на місці. Його погляд був прикований до фігури на троні.

— Батьку... — промовив він після довгої паузи.

Кора зиркнула на Астарота, намагаючись зрозуміти, що між ними відбувається.

Король демонів звівся на ноги, його погляд тепер був зосереджений на Корі.

— І хто це привів тебе до мене? — запитав він, дивлячись на неї з цікавістю.

Король демонів підійшов ближче, його кроки гучно відлунювали в тиші зали. Його очі, схожі на розжарене вугілля, уважно вдивлялися в Кору.

— Коралін, давно тебе не бачив. Років п’ять, якщо не більше? — він усміхнувся, але в цій усмішці було щось загрозливе. — Ти була дуже здібною в бою. Чи не так? Як там... бокс? Може, ти вже щось забула? Чи, навпаки, вдосконалилася?

Кора напружилася, її серце прискорено закалатало. Слова короля були знайомими, але це не вкладалося в її уявлення про нього. Вона знерухоміла, спостерігаючи за ним. І раптом пазл почав складатися.

— Ви були моїм тренером, — сказала вона, ледве приховуючи шок у голосі. — Мене тренували ви. Але ж... ви зникли. Тоді казали, що ви переїхали в інше місто.

Король демонів засміявся, і його голос заповнив увесь зал.

— Так, саме так і було задумано. Я зник з твого життя, коли настав час, але ти добре вчилася. І я навіть пишаюся тобою. Знаєш, ти нагадуєш мені ту маленьку дівчинку, яка колись хотіла здолати весь світ. І що тепер? Прийшла в мої володіння? Для чого?

Кора стиснула кулаки, її очі засяяли рішучістю.

— Ви стали частиною моєї історії, і зараз я тут, щоб завершити її.

Астарот зробив крок уперед, його обличчя виражало напруження.

— Батьку, я хотів би розповісти...

— Сину, — король демонів різко перебив його, — заткнися. Зараз не твій час говорити.

Астарот відступив, стиснувши зуби.

Король повернув увагу до Кори.

— Ти завжди була цікавою дівчинкою, Коралін. Я знав, що наша зустріч неминуча. Скажи мені, чого ти хочеш? Чому ти тут?

Кора витримала його погляд, не даючи слабини.

— Ви знаєте, чому я тут. Я прийшла за правдою. І за тим, що належить мені.

Король нахилив голову, його посмішка розширилася.

— Це буде цікаво. Дуже цікаво.

Король демонів повернувся до свого трону, його довгий чорний плащ зі шлейфом тягнувся за ним. Зайнявши місце, він поглянув на всіх присутніх із висоти трону, засміявся і заговорив гучним, впевненим голосом:

— Ах, пробачте мою невихованість. Я зовсім забув представитися. Я — Еріан, правитель світу демонів. Але для тебе, Коралін, я просто... старий знайомий.

Він знову засміявся, його сміх лунав залом, віддаючись у кам'яних стінах.

Раптом двері до зали відчинилися, і туди увійшла жінка з аурою величності та тепла. Її світле волосся спадало хвилями на плечі, а глибокі очі випромінювали хвилювання та ніжність. Вона стрімко підійшла до Астарота, обійняла його, а потім кинулася до Нікселіни, ніжно охопивши її руками.

— Нікселіно! Як ти? — запитала вона тривожним голосом. — Я так довго тебе не бачила. З тобою все гаразд?

Нікселіна трохи здивовано, але тепло посміхнулася.

— Так, усе добре, королево Ліара. Дякую, що питаєте.

Астарот подивився на матір і тихо промовив:

— Мамо...

Ліара повернулася до нього і з ніжністю провела рукою по його обличчю.

— Ви обоє змусили мене хвилюватися. Але головне, що ви тут, цілі й неушкоджені, — сказала вона, обіймаючи їх обох.

Нікселіна опустила голову.

— Вибачте нас за все, — тихо відповіла вона.

Ліара підняла її підборіддя рукою і з усмішкою сказала:

— Немає за що, Нікселіно. Головне, що з вами все гаразд.

Ліара повернулася до трону і сіла поряд із королем Еріаном, витончено схрестивши руки на колінах. Її спокійна постава контрастувала з владністю Еріана.

— Ну що ж, — продовжив король, посміхаючись до Кори. — Де я зупинився? Ах, так. Говорив про твою цікаву появу тут. Що ж, дитя, тепер твоя черга відповісти: що ти шукаєш у моєму світі? І яку ціну готова заплатити за це?