Читати книгу - "Вирок Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава восьма. 

    ⁃    П-платинова! - охоронець на воротах втратив мову, побачивши мою табличку. 
Мірта, щоб закріпити ефект показала свою, білу, з матеріалу котрого я не міг визначити. Аура солдата підказувала мені, що він ось-ось серцевий напад схопить. Я поляскав його по щоці, аби привести до тями. 
    ⁃    Гей, з тобою усе гаразд?  Пиши там до свого журналу, а ми пішли вже. 
    ⁃    Хвилинку, шановні гості! 
Він як всмалений гукнув ще кілька охоронців і вони хутко почали тіснити натовп у воротах, розчищаючи нам шлях. 
    ⁃    Проходьте, проходьте будь ласка! Чому ж ви не попередили начальство, вас би зустріли, як то має бути! Як же ж так, як же ж так…
Він не переставав бідкатись, тож ми пройшли у місто якомога швидше, аби того не чути. Упіймавши першого вільного візницю, наказали їхати но найкращого готелю у місті. 
    ⁃    Діамант Ропто. - прочитала Мірта вивіску над входом - А вони уміють вихвалятися. 
Вихвалялися вони не даремно, маю відмітити. Не дивлячись на наш аж занадто скромний вигляд, портьє ввічливо провів нас до стійки реєстрації. Хоча навіть у нього обличчя змінилося, коли ми витягли таблички для реєстрації. 
    ⁃    Скільки номерів бажаєте, шановні гості? - адміністратор взагалі був сама чопорність. 
    ⁃    Два. 
    ⁃    Один! - перебила мене Мірта. 
Вона покрутила рукою, на якій червоніла стрічка контракту. 
    ⁃    Слуга не може покинути свого хазяїна. 
Тут навіть адміністратор ледь не впав. 
    ⁃    Гаразд, один, але великий. - погодився я. 
Адміністратор передав ключ портьє і той повів нас на третій поверх. 
    ⁃    Королівський люкс, шановні! Бажаємо якнайкраще провести час у нашому готелі! 
Я спробував дати йому чайові, але він відмовився. Ну що ж, можливо тут заборонено це. Номер і справді був великий, на кілька кімнат. Я підійшов до вікна, яке виходило на центральну площу. Там саме було людно, якась трупа розпочинала виставу лялькового театру. 
    ⁃    Здається, це про вас, пане Аней! - Мірта вказала мені пальцем на дошку оголошень, на якій саме показували рекламу лялькової вистави. 
    ⁃    «Святі боги проти Анея-чорта». - уголос прочитав я. - От вилупки, а де мої роялті?!
    ⁃    Може розженете їх до біса? 
    ⁃    Та ні, мені вже цікаво…
У двері хтось тихенько постукав. Я перевірив аури - знайомий вже портьє та Бойовий Предок вищого ступеня поруч із ним. 
    ⁃    Хто там?
    ⁃    Шановний Аней, тут голова міста бажає виказати вам свою пошану… - повідомив портьє. 
    ⁃    Нехай заходить. 
Мером був вже підстаркуватий здоровань, з обвислими щоками я мʼясистому обличчі. Трішки сиве волосся на його голові було розтріпане, та й узагалі, здавалося, наче його висмикнули з ліжка звісткою про шановних гостей у його місті. Я сів на підвіконня, щоб одним оком дивитися виставу і вказав рукою на крісло навпроти вікна. 
    ⁃    Шановний Аней! - мер сів у крісло, яке аж зарипіло під ним - Принцеса! Яка несподіванка вітати вас у моєму місті! Вибачте, що я, Марк, не був поінформований про ваш візит, звичайно ми б підготували для вас теплу зустріч…
Я кивнув, дивлячись, як на сцені маріонетка Аней спалює макет міста та розриває навпіл чи не кожного його жителя. 
    ⁃    Продовжуйте… - мені і справді стало вже цікаво. Як і причина появи тут мера, так і вистава на площі. 
    ⁃    Я приніс вам вітальний подарунок на честь знайомства! 
Він витягнув зі сховища велику шкатулку і відкрив її, щоб ми побачили три райдужні ядра монстрів восьмого класу. Ні. Не вразив ти мене своєю щедрістю. Та я кивнув Мірті, щоб вона узяла подарунок. Цим я виказав, що не маю ворожого наміру як до нього, так і до самого міста. 
    ⁃    Тож, шановний Аней, з якою метою ви нас відвідали? 
    ⁃    Та просто… Виставу ось захоплюючу подивитись. Ви ж не проти? 
    ⁃    Виставу? - мер наморщив чоло, наче намагався щось пригадати. 
    ⁃    О, вона вельми цікава, - втрутилася Мірта - шановний Аней просто у захваті. Правда, він ще цікавився за роялті…
    ⁃    Роялті? 
Марк, здається, почав розуміти. Він скочив з крісла і вмить опинився біля вікна поруч зі мною. Святі їжачки, та я навіть не знав за існування людей хамелеонів, котрі з червоних стають білими, а потім зеленими за одну секунду. 
    ⁃    Я… я зараз припиню… припиню це! 
Він спробував був кинутись до дверей, та я штовхнув його аурою назад у крісло і притис. 
    ⁃    Сядь мовчки! Заважаєш! 
Бідолаха не міг поворухнутись під моїм неспадаючим тиском і мовчки  спостерігав, як я дивлюся у вікно. А там маріонетковий Аней нарешті зустрів двох маріонеток Білих Близнюків. Вірніше сказати не зустрів, а вони завадили зруйнувати йому чергове місто, ставши на захист мирних жителів. Натовп поруч зі сценою нарешті радів. 
    ⁃    Розірвіть вилупка! 
    ⁃    Вбийте бісового сина! 
    ⁃    Не дайте йому померти легко! 
    ⁃    Нехай подихає у корчах! 
Кричали вони так гучно, що навіть без здібностей воїна це було легко почути у нашій кімнаті. 
    ⁃    Ооо, ти диви які запальні! - сказав я уголос. 
    ⁃    Шановний Аней, шановний…
    ⁃    Тсссс! Я ж слухаю, чому ти такий нетямущий? 
    ⁃    Шановний Аней, це непорозуміння, я все поясню! 
    ⁃    Та закрий вже свого рота! Тут саме цікаве зараз почнеться! 
Я притис аурою так, що крісло під мером розсипалося і він нарешті заткнув свою пельку. А за вікном маріонетки богів розіпʼяли маріонетку Анея на землі і саме оголошували вирок. 
    ⁃    За усі звірства! За усі вбивства! За усі нещастя! За усі страждання! За усі згублені долі! Ти, Бог Війни Аней, маєш понести наше, Білих Близнюків, покарання! 
Одна з маріонеток відірвала ляльковому Анею ногу і жбурнула її у натовп перед сценою. Люди заревіли, кожен, хто був поруч, намагався хоч частку собі відірвати. 
    ⁃    Болить тобі, Анею? - кричала біла маріонетка - А це дрібниця у порівнянні з болем народу! 
Друга нога ляльки полетіла під ноги глядачам, які почали скажено її топтати.  
    ⁃    Твій біль не здатен вгамувати людське бажання справедливості! 
Маріонетковий божок відірвав ляльці обидві руки у плечах і підійняв їх угору над головою. 
    ⁃    Я бачу, як ти не віриш, що нарешті отримав покарання за свої злочини! Та це лише початок, Анею! Ми будемо піддавати твою душу тортурам ще тисячі років! 
    ⁃    Таааак! - кричав натовп. 
Вони простягали руки до сцени, вони просили віддати то їм на розшматування відірвані руки. Дідько, та аби то справжнього мене роздерли, захват натовпу був би не меншим… Я ошкірився. 
    ⁃    Навіть твоє серце, що чорніше за будь-яке зло на цьому континенті, - ляльковий божок викинув руки у натовп і вирвав щось чорне, що мало символізувати серце, з грудей маріонетки Анея - не похитне віру у справедливість і добро у нашого народу, адже Білі Близнюки завжди стоять на його захисті! 
Божок розчавив чорне серце, після чого закричав:
    ⁃    Гори, гори у пеклі завжди, навічно, проклятий Бог Війни Аней!
На місті, де лежали рештки ляльки, спалахнуло полумʼя, що повільно перетворювало той тулуб на попіл. 
    ⁃    Гори! Гори! Гори!!! - скандували люди на площі. 
Здається, вистава наближалася до кінця. Дідько, та я мав особисто поаплодувати за таке видовище! Я відчинив вікно і пішов повітрям у бік сцени на висоті третього поверху, гучно плескаючи у долоні. Щоб мої оплески не потонули у схвальних криках на площі, довелося не слабо підсилити їх аурою. 
    ⁃    Відмінно! Я у захваті! 
Мій голос накрив усю площу, змушуючи людей підіймати голови, щоб подивитися на мене. Ніхто не впізнав мене спочатку, на їх обличчях застигло тупе нерозуміння. 
    ⁃    Це Аней! - почувся жахливий крик у натовпі. 
    ⁃    Аней? 
    ⁃    Аней?
Люди не вірили, та перепитували один одного. 
    ⁃    Ага, це я! - весело підтримав їх здогадку. 
    ⁃    Анеееееееей! 
Жах у цьому багатоголосому крику перекрила паніка та відчай. Тисячі людей одразу ж побігли у різні боки, головне, аби подалі від мене. У вузьких виходах з площі моментально утворилася товчія. Але паніка, що лише наростала, змусила тих, хто був позаду, тиснути на тих, хто був попереду. Як за помахом палички диригента, з усіх боків пролунали крики болю та тріск кісток. Я чув, як черепи людей розбиваються об бруківку, як їх скривавлені та скалічені тіла топчуть ноги переляканих істот, не інакше, котрі намагалися врятувати свою шкіру від вигаданої небезпеки. 
Байдужість. От що я відчував, дивлячись на те, як тисячі людей вбивають десятки таких само як і вони, нізащо. Просто за так. Я збрехав би, аби сказав, що моя рука не витягла пігулки відновлення для тих нещасних, хто ще не померли, але… Я сам зупинив себе. Витрачати пігулки на них… Мабуть, я вже не той, яким був раніше. То ж їх вибір і їх дії, то до чого тут я? 
Я спустився до сцени, під якою сховалися лялькові актори і перетворив її на пил. Четверо переляканих людей стояли рачки і тремтіли, не в силах підняти голови і подивитися на мене. Я кинув у їх бік кілька золотих монет. 
    ⁃    Та чого ви, не буду я вас вбивати, мені ж сподобалось! 
Я подивився навкруги, де ще лунав стогін та крики болю. Ні, навряд чи вони мені повірять під такий акомпанемент. Я підійшов ближче і накрив нас усіх захисними куполом аури, що мов відрізав будь-які звуки ззовні. 
    ⁃    То що, відповісте мені на одне питання? 
    ⁃    Питайте що завгодно, шановний Аней! Ми все розповімо, лише пощадіть нас! 
Вони говорили то не відриваючи лобів від бруківки. Дідько, як же незручно так спілкуватися з людьми! 
    ⁃    Не підкажете, хто автор цієї чудової… пʼєси? 
    ⁃    Це храм! 
    ⁃    Храм? 
    ⁃    Так, церква Білих Близнюків по усій Імперії винаймає театри і трупи для показу цієї пʼєси в усіх містах Західної Імперії! 
    ⁃    Оу, он воно як. 
Я мовчки розвернувся і пішов назад до готелю. Взагалі, міг би й сам здогадатися. Білі Близнюки, от же вилупки! Та вони створюють собі репутацію за мій рахунок! 
Блідий мер так і сидів у розбитому кріслі, не наважуючись ворушитися. Мірта дивилася на тіла, розкидані по площі. Я мовчав, роблячи вигляд, наче замислився. Та насправді просто не знав, що сказати. 
    ⁃    А у вашому місті, дивлюся, вміють святкувати! 
То Мірта так пожартувала. 
    ⁃    Хе-хе, - Марк піднявся, усвідомивши, що йому нічого не загрожує - то буває таке, ми все владнаємо, шановний Аней! Ми знайдемо організаторів і спитаємо з них…
Дідько, та що він несе? Я помахав рукою, щоб мер нарешті забрався геть. 
    ⁃    Шановний Аней, сподіваюсь, ваші слова лишилися у силі…
    ⁃    Ти про те, чи не знищу я це місто? Не турбуйся, я навіть храм Білих Близнюків тут чіпати не буду. Але це лише цього разу, зрозумів?!
Я зло зиркнув на нього, наче підтверджуючи свої слова. Мер низько вклоняючись пішов геть, зачинивши за собою двері. 
    ⁃    Пане Анею? - запитала дівчина. 
    ⁃    Що думаєш? 
    ⁃    Церква консолідує людей проти вас. Ще кілька тижнів, можливо місяць, і вам не буде місця на континенті…
    ⁃    Так вже бувало раніше? 
    ⁃    Ні. Я не пам’ятаю нічого схожого на таке навіть в історичних книгах. 
Чорт забирай, хитрі вилупки! І якщо зараз я був готовий протистояти церкві, то усьому континенту… Ні, таке просто неможливо. Але і що вдіяти у цій ситуації я не знав. Це можна припинити лише повністю знищивши церкву та Білих Близнюків. Фізично знищити їх усіх. 
    ⁃    Що плануєте робити, пане Аней?
    ⁃    Якщо загалом, то вбити їх усіх. А якщо саме зараз, то відпочинемо до ранку, а там будемо готуватися до відʼїзду тихцем з міста. 
Я знов повернувся до вікна і спостерігав, як служба охорони прибирає тіла та миє бруківку від крові. 
Наступного дня ми з Міртою спустилися униз, де з нами привітався ввічливий адміністратор. Оце витримка у чоловіка, аж заздрісно. Ми вийшли з фойє, і я витягнув два непримітних сірих плаща. 
    ⁃    Ходімо, треба зняти номер у дешевому готелі поруч з базаром. У такому, де зазвичай зупиняються дрібні торговці. 
Дівчина кивнула, одягла плащ і підперезалась моїм паском, що приховував ауру. 
    ⁃    Це ж мого брата, звідки він у вас?!
    ⁃    Він подарував. А ти думала, що я відібрав силою? 
    ⁃    Та від вас… пусте, ходімо. 
Оце так, вже навіть служниці підозрюють у тому, що я на пограбування здатен. Та чого там, здатен, звісно… Я придушив ауру і ми пішли на північ міста, де був розташований найбільший у Ропто базар.
Гучно, галасливо, тхнуло чи не з кожного закутка… Цей базар був схожий на нетрі, тільки замість халуп були гори різноманітних товарів з усіх країв імперії. Про якусь організацію мови не йшло, тут глечики продавалися поруч з домашніми тваринами, а у наступній лавці вже торгували спеціями чи колесами для возів. Трішки окремо стояли вже самі транспортні засоби, по який ми саме і прийшли. Впевнений, що аби вони влазили всередину лавки, то продавались би поруч із тканинами та насінням. 
    ⁃    Чув за учорашню різанину на площі?
    ⁃    Ага, стільки людей клятий вилупок згубив!
    ⁃    Кажуть, сто вісімнадцять душ!
    ⁃    Та які, сто вісімдесят я чув. 
    ⁃    І ще більше сотні потім померли, у гільдії цілителів. 
    ⁃    Кажуть, він мечем їх без жалю різав. 
    ⁃    І старих, і малих. Нікого на щадив!
    ⁃    Я б того Анея, вилупка…
    ⁃    ….
Увесь базар гудів, створюючи нову міську легенду. А потім ці торговці рознесуть її усією Західною Імперією, та навіть за її межі. От же ідіоти, та Богу Війни достатньо аурою натиснути, щоб усю площу в криваве місиво перетворити, то нащо мені було ото за кожним з мечем ганятися, щоб потім просто зарізати? Але люд, загалом, дурненький, тож таких питань не виникло у жодного з них. Усі були настільки заняті розповсюдженням пліток, що на нас із Міртою навіть уваги не звертали. 
    ⁃    Скільки за цей хочете? 
Ми зупинилися поруч з не самим новими, але у пристойному стані гахом середнього розміру, і дівчина почала торгуватися. Я ходив навколо і заглядав попід колеса та днище, щоб не мати потім сюрпризів у дорозі. 
    ⁃    Тисячу триста?! Тітонько, та богів побійтеся таку ціну ломити! Вони згори усю вашу жадібність бачать! Тисячу даю! 
Здається, вона не лише на політиці знається. Хоча, якщо судити по її рідким розповідям, то у імперському дворі ставкою торгів завжди була її доля. Тож схожий досвід вона дійсно мала. І вона таки виборола того гаха за тисячу. Підписавши папірці вона залізла на козли, але що робити не знала, тож мені довелося сісти поруч і рушити з місця. 
    ⁃    Зачекай, а товари? 
    ⁃    Що ти маєш на увазі? 
    ⁃    Пане, ми дрібні торговці, нам треба товари для торгівлі. Ми не маємо грошей, щоб придбати персні сховища, тому возимо товари тут. - вона вказала пальцем у гах позаду нас. - Найліпшим товаром, що експортується у Північну Імперію є плетені меблі, тому не буде жодних підозр, коли ми повеземо саме їх. 
    ⁃    Зрозумів. 
Я зняв перстень з пальця та поклав до кишені, після чого ми ще годину кружляли вузькими дорогами базару, доки не знайшли крамниці, що продавали потрібний нам товар. Завантаживши, нарешті, останні стільці, я знов виліз на козли і поїхав до великого дешевого готелю, у якому зазвичай зупинялися приїжджі до міста торговці з північного базару. 
Там ми легко зняли номера за срібний на добу і лишили наш гах. Зворотнім шляхом до Діаманта Ропто Мірта скуповувала усю готову їжу, якої лише могла дотягнутися. А вона добре вчиться, одного разу вистачило. Я навіть посміхнувся з того. 
    ⁃    Хочу продовжити наше перебування тут на місяць. - сказав я адміністратору, простягнувши гаманець із золотом. - Ніхто, абсолютно ніхто не має мене турбувати цей час, якщо ви не хочете щоб це місце зникло. Вам зрозуміло? 
    ⁃    Так, шановний Аней. Ніхто вас не потребує. 
    ⁃    Дякую. 
Ми з Міртою піднялися на свій поверх. 
    ⁃    То коли йдемо, пане Аней? 
    ⁃    Сьогодні вночі, перед світанком. А зараз я маю зробити останні приготування. 
Я відсунув ліжко і підглядаючи у книжку, що лишив мені Крук, накреслив на підлозі простеньку захисну формацію, вклавши в неї ядро шостого класу. Після чого витягнув зі сховища дешевий кинджал та наповнив його своєю аурою. Поставив ліжко на місце і поклав на нього кинджал. Тепер, якщо хтось захоче перевірити, він побачить лише барʼєр та відлуння моєї аури всередині. На місяць цього мало вистачити. Бога Війни таким не обдурити, звичайно, але хтось слабкіший не розбереться. У найтемнішу годину ночі я скопіював ауру портьє, котру досить добре вивчив за цей час. Мірта знову надягла мій пасок, і ми тихцем, через вікно, покинули Діамант Ропто. 
Дорогою до базару я уважно сканував шлях попереду, щоб оминати рідких зустрічних перехожих, тож часу на цей путь витратили навіть більше, ніж я очікував. Біс із ним. До номера у готелі ми залізли через вікно, після чого трішки погримали там меблями і спустилися униз, повернувши ключа портьє. 
    ⁃    Як покинемо Ропто, навчу тебе керувати гахом. А то начебто ти мені служиш, а виходить не зовсім. 
    ⁃    Угу! Але для всіх ми чоловік та дружина! - Мірта вхопила мене попід руку і притислася. 
    ⁃    Дідько, що ти робиш? 
    ⁃    За нами спостерігають. 
Я озирнувся і побачив, як бісів портьє з цікавістю дивиться нам услід. Можливо, його ми не обдурили, адже він на торговців усе життя дивиться. 
    ⁃    Ми точно схожі на торговців? - запитав я у дівчини. 
    ⁃    Ох, не дуже, пане, не дуже. У вас статура воїна. Ви б згорбились трішки хочаб… Але, сидячи на козлах, різниця буде не настільки разюча. 
    ⁃    От же хитра морда. На козлах позмінно сидіти будемо. Ти вдень, а я вночі. Зрозуміло? 
    ⁃    Так пане А…
Вона вчасно прикусила свого язика, щоб не вигукнути моє імʼя. Ми вилізли на козли і я рушив гах до міських воріт. Коли ми дісталися їх, небо вже сіріло, а перед воротами зібралася невелика черга таких само як ми торговців. Перед брамою простягнув свою срібну табличку торговця охоронцю. Той зиркнув на мене, потім зазирнув усередину, де все було забито вщент меблями. 
    ⁃    А вона хто? - він вказав пальцем на Мірту. 
    ⁃    Пане офіцер, це моя дружина. 
    ⁃    Так пане офіцер, ми з чоловіком працюємо разом, щоб по швидше заробити на свій будиночок. Любий хоче великий, а мені й маленького достатньо, аби нам було зручно. Так любий, ти ж згоден? 
Мірта притислася до мене ще більше, обіймаючи рукою за шию. Я вклав ще срібного у руку солдата, аби він швидше мізками ворушив. 
    ⁃    Кхммм… проїздіть, проїздіть… 
Він повернув мені срібну табличку, навіть не прочитавши ім’я, викарбуване на ній. Наш гах повільно виїхав за межі міста.