Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
IV
Невідомі створіння, писав Ейкелі дедалі кострубатішим почерком, узялися за нього значно рішучіше, ніж раніше. Нічне гавкання собак у безмісячні ночі або коли небо було запнуте хмарами, стало просто нестямним, а коли Ейкелі їхав пустельною дорогою, на нього серед білого дня спробували напасти. Другого серпня, їдучи автомобілем до селища, він побачив повалене дерево, що перегородило шлях серед лісової гущавини; водночас гавкіт двох його величезних собак недвозначно попередив про близькість невідомих створінь десь неподалік. Що могло статися, якби собак не було поруч, він навіть не наважувався припускати, але відтоді більше не смів нікуди виходити без супроводу принаймні двох найвірніших і найсильніших псів. П’ятого і шостого серпня сталися ще дві дорожні пригоди: в одному випадку по його машині стріляли, а в іншому шалене собаче гавкання сповістило про близькість небезпечних створінь.
П’ятнадцятого серпня я отримав відчайдушного листа, що надзвичайно мене стривожив, і я щиро бажав, аби Ейкелі відмовився від потайливості і закликав на допомогу правоохоронців. У ніч з дванадцятого на тринадцяте серпня сталася і геть страшна подія: біля будинку почалася стрілянина, а вранці Ейкелі знайшов трьох зі своїх дванадцяти великих псів убитими. На дорозі були численні сліди кігтів, а серед них — сліди Волтера Брауна. Ейкелі почав телефонувати до Бреттлборо, щоб йому привезли нових собак, але зв’язок обірвався раніше, ніж він устиг щось сказати. Тоді він сам вирушив на машині до Бреттлборо і з’ясував, що монтери знайшли головний кабель перерубаним саме на дільниці поруч із самотніми пагорбами на північ від Ньюфейна. Однак тепер Ейкелі вирушив додому з чотирма новими псами та кількома ящиками набоїв для багатозарядної крупнокаліберної рушниці. Лист він написав у поштовому відділенні Бреттлборо, і я отримав його без затримки.
Моє ставлення до описуваних подій уже не було суто науковим, я взяв справу надто близько до серця. Було страшно за життя Ейкелі в його самотньому і далекому сільському помешканні, і до певної міри за моє також — через причетність до загадки пагорбів. Ці істоти могли і до мене дістатися. Чи вдасться їм і мене так само піймати у свої лабети й поглинути? У листі-відповіді я наполягав, щоб Ейкелі звернувся по допомогу і натякнув, що зроблю це сам, якщо він до мене не прислухається. Попри усі його заперечення, я висловив намір особисто відвідати Вермонт і допомогти роз’яснити ситуацію представникам влади. У відповідь на це я отримав телеграму з Беллоуз-Фоллз такого змісту:
ЦІНУЮ ВАШУ ПОЗИЦІЮ АЛЕ НІЧИМ НЕ ЗАРАДИТЕ. НЕ РОБІТЬ ЖОДНИХ САМОСТІЙНИХ КРОКІВ БО ЦЕ МОЖЕ ТІЛЬКИ ЗАШКОДИТИ НАМ ОБОМ. ЧЕКАЙТЕ РОЗ’ЯСНЕНЬ. ГЕНРІ ЕЙКЕЛІ
Однак справа набирала обертів. Після моєї відповіді на телеграму я отримав написану тремтячою рукою записку від Ейкелі, в ній ішлося про неймовірне: він не лише не відправляв мені телеграми, але й не отримував листа. Спішно проведене у Беллоуз-Фоллз розслідування виявило, що телеграму відправляв дивний рудоволосий чоловік з незвичайним, густим, монотонним голосом, і за винятком цієї інформації Ейкелі більше нічого не пощастило дізнатися. Поштовий службовець показав йому нашкрябаний олівцем оригінал тексту телеграми, однак почерк був зовсім незнайомий. Він звернув увагу, що в підписі були орфографічні помилки — Е-Й-К-Л-І, без другої літери Е. Висновки напрошувалися самі, але попри вочевидь критичне становище, Ейкелі не став їх робити.
Також він повідомляв про загибель іще кількох собак та придбання нових, а ще про стрілянину, що стала невід’ємною прикметою безмісячних ночей. Серед відбитків кігтів на дорозі і на задвірку його будинку тепер постійно з’являлися сліди Брауна та ще одного-двох людей у черевиках. Ейкелі визнавав, що справи кепські і що йому час перебиратися до сина в Каліфорнію, навіть якщо не вдасться швидко продати будинок. Але як же нелегко покидати єдине місце, яке ти вважаєш своєю домівкою! Він спробує протриматись іще якийсь час; можливо, йому поталанить віднадити непроханих гостей — особливо якщо він напоказ облишить будь-які спроби розгадати їхні таємниці.
Я, не зволікаючи, відповів Ейкелі і знову запропонував свою допомогу, ще раз висловивши палке бажання приїхати до нього, аби спільно переконати представників влади в небезпечності його становища. Його відповідь щодо моєї пропозиції була вже менш категоричною, однак він писав, що хотів би трохи перечекати, аби дати раду своїм справам і підготуватись до від’їзду з родинного гнізда, яке перетворилось на смертельно небезпечне. Люди з підозрою ставляться до його досліджень, і для нього буде краще виїхати потай, не викликаючи занепокоєння у сусідів і не змушуючи їх сумніватися в його психічному здоров’ї. Він визнав, що вже зазнав чималих випробувань і хотів би виїхати звідси, по можливості, зберігаючи гідність.
Цього листа я отримав двадцять восьмого серпня і у відповідь написав підбадьорливе послання. Вочевидь, мої підбадьорювання подіяли, бо в наступному листі Ейкелі висловив мені вдячність і значно менше писав про свої страхи. Разом із тим його лист не можна було назвати сповненим оптимізму, позаяк він висловив упевненість, що створіння лишень тимчасово облишили його, мабуть, на час повного місяця. Він сподівався на безхмарні ночі і розпливчасто натякав, що може перебратися до Бреттлборо, коли місяць піде на спад. Я знову спробував підбадьорити Ейкелі, але п’ятого вересня надійшло нове послання, що, вочевидь, випередило мій лист, який ще був у дорозі, і на цього листа я вже не міг дати такої підбадьорливої відповіді. З огляду на його важливість я наведу текст без скорочень — наскільки мені пощастило закарбувати в пам’яті ці написані нерівним почерком слова. В листі було написано:
Понеділок.
Дорогий Вілмарте!
Це, скоріше, песимістичний постскриптум до мого попереднього листа. Минулої ночі небо затягло густими хмарами — місячне світло ніяк не пробивалося крізь них, хоча й дощу не було. Справи зовсім кепські, і, здається, всупереч нашим сподіванням, скоро настане кінець. Опівночі щось сіло на дах мого будинку, і собаки почали рватися з ланцюга, аби подивитися, що то було. Я чув їхній гавкіт, а потім одному пощастило зірватися і заскочити на дах низенької прибудови. Там почалася запекла сутичка, і я почув жахливе дзижчання, якого ніколи не забуду. А потім відчув страшний сморід. Приблизно цієї ж миті пролунали постріли, і кулі, пробивши віконне скло, мало мене не зачепили. Гадаю, головні сили цих істот підійшли ближче, коли собаки розділилися через сутичку на даху. Що там відбувалось, я ще не знав, однак побоювався, що ці тварюки навчилися краще управлятися зі своїми крилами. Я вимкнув світло в домі, порозчиняв вікна, немов бійниці, і почав стріляти на всі боки, намагаючись не поцілити в собак. На цьому все й скінчилося, а вранці я побачив у дворі великі калюжі крові, а поруч із ними якусь липку зелену
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.