Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

Розділ 4

— Король, — почав урочисто месьє де Майє, — з причин, яких я не маю права вам повідомити, бажає відрядити амбасаду до Ефіопії.

— З цього приводу Ваша Ясновельможність торік писали депешу, — сказав месьє Масе.

— Вірно. Міністр, мій родич, хотів знати, яким чином можна дістатися до цієї країни. Справа, безперечно, вже тоді витала в повітрі у Версалі. Ви пам’ятаєте мої висновки?

— Два шляхи: один — морський, крізь Джидду та узбережжя. Другий — сухопутний, крізь мусульманське царство Сенаар та гори.

— У вас чудова пам’ять, Масе. Отже, ви також пам’ятаєте, що власне я писав стосовно цих двох шляхів? Якщо рухатися морем, то вхід до країни знаходитиметься під контролем мусульманського короля — союзника турок. Єдиний обов’язок цього варвара — стежити, аби до його земель не проник жодний білий християнин, особливо католик. Ніхто не зміг подолати цю перепону упродовж останніх п’ятдесяти років. Останніх священиків, що намагалися це зробити, було зарізано, а їхні тонзури, як мені здається, було надіслано в пакунку ефіопському імператору, який віддав наказ тих священиків убити.

Месьє Масе зробив гримасу відрази й витягнув маленьку носову хустинку з мереживом, якою на мить прикрив собі ніс.

— Щодо сухопутного шляху, — продовжував консул, — то й тут доводиться констатувати таке ж саме безвихідне становище. Нечасті європейські мандрівники, які проникали до країни і навіть зустрічалися з Негусом, залишалися при ньому полоненими на решту свого життя. Але, частіше над усе, юрба закидала їх камінням, лише виявлялося, що вони католики.

— Усе це, — сумно промовив месьє Масе, — через єзуїтів.

— Мовчіть! — сказав, збліднівши, консул.

Він підійшов до дверей і трохи прочинив їх, щоб пересвідчитись, чи не підслухує хтось.

— Ви ж добре знаєте, що той, кого ви бачили сьогодні тут, один з них. До того ж, наближений до духівника Короля.

— Але ж вони знають, — тихо сказав месьє Масе, — що відбулося?

— Це сталося п’ятдесят років тому.

— Ну то й що! — продовжував пошепки секретар. — Стільки зусиль й стільки незграбності. Подумати лише, що вони навернули до своєї віри Негуса, майже підкорили країну, і, нарешті, їх виганяють, і перегороджують вхід до Абіссінії всім католикам. Тільки не кажіть, Ваша Ясновельможносте, що цей священик настільки безглуздий, що хоче туди повернутися.

— Ні, Масе, заспокойтеся, він не збирається їхати туди сам. Він має намір ще дивніший, ніж ви взагалі можете собі уявити.

У консула ледь-ледь тремтіла губа. Він боявся, що знов знепритомніє, і тому обережно обперся рукою на дубовий стіл.

— Цього разу він хоче відправити туди мене.

— Вас, Ваша Ясновельможносте! — вигукнув месьє Масе, вскочивши на ноги, — але ж це неможливо!

Якусь мить вони стояли один проти одного, нерухомі й бліді. У мовчанні вже відчувалася якась незручність. Так, це справді було неможливо. Але чому? Єдину, істинну причину вони замовчували. Бо хто ж зізнається в тому, що боїться? Як же тоді виправдати таку очевидну відмову? Месьє Масе зрозумів, що це перша відповідальна місія, яку довіряє йому консул. Він побачив у цьому несподівану нагоду повернути собі ласку, котрої він був позбавлений через необачну поведінку з мадемуазель де Майє.

— Ваше здоров’я… — сказав секретар, роблячи рукою такий жест, ніби він намагався зловити у повітрі щасливу ідею, як ловлять метелика.

— Так, так… — жваво підхопив консул, — моє здоров’я цього не витримає. Цей клімат. Треба йти через пустелю…

Він знов спохмурнів.

— Вони мені не повірять. Якщо дивитися з Версалю, Каїр нічим не відрізняється від пісків Судану…

— Так, але ж… — промовив роздумливо Масе.

— Турки! — сказав консул. — Турки ні за що не дадуть мені дозволу. Християнське прозелітство тут під забороною, і вони наголошують на тому, щоб Абіссінія була оточена мусульманськими країнами. Нічого вони не бояться більше, ніж союзу католиків за їхніми спинами!

— Так, — відповів месьє Масе, — ця амбасада, якщо вона буде, має бути таємною. Хтось непомітний?

— До того ж, — додав месьє де Майє без жодного побоювання постати непослідовним, — це буде дешевше. У цих турків усе продається, але доведеться чимало сплатити за дозвіл на проїзд для консула, чий титул для них дорівнює титулу бея.

— Дедалі подарунки будуть ще дорожчими.

Обох чоловіків охопило велике хвилювання. Месьє де Майє потягнув свого помічника в той кут кімнати, де стояв секретер для паперів. Від спеки в ньому повідклеювалися рейки, і він уперто не бажав зачинятися. Месьє Масе взяв перо, аркуш паперу, і, під диктовку консула, записав невелику ноту, де по порядку перелічувалися всі аргументи проти особистої участі дипломата в амбасаді до Абіссінії. Вони захоплено перечитали її. Месьє де Майє налив дві чарки хересу (як називали в їхній родині вино бордо, коли воно ставало схожим на мадеру), і вони цокнулися.

— А все ж-таки, — сказав консул, поставивши свою чарку з таким похмурим обличчям, ніби ця рідина змусила його здригнутися від гіркоти, — ослухатися Короля!

— Ви не ослухуєтеся, Ваша Ясновельможносте! Він хоче відрядити амбасаду, а ви