Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

Зрештою він зайшов, як мені здалося, з дивним небажанням. Якусь мить він блукав по великій, порожній кімнаті, поглядаючи на Сірого Зуба, який своєю чергою цілковито ігнорував його.

-- Де Кіль? – запитав він.

-- Миє посуд після вечері.

-- Ти хочеш сказати, намагається не потрапити мені на очі.

-- Я хочу сказати, миє посуд після вечері.

Мок М‘єн фиркнув, але дав собі спокій. Як на мене, Кіль не мусив нікому нічого доводити. Він в будь-яку мить міг втекти з міста, знаючи, що його колишня бригада не проявить милосердя, якщо спіймає його. Він залишився, щоб допомогти врятувати Амру. Думка Мок М‘єна про нього для мене нічого не означала.

-- Вина будеш? – запитав я його, і він кивнув. Я налив йому стакан.

-- Ти збираєшся відповідати на моє запитання, магу? – запитав він, беручи від мене стакан і спершись на колону.

-- Щодо того де Амра, то не знаю. Тут її немає. І ніде в світі. Але вона жива.

-- Тобі доведеться пояснити це мені, магу. Я простий вуличний щур, що трохи підріс.

Я фиркнув.

-- Якщо на це пішло, Амра теж. Не вдавай дурника Мок М‘єне. Тобі це не личить.

-- Гаразд. Якщо вона жива і не в цьому світі, то, курва, де вона?

-- Саме це я й намагався дізнатися, відколи вона зникла.

-- Що ж. Дякую, що просвітив мене. Це все, що ти хотів обговорити?

-- Ні, -- відповів я. – Але давай відкладемо інші теми, поки до нас не приєднається Кіль. Амра розповідала мені, що ти її найстарший серед живих друзів. Як ви зустрілися?

-- Я потребував когось маленького і з яйцями, щоб видряпатися всередині стічної труби. Труба була доволі широкою, але довгою і кривою, як палиця Керфа.

-- Ради всіх мертвих богів, навіщо тобі це було потрібно?

-- Це був єдиний шлях, який мені вдалося знайти до місця, куди я хотів потрапити.

-- Вона видряпалася?

-- Ні. Запитала, чи я народився придурком, чи став ним пізніше, а тоді зламала замок на жолобі для завантаження вугілля, якого я навіть не зауважив, -- при цьому спогаді він легенько всміхнувся. Коли по сходах з кухні піднявся Кіль, то посмішка зникла, її замінила кам‘яна маска кримінального ватажка. Зі свого боку Кіль проігнорував свого колишнього боса, сів за стіл і сьорбнув вина.

Я теж підійшов до стола і сів, дивлячись на Мок М‘єна. Після короткого вагання він відірвав спину від колони і сів, розставивши ноги, на останнє вільне крісло.

-- Панове. За цим столом сидять чотири особи в Белларіусі, які знають Амру, знають, що вона врятувала місто від тотального знищення і зацікавлені, щоб вона повернулася, куди б вона там не зникла.

-- Ага. Може проясни цю частину докладніше, -- процідив Мок М‘єн. – Куди вона поділася?

-- Гаразд. Ось голі факти. Вона увійшла у внутрішнє святилище Телемарха. Телемарх загинув. Амра, Ніж, що Розсікає Ніч і викликана Телемархом енергія, яка стрімко нищила місто, зникли. Ми з Магістром Сірим Зубом абсолютно впевнені в цих фактах і порядку, в якому вони відбувалися.

-- Що в біса таке Ніж, що Розсікає Ніч?

-- Потужна і смертельна зброя створена потужною і божевільною богинею. Від нього Телемарх отримав більшість своїх чарів, він звів його з розуму.

-- Гаразд. Наступне запитання. Де ти був, коли Амра билася з ним, магу? – В голосі Мок М‘єна чулися чіткі нотки презирства, але я спокійно відповів.

-- Чудовисько виривало мені око.

-- Він захищав маленьку дівчинку, -- втрутився Кіль, вказуючи на мене, його очі палали. – Де в біса був ти?

-- Поки що я пропущу це повз вуха, хлопче. Ми ще до цього повернемося.

-- Кілю, -- промовив я тихо. – Мок М‘єн прийшов сюди на переговори на моє запрошення. Не ображай мого гостя. – Це було не зовсім чесно стосовно Кіля, але він був молодим і запальним. Йому потрібно навчитися зберігати спокій, коли його провокують.

-- Пробач, -- пробурмотів Кіль. Судячи з його голосу та вигляду, йому анітрохи не було прикро. В його віці мені б теж не було.

-- Мок М‘єне, Амра жива. Що б вона там не зробила, це врятувало місто і всіх, хто в ньому знаходився. Що б вона там не зробила, це спричинило, що вона зникла з цього світу. Але вона жива.

-- Як саме це працює? Як можна залишити цей світ, якщо не вперед ногами?

-- Існує нескінченна кількість площин існування.

-- О? Можеш навести якийсь приклад?

-- Звісно. Я наведу тобі одинадцять. А саме одинадцять кіл пекла.

-- Хочеш сказати, що Амра в пеклі?

-- Я не знаю де Амра. Можливо, що там. Так само можливо, що вона блукає площиною богів, краде фрукти з садка Ісін і скаржиться на вино. Я не знаю де вона. Я знаю тільки, що її немає тут, на площині з нами.

Мок М‘єн потер чоло.

-- Ну. Мабуть, дякую за інформацію. – Він поставив стакан на стіл і встав. Розвернувся, щоб йти.

-- Я знайду її, -- сказав я тихо йому в спину. – А тоді я поверну її. І мені потрібна твоя допомога.

Я глянув на Сірого Зуба і Кіля.

-- Мені потрібна допомога вас всіх.

Мок М‘єн обернувся.

-- І як саме я можу допомогти тобі? – запитав він.

-- По-перше,