Читати книгу - "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ти куди це зібралася? – якогось ранку ліниво запитав Олег, коли, після особливо пристрасних обіймів, накинувши на плечі яскраво-жовту накидку, я взула смугасті шльопанці і впевненою ходою рушила до дверей.
- Піду трохи прогуляюся. Сама, - наголосила я на останньому слові, намагаючись не дивитися в його бік, аби не видати свого хвилювання.
- І як далеко ти зібралася?
- Пройдуся до селища, куплю свіжих ягід.
- Підеш аж до селища? А це далеко? Ти не заблукаєш?
- Трохи далеко, звісно, але мені конче потрібна така прогулянка. Ось, по карті побачила, що це за два кілометри звідси.
- Може, я піду з тобою?
- Ні, Олежику, ти втомився, я бачу, що наче як трохи блідий, змарнілий, чи що… тож краще відпочинь. А мені потрібно підтримувати форму. Знаєш, помітила, що через усі ці смаколики я наче як погладшала.
- Та ну?
- Не дай, боже, ще не влізу у весільну сукню, а вона ж уже готова.
- Як довго тебе не буде, аби я не хвилювався?
- Мене не буде… більше години, а, може, й усі дві. Бачиш, я ставлю крокомір?
- Тоді я ще можу подрімати?
- Та стільки завгодно! Все, пішла.
Приспавши пильність жениха, я відійшла на достатню відстань, а потім, скрадаючись, швиденько повернулася назад до бунгало.
І уявіть собі, минуло якихось хвилин п’ять чи десять – і як він тільки встиг! – а мій Олег уже наповну кохався із ламкою!
Просто на підлозі. Поміж нашими гамаками!
Моєму обуренню не було меж.
Я мало не зомліла, сперлася на стіну, аби не впасти, а потім ще кілька хвилин широко розплющеними очима дивилася на те, як мій жених пристрасно обіймав потвору, як вона мліла в його обіймах.
Що вони витворяли – просто у голові не вкладалося. Я навіть не підозрювала, що такі акробатичні трюки взагалі бувають, і «Камасутра» відпочивала.
Я задихалася від люті, а тим часом коханці шаленіли. По спині Олега стікав піт, ламка вимахувала хвостом, немов олімпійським факелом і крутилася, як білка в колесі. Бідака ледве встигав ловити її в повітрі.
Вона повискувала, він щось хрипко шепотів, а потім їх вуста злилися у пристрасному поцілунку, він ухопив її за вуха, вона його за…
Так, личка у цих ламок симпатичні, але ж ці вуха та хвіст!
А потім трапилося взагалі щось несусвітнє. Підхопивши коханку на руки, Олег поніс та вклав її на моє ліжко, просто на сніжно-білу постіль, яка ще не встигла після мене охолонути. Ще пахла мною!
Коли ж він почав примощуватися поряд із ламкою, закидати на неї ногу, а вона – лоскотати його хвостом по обличчю, я заскреготіла зубами, зірвалася з місця і, мов фурія, вбігла до бунгало.
- То ось як ти спиш?! - заверещала я, підхоплюючи з підлоги туніку суперниці та рвучи її на шмаття, потім почала навіжено топтати ногами, здавалося, із моїх ніздрів замість повітря вилітав вогонь.
- Насте?.. Ти… Що… Ой…- почав заїкатися Олег, його обличчя раптом поблідло, нижня щелепа затрусилася - і він різко відсторонився від коханки. - А що … ти вже купила, що хотіла?
- Що за дурниці ти верзеш? – помітивши посмішку на обличчі ламки, я підскочила, вхопила її за волосся і потягла геть із гамака, кинула на підлогу.
- Кохана, це не те, що ти думаєш, - кутаючись у простирадло, настрахано забелькотів уже точно колишній жених.
- Що? Справді? – єхидно просичала я.
- Трапилася жахлива помилка… і ти не так усе зрозуміла.
- А, то я не так усе зрозуміла? І мої очі зараз усього цього не бачать? Я що, дивлюся тепер на тебе крізь монітори, а зв'язок раптом зник? Отямся, любчику! Я бачу вас обох у реалі! Олежику, альо!
- Я тобі все поясню.
- А, то я настільки тупа, що мені треба пояснювати, що я тут побачила. Ну що ж, давай, мені дуже цікаво послухати.
- Зрозумій, Насте, адже ти не дозволяла мені бути з тобою до кінця. Але ж мені було нестерпно... А ця... Вона сама до мене причепилася, просто силою налетіла, ти ж знаєш, які вони, ці ламки? Ти ж знаєш!
- Які вони, я знаю. А от який ти, щойно дізналася.
- А я… Я кохаю тільки тебе одну, і більше нікого.
- Ну, тут усе зрозуміло, - тепер я насмішкувато дивилася на те, як коханка мого жениха, підібгавши хвоста, йде геть.- Вона тебе причарувала, так? Напустила ману, завербувала, вплинула ериксонівським гіпнозом, занурила в майндфулнес. Або ні! Вона щось тобі підсипала, підлила. А може, це був приворот? Адже всі ламки – відьми.
– Так, так воно, мабуть, і було…
Раптом я помітила, яким жадібним поглядом Олег проводжав ламку. Ще й покидаючи бунгало, вона послала йому повітряний поцілунок, а мій жених облизнув вуста, мов березневий кіт.
Це мене так розлютило, що я накинулася на нього і почала бити по чому бачила, луплячи кулакам по грудях та голові.
- Що ти робиш? – заревів мій колишній вже наречений, хапаючи мене то за зап’ястя, то за ноги, намагаючись стримувати мій запал. – Ти з глузду з'їхала?
Але у мене наче вселилося сто диких кішок і я вправно видиралася.
- Так, мабуть, що й з’їхала, - кричала я, роздряпуючи йому обличчя. – Але тепер мені відкрилися очі. Я побачила, яким ти є насправді й більше не хочу мати з тобою нічого спільного.
- Ти навіжена, геть не сповна розуму!
- Не сповна розуму? Отримуй, - давши Олегу смачного ляпаса, я відскочила вбік, засапано віддихуючись.
- То от як ти мене кохала? – витираючи долонею кров, що цебеніла з роздертої щоки, промимрив Олег. – Через якусь дурницю хочеш враз знищити усе те хороше, що між нами було?
- Через дурницю?...
- Це просто випадковість, нічого серйозного, а ти так переймаєшся. То просто ламка, вона так собі, лялька, що підвернулася під руку. І коли б ти мене кохала по-справжньому, то не надала б тому значення…
Вийнявши із аптечки серветки із речовиною, що миттєво загоювала дрібні рани та усувала синці, Олег рушив до гамака, зручно вмостився та обклав собі ними обличчя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер», після закриття браузера.