Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

  Єва засмутилася. Гнів, який бушував у ній готовий був виплеснути з неймовірною бурхливістю. Ні, вона не хоче знайомитися ні з яким Славою. І чому мама її не розуміє? Та Єва зовсім не ображалася на маму, бо знала, що та бажає кращого для неї. І раптом Єва прийняла рішення від якого зробилося не по собі, але передумувати не збиралася.

-Сьогодні мене запросили на день народження. І я з Лесею вже домовилася йти разом. Ніяк не можу вже щось змінити.

-А хто запросив?- поцікавилася Катерина Борисівна.

-Колега. Якщо я не піду, то проявлю неповагу і колега на мене образиться. Я мушу йти. Тому ви повечеряєте без мене. Не ображайся на мене мамо. Зовсім не хотіла тебе засмучувати,- Єва підвелася та обійняла матір.

-Знаєш, я й не ображаюся. А навпаки рада, що ти почала кудись ходити.- Катерина Борисівна говорила щиро,- звичайно йди на те день народження та розважайся. А Слава нікуди не дінеться. Потім познайомитися. Та знай, я його тобі зовсім не нав’язую. Я хочу, щоб ти була щасливою.

-Я знаю мамо.

  Єва провела поглядом маму до дверей. Ну от, вихідні знову зіпсовані. Шкода. Єва прийняла душ з думками про те, чи правильний вона зробила вибір. Чи можливо все ж варто було лишитися вдома та познайомитися з тим Славою. Хай би повечеряли, а потім би вона пішла до своєї кімнати. І на тому все. Ніхто не змушував би її з ним розмовляти. Та вже запізно щось міняти, на емоціях сказала мамі, що йде на те день народження. Сказала так, бо не хотіла погоджуватися з тим, що їй нав’язували те знайомство. Їй хотілося так вчинити в супереч мамі та вітчиму. І це їй вдалося, але якою ціною…

-Єво заспокойся,- сказала вона сама до себе дивлячись у дзеркало,- вечірка це вже не так і погано. Коли я то востаннє на вечірці була? Ну от, бачиш Єво і сама-то не пам’ятаєш. Так що все гаразд. Може там і не так нудно буде і мені навпаки сподобається. А що до… нього, то просто не буду на нього звертати ніякої уваги, як і він на мене. Так що все добре і не варто себе накручувати… Все буде добре.

  Коли зателефонувала Леся, Єва сказала їй, що вже готова з нею їхати.

-Я знала, що ти мене не кинеш і поїдеш зі мною,- Леся була задоволена собою,- виходь до дороги і я тебе на таксі підберу.

-Добре, але обіцяй, що ми не будемо…

-Обіцяю все, що хочеш,- Леся не хотіла нічого вислуховувати.- Єво, нам сподобається, я всьому впевнена.

  Коли таксі зупинилося біля дачі Антона, то дівчата були вражені її розкішним видом.

-Нічого собі,- Леся осмикнула свою коротеньку чорну сукню, щойно встала з таксі,- оце я розумію, люди живуть. Єво нам пощастило.

-У чому нам пощастило?- незрозуміла та.

-Побачити, як відпочивають мажори,- Леся поправила ще зачіску та обернулася до Єви яка стояла позаду,- я не зрозуміла, чому ти в джинсах.

-А хіба на вечірку в джинсах не пустять?- Єва здивовано подивилася на подругу.

-Та справа не в цьому. Просто сьогодні у нас є можливість познайомитися з… принцами. Розумієш?

-Я ні з ким не хочу знайомитися…

-А тоді навіщо ми сюди приїхали?- перебила Єву Леся.- Мета нашого вечора не тільки весело розважитися, а й знайти собі пару. Та собі я вже примітила Антона. Він буде моїм. Бо я відчула, що сподобалася йому.

-Аби ти нікуди не телефонувала, то він би про тебе і не згадав. А ти говориш,- Єва махнула рукою і рішуче зайшла на подвір’я дачі,- треба бути реалісткою і не дозволяти, щоб тобою просто скористалися. Думаєш цьому Антонові сподобається наш подарунок? Бо я чомусь починаю сумніватися, він же такий… заможний.

-Головне увага. Книгу-то ми вибрали цікаву, ну, а пляшка коньяку завжди потрібна річ. Нам треба скоріше заходити досередини, бо починаю нервувати,- Леся подивилася навкруги,- Єво тобі не здається дивним, що крім нас тут більше нікого немає. Інші-то гості де? А в тім, може ми єдині запрошені.

-Пішли звідси,- Єва схопила подругу за руку та потягла на вихід,- тут щось нечисто…

-Та постій ти, не панікуй,- Леся висмикнула свою руку та зупинилася,- може ми занадто рано приїхали. А може всі вже всередині і чекають тільки на нас. Навіщо їм у дворі на холоді стояти.

-А машин, теж не видно…

-А може всі на таксі приїхали, бо п’яний за кермо ніхто не хоче сідати,- і Леся рішуче підійшла до дверей та натиснула на дзвінок.

  Вже через мить двері відчинив той самий Антон з келихом у руках. Це хлопець тридцяти років з коротко підстриженою зачіскою та темно-сірими очима. Він виглядав спортивно і був вродливим. Та на відміну від свого друга Дениса, Антон не був наскільки серйозним і легко йшов по життю. Не придавав занадто великого значення проблемам, які виникали.

-Радий вас бачити дівчатка. Проходьте, будь ласка, до самої більшої кімнати, що є у цьому будинку.

-З днем народженням тебе,- привітала Антона Леся і навіть поцілувала його в губи чим наповал шокувала Єву.

-Бажаємо щастя та міцного здоров’я,- додала Єва та простягнула Антонові подарунок.- а чи можна запитати, де це ваші гості?