Читати книгу - "Осіння пригода, Іра Майська"

Глава 8

Коли закінчується фільм, то всі розходяться по кімнатам. Я перевдягаюся у теплу флісову піжаму та вмощуюся спати. День мене зморив, а легкий масаж трохи розслабив. Тому не встигаю я торкнутися головою подушки, одразу ж провалююсь у забуття. Прокидаюся посеред ночі від того, що я змерзла. Підводжуся з ліжка, шукаю ще якесь покривало, щоб натягти аж до підборіддя. Кручусь деякий час в ліжку, але зігрітися не можу. Вирішую спуститися униз, подивитися до каміну та знайти якусь пусту пластикову пляшку.

Камін потроху ще тліє, на нижньому поверсі тепліше, ніж у нас. Шукаю пусту тару, намагаюся бути тихою, знайти її не можу.

- Що ти шукаєш? – За спиною лунає хрипкий голос.

- О, Господи. Саша, ти мене налякав. – Тримаюся за серце.

- Вибач, почув шум у тебе в кімнаті, потім тут.

- Пробач, що розбудила. Я змерзла, намагалася знайти пусту пляшку і набрати туди гарячої води, щоб зігрітися. Але перерила все, а її немає у нас.

- Та я і не спав майже. Голову заполонили думки.

Він так дивиться на мене, а потім додає.

- Ти нічого такого не подумай. Пропоную разом спати. Обіцяю, тримати свої руки при собі.

- Ага, а на ранок твої друзі про мене подумають не самі найкращі речі.

- Моїм друзям про це знати не обов’язково, якщо це тебе хвилює.

Я коливаюсь, мені важко піти на такий крок. Ми знайомі шістнадцять годин, а вже будемо спати в одному ліжку.

- Не переживай, я буду поводитись, як справжній джентельмен.

Я сміюся такому його твердженню і сама ж затуляю собі рота рукою. Розумію, якщо ще хвилину ми тут постоїмо, то підіймуться усі.

- Ходімо.

Бере мене за руку і веде за собою. Звертає у свою кімнату.

- Будемо спати тут, щоб ти могла у будь-яку хвилину піти до себе, якщо тобі щось не сподобається.

Саша відкидає ковдру, лягає та тягне мене за собою. Вмощуємося, я на відстані від нього.

- Слухай, як я тебе зможу зігріти, якщо ти за метр від мене?

Говорить це і підтягує мене впритул до себе. Обхоплює своєю великою рукою мене за талію, а тулубом вкриває мою спину.

- Все, досить труситись. Не з’їм я тебе. Солодких снів, Віка. – Каже мені десь у волосся.

- І тобі, Саш. Дякую.

На мою репліку він мене трохи сильніше стискає і ми поринаємо у сон.