Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Пропустила і це тішить. Значить пересуватися світом можна навмання, а не трамвайною колією. Що передбачає повну свободу дій.

— Н-но, сить вовча, воруши копитами!

Кінь не образився. Не розуміє людської мови, отже. Та й добре. Такий ігровий нюанс для мене був би надмірним. Казку про вовка та царевича не замовляв. До речі, про казку… Цікава ситуація. Хто я не пам'ятаю... Крім імені. Де я — теж не знаю. Крім того, що це гра… Причому без збереження. Звідки взявся, у тому сенсі: ким і де був раніше, — жодної інформації. Натуральний Іван Безфамільний. Може, тать безжалісний? А може, навпаки — від злих людей ховаюся? Як сюди потрапив і яким Макаром звідси вибиратися — універсальна відповідь: не знаю! Пам'ятаю лише голос: «…ми повернемо вас до нормального життя… Обіцяю!»

— Ой, у полі тай женці жнуть...

Підігнаний моїм завиванням, кінь жваво затрусив по рівнинах і по пагорбах, а в одному місці навіть потік невеликий переступив. Майнула думка напитися, але вирішив не ризикувати. Хто знає, які у тутешній воді віруси можуть причаїтися. Краще вже в селі молочком парним розживуся. Або, за порадою Дмитра, в корчмі пива скуштую. Або кваску... Заодно і про життя послухаю. Потрібно ж голову чимось наповнювати. А то вона в мене зараз на кшталт моєї ж переметної суми, де миші впору з голоду вішатися. Ніяких припасів і заначок. Лише невеличкий окраєць хліба. Один раз хробака задурити.

— Стій! Стояти!

Трійця розбійників вистрибнула з якоїсь промоїни, буквально метрів за десять попереду мене. Все теж лахміття і дуб'я. Навіть із трупа зняти нічого буде. Крім жмені блох та вошей. Майже як в анекдоті про дівчину та голого грузина.

— Стояти! Гаманець або життя! — дружно підняли свої дрини грабіжники.

— Та шо ж ви так репетуєте? Не глухий. Зараз педаль гальма знайду та зупинюся. А як же. Навіть не сумнівайся…

«Пістоль!»

І додумати до кінця не встиг, як руку смикнув ще незвичний тягар зброї. І одразу ж бабахнуло.

Трясця... Мабуть, минулого разу я його сховав. Даремно заряд витратив... А ні, не дарма... Той бідолаха, що стояв правіше, більше не жилець.

«Шпага!»

Зброя слухняно змінилася. Посил шенкелями коневі, і я поряд із найгорлатішим.

— Вжик!

Без затій. Зверху донизу, як поліно. З усіх обладунків у розбійника лише власна шкіра, яка, як і слід було очікувати, не встояла перед гострою сталлю. Незважаючи на товстий шар бруду.

— Агов, а ти куди? Ми так не домовлялись…

Останній розбійник зрозумів, що діло швах, і швидко метнувся навтьоки. Кмітливий, але дурний. Йому б назад у ту саму промоїну пірнути, може, я б і полінувався його звідти виколупувати. А так... Кінь рвонув уперед, з місця в галоп, і на всьому скаку збив невдаху втікача грудьми. Так добре збив, що додавати не потрібно.

Зупинив коня, глянув на небіжчика з прищуром і отримав інформацію, що у бідолахи немає нічого крім лахміття — ціна «1» копійка. І палиці — ціна «2» копійки. Подивився на решту… Те саме. Тобто — нічого цінного.

— Не зрозумів? А де мої бонуси за перемогу?

«Ви отримали «6» пунктів досвіду», — гордо відповів секретар.

— Два пункти за бандита? Ну й ціни у вас тут. Я думав, після навчання стати будуть рости веселіше, а бачу — точно доведеться покійників штабелювати. Щоб хоч якось розвиватись.

«Ви ліквідували бандит рівень «1», — пояснив безпристрасний голос. — Винагорода: «2» пункти досвіду. За ліквідацію ворогів вищого рівня — нагорода теж вища»

— Ааа, ось у чому річ. Ну тоді нехай. Я, щоправда, також першого рівня. Але, якщо такі правила... Не сперечаюся. Погнали, далі. А то вечір недалеко — і так хочеться їсти, що заночувати ніде. Та й нема з ким. А хліб, варто приберегти на крайній випадок. Хто знає, як воно далі складеться? Приїду, передам старості полум'яний привіт, а мене поліном по голові і в льох. Потім ментам здадуть або забриють у рекрути. Знаємо, читали…