Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

- Мені дев'ятнадцять, у більшості дівчат із мого села вже діти є, а я ні з ким жодного разу не цілувалася. Не хочу вмирати принаймні не цілованою.

Ось, сказала і сама собі не вірю, у мене повинно було бути дурне і просте обличчя та інтонація простачки, а вийшло дуже швидко і неправдоподібно. Стоїть монстр навпроти мене, і щось мені підказує, що він у шоку. Через якийсь час воєначальник відійшов від шоку і видав:

- Ти хочеш поцілуватися? Зі мною?

І тон у нього такий, що я не витримала і з палкими від сорому щоками ляпнула:

- А ти тут ще когось крім себе бачиш?!

Друга хвиля шоку накрила монстра, і я вже шкодую, що кинджала, або ножа в мене немає, вже б прирізала його. Потім він знову засміявся і відійшов на крок з метою оглянути мене з голови до п'ят.

- Ти не боїшся мене? - якось поблажливо запитав.

- Боюся, але ти ж усе одно мене вб'єш. То чому ж не виконати своє останнє бажання?

- А не боїшся, що я захочу більшого? - нахилився майже до мого обличчя, і обтягнута металом рука прибрала пасмо волосся з  мого обличчя за вухо.

- Багато хто хотів, - вищирилася, прибираючи металеву клешню від обличчя, - «хотілка» ламалася.

- І що ж, правда, не цілувалася ніколи? - голос повний іронії.

Невже зрозумів, що я хочу зробити? Та ні, судячи з того, що я про нього знаю, логіка явно не його головний козир.

- Ні.

- А не боїшся цілуватися з монстром? - знову цей поблажливий тон, який в кінець мене дратує.

- Та що ти ламаєшся, як дівка перед першою шлюбною ніччю?! - пирхнула, розуміючи, що мій план зіграти в простачку пішов під три чорти, і треба хоч якось змусити його зняти шолом.

Намагаюся схопити шолом і зняти його, але мене хапають за зап'ястя, боляче стискаючи їх. Він нічого не говорить, мені тяжко зрозуміти, що в нього в голові.

- Чи що, ти боїшся маленької беззахисної дівчини? - запитую, посміхаючись і граючи на його нервах і гордості.

Він раптово відійшов на крок і однією рукою скинув свій шолом. Вітер розвіяв довге чорне волосся, відкриваючи чоловіче обличчя, понівечене шрамами та гримасою злості. Найбільший шрам перетинає навскіс усе обличчя. Колись він був шалено красивим, але тепер обличчя огрубіло від шрамів, і про колишню красу нагадують лише чорні виразні очі та трохи повні губи. На правому вусі висить сережка із золота, що нагадує лезо тонкого меча. На вигляд звичайна людина, ось тільки шкіра сіруватого відтінку. Можливо, він очікував від мене здивування або, що найімовірніше, огиди, однак я вже бачила його, причому не тільки без одягу, а й навіть злегка мертвим. Мене взагалі тепер йому буде важко здивувати. Добре, що він не знає, що, крім його кабінету, я й у його спальні побувати встигла.

- Не передумала? - холодне, майже байдуже запитання, і перш ніж я встигла хоч щось сказати, він опинився поруч і стиснув у жорстких обіймах.

Мені здалося, все повітря вибили з легень, і тоді холодні губи накрили мої в жорсткому поцілунку. Одягнені в метал руки грубо придавили до себе, до холодних обладунків, тримаючи так, щоб ноги не торкалися землі.

Було якось дивно, нові незрозумілі для мене відчуття, які я вирішила запхати куди якомога далі, зосередившись на меті - вивільнити затиснуті руки, хоча б одну. Є у цих тварюк одна особливість, їм важко дихати нашим повітрям, для життя їм потрібно дихати повітрям, яке створюють спеціальні сині рослини з їхньої батьківщини. Шолом же містить пилок цих рослин, а без нього вони довго перебувати на нашому повітрі не можуть. Не те щоб сподіваюся, що поки ми будемо цілуватися, він задихнеться, це було б дуже нерозумно з мого боку. А ось шанс, що я дотягнуся до сережки та встромлю її йому в шию, більш реальний. На жаль, на мій превеликий жаль і прикрість, він тримає занадто міцно, не даючи можливості не те що руку витягнути, а навіть банально на поцілунок відповісти.

Дивом відриваюся від його губ і зло кажу:

- Та ти взагалі не стараєшся!

Перш ніж він встиг згадати, що поцілунок у бажанні був лише один, сама його поцілувала, пригадавши давню літню практику на помідорах. Гарячий язик увірвався мені в рот, до того ж язик дивний, трохи роздвоєний на кінці, від чого мені захотілося плюватися. Було, м'яко кажучи, неприємно і лоскотно, і я спробувала вирватися, але мені не дали. Вирішивши, що гірше не буде, стала знову шокувати монстра, прийняла його роздвоєну гидоту, для більшого ефекту застрибнула на нього, стиснувши ноги у нього за спиною. Точно рани залишаться, і ніяка броня не захистить від цих колючих лусочок.

Поцілунок на секунду припинився, воєначальник сказав щось іншою мовою або просто зашипів, а в мене по тілу пройшлися мурашки, а потім поцілунок продовжився набагато ніжніше, ніж до цього. Хватка стала не такою жорсткою, і я змогла вивільнити одну руку. Обережно й дуже повільно рушила до шиї. Коли пальці торкнулися прохолодної сірої шкіри, він напружився. Затамувала подих, чекаючи на його реакцію, але її не було. Рука рушила вище, ласкаво погладжуючи його напрочуд прохолодну шкіру, пройшлася шиєю повз кінчик сережки та схопила волосся на його потилиці. Стиснула руку, змушуючи міцніше притиснутися до себе, майже одразу відчула, як мене придавили до дерева. Металева клешня смикнула за воріт шкіряної броні, і я зрозуміла, що в нього «хотілка» ламатися не буде, якщо так і далі продовжити.