Читати книгу - "Нове життя у подарунок, Вероніка Суховська (Shannon)"

Я замислилась. Це, звісно, не театр чи ресторан, але звучить наче не зовсім жахливо, хоч і не цікаво. Відійшовши на кілька кроків, подивилась на результат нашого старання — прикрашену льодяниками й найліпшими з наявних іграшками. На думку спало, що я зараз руйную чуже свято, бо мені зруйнували моє. Тож, подивившись на Романа, сказала тихо:

— Думаю, достатньо вже того, що мої плани пішли по… Не хочу зіпсувати ще й твої. Не скасовуй свято. Я буду тихою й не заважатиму.

Чоловік здивовано подивився на мене, однак швидко прийшов до тями й здивував мене, запитавши:

— Може, ти б тоді хотіла приєднатись? Нащо сидіти самій? Якщо в тебе немає планів, то чому б і не компанія незнайомців? 

Він коротко розсміявся, і це змусило мене також розсміятись. Тоді я помітила, що Роман все ще дивиться на мене, й зрозуміла, що він це серйозно. На мить замислилась, і це вже було достатньо сумно. 

Ще вчора зранку на Різдво планувалась вечеря в колі друзів, вистава у театрі. А тепер я сиджу у дивній старенькій кухні й серйозно думаю, чи не зустріти Різдво й Новий рік у невідомій мені компанії. 

Повісивши останній льодяник на ялинку, я відійшла на кілька кроків, оцінюючи ситуацію. На мій погляд, не ідеально, але точно ліпше, аніж якби ми використали будь-які іграшки з коробки. 

— Ну як тобі? — запитала в очікуванні похвали, діловито схрестивши руки. Та на мій подив, чоловік, що стояв навпроти, розгублено зарився пальцями у волосся й кинув на мене зніяковілий погляд. — Серйозно, тобі не подобається?

Роман знизав плечима.

— Це непогано, але я більше за класику. 

Я закотила очі, коли почула, як веселковий вибух називають класикою.

— Це ж несмак, — захищаючи власну позицію, нагадала йому.

Реакція Романа мене дуже здивувала. Якщо його двоюрідний брат на кожну мою фразочку відводив очі й удавав, що нічого не чув, то цей чоловік залишався добродушним, і все ж, його смішок на мить змусив мене відчути себе так, немов саме я тут втрачаю почуття смаку.

— Але цей “несмак”, як ти виразилась, нагадує мені дитинство, — помітив Роман. — Саме цим Різдво для мене й цінне. Раз на рік можна згадати прекрасні безтурботні часи... Що ж, я і так забрав в тебе багато часу, тож залишу тебе на сьогодні. 

Він поставив коробку з іграшками на місце, не наполягаючи на тому, щоб все переробити. Чоловік залишив мене, спантеличену. Не знаю, чому це так вразило. Можливо, бо Роман не ховав своєї думки, але й не бажав вступати в дебати, тоді як я піймала себе на думці, що вже підготувала купу аргументів на захист своєї ялинки й проти несмаку “бо так було раніше”. Натомість Роман просто всім видом показав, що йому не цікаво дискутувати. Залишившись на самоті, я сіла на диван й, схрестивши руки, витріщилась на телевізор над каміном. Тепер, коли велика ялинка прикривала старі шпалери, вітальня з цього ракурсу мала неабиякий вигляд — зелене прикрашене дерево, справжній камін і телевізор над ним. Не суперновий, але плаский — вже непогано.