Читати книгу - "Він та Вона, Яна Янко"

Внутрішньо він відчував розчарування, але намагався приховати його, щоб Еліза не побачила його засмученого обличчя.

Повітряна куля почала спускатись.

                                     ***

Коли вони опинились на землі. Ян закріпив кулю та пішов вперед. Еліза прослідкувала за ним.

– Куди ми йдемо тепер? – питання пролетіло з губ Елізи, як вона піднесла погляд до Яна.
– Я взяв нам дещо перекусити, ти ж зголодніла? – Ян усміхнувся, сповіщаючи про свої наміри.
– Так, але звідки ти... – Еліза намагалась зрозуміти, звідки він з'явився з їжею в цьому місці.
– Приготував дещо вдома, звісно це не шедевр, але їсти теж можна, – Ян вхопився за ремінь рюкзака, який він тримав за спиною.
– Мені вже цікаво, що це. – Еліза усміхнулася, відчуваючи суміш цікавості і голоду.
– Скоро побачиш, – Ян подивився на неї з таємничим виразом.

Вони підійшли до машини Яна. Хлопець відкрив багажник. Спочатку витягнув плед та постелив його на землю. Еліза присіла, він був достатньо великими, щоб там могли поміститись і десятеро людей, та достатньо товстим, щоб не було холодно сидіти.

Ян дістав досить великий кошик та поставив перед Елізою. Дівчина потягнулась до неї та відкрила. Всередині були сендвічі замотані в фольгу та досить великий термос з чашками. Вона взяла один та розгорнула, хліб був теплим, начинка з курки, листів салату, помідорів та соусу. Вкусивши його, Еліза заплющила очі від задоволення. Хліб був хрустким, а м'ясо не сухим.

– Умммм, як смачно! – сказала вона, закривши очі від задоволення і поглянувши на Яна, який також з захопленням смакував їжу. – Дякую!
– Хахахах, радий, що тобі подобається, – Ян відповів, посміхаючись. – Зачекай, я зараз тобі чай наллю, – він відкрив термос і обережно налив гарячий чай у термочашку, передавши її Елізі. – Це чорний чай з бергамотом, тобі ж він подобається?
– Так, але звідки ти знаєш? – вона взяла чашку, насмішливо піднімаючи брову. – Я тобі не говорила.
– Мені Сем сказав, а йому Лея, – Ян розповів з веселощами в очах.
– Зрозуміло, – Еліза засміялася.

Вони мовчки їли та пили чай. Коли вся їжа закінчилась, Ян прибрав кошик та дістав два пледи. Один віддав Елізі, інший залишив собі. Вони накинули їх собі на плечі, трохи зігріваючись оскільки на дворі вже стало трохи прохолодно.

– Можна я запитаю в тебе дещо? – Ян повернувся до неї.
– Ну, можна, – відповіла Еліза, нахиливши голову вбік з цікавістю.
– Чому ти мене ненавидиш? – питання вийшло з Яна невпевнено, його погляд зіткнувся з очима дівчини, і він відчув, що це потрібно обговорити.
– Тому, що ти зіпсував мою сукню для конкурсу! – розлючено сказала Еліза, її голос виразно виражав образу. – Тільки не кажи, що забув про це! Я через тебе не виграла! – її тон продовжував бути насмішливим та роздратованим.
– Але я не псував твоєї сукні! Як ти не розумієш?! – відповів Ян, його обуреність віддзеркалювалася в голосі.
– А хто тоді?! Я бачила тебе! Ти стояв біля неї, забруднений червоною фарбою, як і сукня! – Еліза витримувала вираз своєї роздратованості, звинувачуючи Яна.
– Але це не я! На мене фарбу розлили! – Ян намагався переконати її у своїй невинності.
– Тоді розкажи, хто це? – Еліза скептично підняла брову, очікуючи відповіді.
– Гаразд, але обіцяй не перебивати мене й уважно слухати. Домовились? – Ян став насторожено, бажаючи, щоб його слова були прийняті серйозно.
– Так, розказуй уже, – Еліза проговорила, поклавши руку на серце.
– Чудово, – Ян видихнув з полегшенням і почав свою розповідь, намагаючись пояснити всі обставини.

                                    ***

Тоді його попросили перевірити обладнання для конкурсу, чи все правильно працює.

Ян проходив біля актового залу і помітив як до одного із кабінетів зайшла дівчина яка тримала щось досить велике. Йому здалось це дуже підозрілим і він пішов подивитись, що там відбувається.

Двері не було повністю зачиненими, тому хлопець постарався тихенько підійти, щоб його не помітили. Вставши біля дверей, Ян заглянув через шпарину та побачив як ця дівчина підійшла до однієї з суконь та почала псувати червоною фарбою. Хлопець був здивованим.

Ян вирішив зупинити цю дівчину, щоб вона не зіпсувала конкурс для інших дівчат та гостей. Він відчинив двері та крикнув.

– Гей! Що ти робиш!

Дівчина злякано обернулась до нього. Вона дивилась на нього широко розплющеними очима, в який був страх та гнів. Не почувши відповіді, він почав підходити до неї.

– Я запитав, що ти робиш?

Однак, замість відповіді, дівчина сприйняла його як загрозу та облила червоною фарбою. Хлопець не зрозумів що сталося. Опустивши погляд донизу, він побачив як на його одязі з'явилися червоні плями. Коли він знову підняв голову, то тієї дівчини вже не було.

"Ех, і за що це мені, – подумав хлопець"

Ян вирішив піти до туалету та спробувати змити краску, але якраз в цей момент туди зайшла Еліза.
 
                                    ***

– А далі ти сама знаєш, – закінчив Ян свою історію, трохи покивавши головою, якби підкреслюючи її завершеність.
– Але чому ти мені з самого початку нічого не розповів? – запитала здивовано Еліза, піднімаючи брови в питанні.
– Так, ти мене навіть слухати не хотіла, – відповів Ян, його тон виражав певну розчарованість. – Почала звинувачувати у всі своїх бідах, дала мені ляпаса і втекла. Потім ти почала мене ігнорувати, а я не міг підійти, щоб виправити ситуацію.
– Ясно, значить це не ти, – Еліза опустила свій погляд, відчуваючи легку сором'язливість.
– Так, не я, – Ян підтвердив її висновок і вголос висловив своє полегшення.

"Боже, як соромно! – крикнула в думках Еліза. – Я така дурепа, потрібно було вислухати його, а я просто цуралась."

– Тепер, ти будеш продовжувати мене ненавидіти та ігнорувати? – Ян підняв брови, складаючи руки на грудях.
– Ну, тепер ні..., – вона підняла погляд на хлопця, усміхаючись ледь помітно.
– Я радий! – Ян сидів з усмішкою на обличчі, його очі сяяли радістю. – Перше побачення пройшло, і ти перестала мене ненавидіти. Можливо, на другому я почну тобі подобатись? – він примружив очі.
– Нізащо! Якщо я тебе перестала ненавидіти, це не означає, що ти мене не бісиш! – вона крикнула, але у її голосі було відчутно жартівливий тон.
– Ахахахаха! Побачимо, у нас ще досить багато побачень попереду! – Ян весело засміявся, закриваючи очі від сміху.
– Помрій! – Еліза теж не стрималася і розсміялась, її сміх лунає відверто та щасливо.