Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

стаєнь, і щойно чули, як хтось наближався, одразу ж замовкали. Чутки ширилися повільно, та все ж ширилися, аж доки про них не дізналися каменярі з каменярні й пастухи з найдальших пасовиськ у сеньйорових володіннях: казали, що так казали, або принаймні хтось чув, як хтось так казав, невідомо хто, що вночі, коли світить місяць, у повітрі літає страшна голова, за якою тягнеться довжелезне волосся пшеничного кольору, і обличчя на тій голові — то гарне обличчя господаревої доньки… вона співала страхітливе чончонове туе-туе-туе[11]: чаклунство, відьмацтво, через нього всі ці незліченні негаразди й біди, що звалилися на селян. Понад сухими долинами, на яких мучилася в агонії спрагла худоба, голова господаревої доньки махала велетенськими жилястими вухами, ніби кажанячими крилами, а за нею мчала жовта сука, бородавчаста й худа, як і її нянька, і вела вона чон-чона до того місця, де промені змовницького світила вказували на самий край пагорбів — вони були винні в усьому, бо дівчинка була відьмою, як і її нянька, що навчила її і цих мистецтв теж, таких само незапам’ятних і жіночих, як такі безневинні вміння типу приготування солодощів і догляд за будинком. Подейкують, що першими цей поголос пустили їхні власні робітники, за ними його підхопили робітники з сусідньої ферми, які переповіли їх іншим, і відтак, ринками і стежками, чутки поширилися по всій комарці, й зовсім скоро ні в кого вже не залишилося сумнівів, що донька касика разом зі своєю нянькою зачаклувала весь регіон.

Однієї ночі на одному ранчо старший з братів прокинувся раніше звичного в ліжку своєї коханки, щоб повернутися до батьківського дому о пристойній порі. Із-під скуйовдженої нагрітої тілом ковдри вона крикнула йому:

— Закладаюся, що твоя сестра ще досі не повернулася додому. Відьми вертаються, коли співає півень і починає розвиднюватися…

Він дав їй такого ляпаса, що з рота в неї потекла кров, і вона про все йому розповіла. Після цього він відлупцював її ще раз. Він побіг до свого будинку і розповів про все своєму молодшому брату, а згодом й іншим, тож дев’ятеро братів відмовлялися вірити цим чуткам, що були лише зловісною брехнею, яка заплямовувала їх усіх. Страх підкрадався зі знедоленого зовнішнього світу в захищений простір дому, яким керувала їхня сестра, яку можна було назвати хіба тільки щасливою і щирою дівчинкою. Вони мусили в це не вірити. Принаймні не погоджуватися з цим. Отож вони перестали говорити про своє відкриття. Попри це, вони щодня поверталися з роботи понуро, не продавши жодних тварин на ярмарку і забуваючи зібрати з поля врожай до того, як піде злива. Вони більше не пили весело й радісно, як раніше, адже їх зупиняв страх того, що вино розв’яже їм язики й вони розкажуть про все батькові, який не мав нічого знати.

Однак — іноді усі разом, а після того, як вони вирішили, що все це брехня, кожен окремо, потайки, щоб інші не подумали, що хтось із них може вважати чутки хоча б на крихту правдивими, — брати підкрадалися поночі до дверей сестриної кімнати. Чули вони завжди одне й те ж. За дверима їхня сестра сміялася разом зі старою, вони загадували загадки чи співали, після цього чутно було, як вони читають молитви, задмухують свічки і вкладаються спати. Вони ніколи не чули нічого іншого, щоразу повторювалося одне й те саме. Нічого особливого. Маленький острівець жіноцтва в чоловічому домі, до якого чоловікам було зась, але який не являв жодної загрози.

Коли ж вони мали вчиняти ті свої набіги, у яких їх звинувачували? Постеживши так деякий час і впевнившись у брехливості чуток, вони пішли розповісти про них батьку, щоб той покарав винних за поширення зухвалих пліток. Сповнений гнівом і болем касик почав допитувати доньку — її очі були настільки світлі, коли вона заперечливо відповідала на закиди, які були незрозумілі її невинній сутності, що батько, зрештою, заспокоївся, посадив свою улюбленицю собі на коліна й попросив щось йому заспівати. Менший брат, який знову засяяв усмішкою, взяв гітару, що стояла в кутку вітальні, і став акомпанувати її співу:

За ружу мене кине у води морські,

хоч мене лякають їхні хвилі жаскі,

чути із дзвіниці лункий дзвонів звук, як

не маєш била, доста й серця стук.

У сусідній кімнаті брати вирішили, що буде розумно зачекати кілька днів, однак не залишалося жодного сумніву — треба було позбутися няньки, бо якщо й була на комусь провина, то явно на ній, адже це вона оточила невинну дівчинку своєю непевною присутністю.

До того ж чого вартувало принести в жертву якусь безрідну стару, якщо завдяки цьому вирішувалися всі проблеми? Цієї ночі вони вперше за довгий час спокійно заснули. О першій годині по опівночі робітник розбудив касика стукотом у двері його спальні:

— Хазяїне, хазяйчику, там надворі ходить жовта сука і чончон…

Він утік ще до того, як касик з’явився у дверях кімнати у самій лише нічній сорочці і пончо, потрясаючи недоуздком, кричучи, щоб розбудити своїх синів, щоб розбудити всіх, — хай усі вдягаються, вибігають, а хлопці хай запрягають коней; і ось десятеро чоловіків здіймають куряву скачучи полем, перепитуючись, вишукуючи, дослухаючись, чончонові й суці не втекти, це єдина нагода розкрити правду. Далекий стогін змістив гонитву в бік лісу. Вони долали гори, дослухаючись до клекоту, до звуку каменя, що покотився схилом, намагаючись віднайти печеру, яка б вивела їх до підземелля, де ховаються відьми. Вони спустилися до самої річки, слідуючи за гавкотом, який мав бути гавкотом жовтої суки, але її не було, не було там жодної жовтої суки, й ось заспівав півень, засяяла світанкова зоря, відьомська година спливла, і десятеро чоловіків, пригнічені поразкою, змушені були повернутися додому. Приїхавши туди, вони почули якийсь шурхіт у винограднику:

— Хапайте її, хапайте, це жовта сука, вона хоче залізти в наш дім, чончон, певно, теж десь поряд.

І десятеро чоловіків накинулися на неї, щоб оточити й не дати вислизнути, щоб злапати її, відшмагати й тут же вбити — коні стали на диби, гілляччя летить увсебіч, а сука втекла у куряві путівців, яким не вдалося завадити їй сховатися, зникла у тьмяному ранковому світлі. Чоловіки наказали своїм робітникам знайти її, відшукати за будь-яку ціну, бо та сука, то була нянька, а нянька та була відьма. Хай навіть не наважуються повертатися без жовтої суки. Хай вони вб’ють її і принесуть її шкуру.

Касик разом