Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Анна

Я прокинулась від пронизливого звуку будильника і миттю зірвалась з ліжка. Сьогодні мій перший робочий день в Інвесткапіталі  і я повинна виглядати приголомшливо.

Швидко прийнявши душ  я висушила волосся феном і поглянула у дзеркало. Виглядала, м’яко кажучи, не дуже, тож довелося зібрати його у пучок. Я використала мінімум косметики: підфарбувала вії,  на губи нанесла ледве помітний блиск, і, зовнішнім виглядом залишилась задоволена. Тепер потрібно було підібрати відповідний одяг.

Знайшовши в шафі бордовий діловий костюм я  вирішила його приміряти. Він сидів на мені ідеально. Я виглядала такою собі «бізнес-вумен», і від цього відчувала неабияку впевненість у собі. Чорні туфлі на підборах чудово підкреслювали мій образ.

Ну все,  «Анна готова до нових звершень», - посміхнувшись до себе в дзеркало я впевненою ходою направилась до виходу.

В мене був свій автомобіль. Чорна тойота подарована батьком на повноліття була просто розкішною. Я рідко сідала за кермо, але сьогодні був такий важливий для мене день, що я просто мріяла, аби він пройшов вдало. Зручно вмостившись на водійському сидінні я завела двигун і  натиснула на педаль газу.

Мені виділили окремий кабінет, невеликий, але затишний. Мабуть, до мене тут теж працювала жінка. Все було оформлено зі смаком. Невеликий стіл, зручне крісло зі шкіряною оббивкою, велике світле вікно і чудовий вигляд з нього прямо на Дніпро.

Цікаво, чому вона звільнилася? Чи, можливо, її звільнили? Треба буде обов’язково запитати про це у Євгена Вікторовича.

Я по тихеньку почала вливатися в роботу. Мені принесли документи Інвесткапіталу для ознайомлення. Я сумлінно вивчала їхні договори, виписки та інші папірці, які в майбутньому повинна складати самостійно. В мене була дуже відповідальна робота і я намагалася якнайшвидше ввійти в курс справ. Поринувши в справи з головою  навіть не помітила, як настала обідня перерва.

Час пролетів дуже швидко. Відклавши папери я піднялась з крісла і вийшла в коридор. Там мене чекав Євген Вікторович, який помітивши моє приближення, кинув на мене оцінюючий погляд, чим змусив почервоніти. Він підійшов до мене і запропонував разом пообідати в кафе через дорогу. Я не знайшла причин для відмови, тим більше я хотіла дещо дізнатися про цю компанію, а точніше про колишню працівницю.

Ми обрали столик поблизу вікна. Євген Вікторович сів навпроти мене і запропонував перейти на ти. Мені стало ніяково, але я погодилась.

На вигляд йому було років 35, світловолосий чоловік з блакитними очима, одягнений в темно-синій діловий костюм, який йому ідеально пасував. З ним було приємно і на диво  легко спілкуватися. Поки він зосереджено розглядав меню, я думала, з якого боку підступити і запитати про їхнього колишнього юриста.

Його вибір зупиняється на яловичому стейку у винному соусі, а я обираю грецький салат і апельсиновий фреш. Поки ми чекаємо замовлення, я все ж таки наважуюсь і запитую:

- Дозвольте поцікавитись, в чому причина звільнення попереднього юриста?

Він повільно піднімає голову і його уважний погляд падає прямо на мене. Це питання було неочікуваним для нього проте він відповів:

- Її звільнив бос.

«Значить я не помилилася, щодо жінки», - промайнуло в моїй голові. 

Але, як щодо боса? Я вважала Євгена керівником компанії, але дуже помилялась.

- Вибачте, - сказала це вголос. - Але я думала, що ви і є бос…

Євген ледь помітно посміхнувся. Схоже, мені не так легко звертатися до нього на ти.

- Я тимчасово виконую його обов’язки поки шеф в лікарні. Ми з Владом давні приятелі, тому він мені довірив, на деякий час, управління компанією. І ми, здається,  домовились перейти на ти, - зауважує Євген, а я здається, більше його не слухаю...

На моєму обличчі застигає шок і здивування.

- Владом? – спантеличено перепитую я.

-  З  Владом Соколовським, - додає він, і тим самим , наче, виливає на мене відро крижаної води. Я на хвилину втрачаю дар мови. Як таке можливо?

Мій начальник – той самий чоловік, в якого я давно закохана до безтями?... Тепер я навіть  не знаю: радіти мені, чи починати хвилюватися…