read-books.club » Любовні романи » Брутальний лікар 📚 - Українською

Читати книгу - "Брутальний лікар"

273
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Брутальний лікар" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 44
Перейти на сторінку:
колего!

— Гаразд! Я жартую. Наступного тижня починаємо заміну вікон в ординаторській та сестринській. Подивимося, якщо будуть ті віконні профілі добрі, то дам тобі відмашку.

— Ой, як мене бісить ця господарська діяльність.

— А бездіяльність ще гірше. Що ж робити, як така в нас система: про все дбає завідувач, — сміється Сергій.

Розмову перериває дзвінок його айфона.

— Ти когось чекаєш, друже? — зводить брову уролог.

— Ні, лише робота. — Він натискає відбій на екрані з написом «Олена Красноступ». — Повно незавершених справ.

Роман крокує до виходу й уже у дверях:

— Ця робота — не твоя сім’я, старий! Вона тебе не пригорне, не поговорить, не дасть родинної втіхи.

— Не треба! Усе буде добре, не переживай.

— Час іде. Потім западеш на якусь молоду вертихвістку, і вона тобі роги наставлятиме на старості. Му-ууу!

— Та йди ти! Спиляю і прикрашу стіну у вітальні, — підхоплює жарт Сергій — він ще не хоче розповідати нікому про Вікторію, щоб не схарапудити це диво. — Давай! До завтра!

Двері зачиняються, і лікар сідає в крісло пити свій чай, що поміж розмовою з Ромком йому непомітно занесла Ганнуся. Вона вміє бути тінню, коли це потрібно. Навчилася вгадувати його настрій, бажання, відбивати від надто надокучливих пацієнток, викликаючи на вдаваний огляд чи до головного. Чоловік її дуже цінує. Вона для нього значно більше, ніж просто працівник. Часто терпляче зносить його чудернацькі випади, хоча з нею він собі ніколи не дозволяє жодної брутальності, зневажливої іронії. Вона йому майже заступила маму, родину, турботу дружини. Хороша жінка та Ганнуся.

— Е-ех! Шкода, що ви заміжня, Ганно Павлівно!

— А то б що? — Вона тихенько увійшла. — Я вам пампухи обіцяла принести.

— У-ух! Пампухи, — сміється він. — Та одружився б із вами, навіть якби ви того й не хотіли.

— Ой, людоньки, ха-ха! А двадцять літ різниці поміж нами вас не бентежить, женишок ви мій дорогенький?! — стишено регоче головна медсестра.

— Аж ніяк! Я люблю мадамів з досвідом, мудрих. Тому ніяк і не оберу. Нема нікого, окрім вас, Павлівно! — і раптом мимохіть згадує: — Ох, я ж вам премію ще не дав!

Медсестра затримується біля зачинених дверей. Він підходить до шафи, відчиняє свій сейф, витягає відтам грубий учнівський зошит на пружинках і, розгорнувши на закладці, щось шукає. Знайшовши із вигуком «О!», маленьким ключем зі своєї зв’язки відмикає невеличку коробочку. У ній стопками лежать купюри, як в обміннику: гривні, долари та євро. Сергій відраховує сто баксів і, склавши їх удвоє, наче хтось бачить цю сцену, передає Ганнусі.

Жінка всміхається, дякує і прощається. Він уміє підняти їй настрій. Сергій Дмитрович проводжає її поглядом і зачиняється в кабінеті зсередини.

— Так-так, подивимося, — сам до себе говорить лікар і сідає за свої розрахунки.

Його зошит списаний великим розлогим почерком із чомусь скрюченими й понівеченими цифрами. У них важко розпізнати що є що: трійка схожа на п’ятірку, двійку не відрізниш від сімки й решта також плутається. Усе зрозуміле лише йому.

Ганнуся записана в колонці 18/03 — 24/03 під маленькою і великою літерами «мГ». Він закреслює двійку з двома нулями навпроти неї і сідає з калькулятором до розрахунків. Згодом у тій же колонці, що явно була недописана, з’являються й інші літери: великі «А», «О», «М»… Тільки йому одному відомо, що це означає. За якийсь час перелік завершується підведеною рискою з цифрою 10, що зовсім не відповідає сумі з кількома нулями, але раптом навпроти неї він швидко виводить «ремонт» і загортає записи. Ховає калькулятор і зошит у сейф, звідки їх і витягав, та, вдоволено завалившись у крісло, вмикає запис якоїсь операції на своєму ноуті. Йому смакує запашний чай уприкуску з Ганнусиними пампушками під криваве відео й закадровий голосовий супровід. Звичне діло для хірурга.

У двері стукають і безпардонно смикають за клямку, наче точно знають, що тут ще хтось є. Сергій невдоволено підходить до дверей, але раптом передумує і вертається за стіл.

— Старий, відчини, то я! Забув тобі щось сказати, — глухим голосом говорить Ромко.

— Ти ще тут?! — усміхається, відчиняючи, Сергій.

— Чуєш, друже, тут така ситуація. Дівчинка одна, інтернатська. Ну, з притулку, що на Левандівці…

— Ну-ну, кажи вже. Що ти тягнеш?

— Ми колись уже їм допомагали, пам’ятаєш? Там вагітність була після зґвалтування, — нагадує уролог.

— Та так. Як таке забудеш?!

— Ну! То тепер там сепсис, і діагноз не можуть встановити. Просять нас долучитися, щоб кілька фахівців було. Хірург оперуватиме, а ми щоб були поруч.

— Ох, благодійність — то не мій профіль, Ромку! Раз поміг — то не все ж! Є інші спеціалісти, лікарні, — крутить носом Сергій Дмитрович.

— Сєрий! Ти ж знаєш, що можуть зашити й відпустити так. А дитини шкода — серце слабке, аби потім знову там лазити й анестезію робити. Дівчинка здібна, добре вчиться, хоч і пропускає багато. Дуже просили директорка й одна моя давня колежанка.

— Ну, холера ясна! Ти вмієш умовити! Якщо лише колежанка — файна кобіта, — усміхається колега.

— Дуже файна! Але знайомити тебе з нею не буду. Усіх мені повідбивав. Тую не дам. Моя дівка!

Чути цокіт жіночих обцасів7, з-за рогу з’являється постать Олени, давньої знайомої, вранішньої пацієнтки.

— Добре. Скажеш, коли там що. Я підключуся, виручу, — поспіхом проговорює Сергій і прощається з Романом.

Останній підморгує колезі й окидає поглядом молоду ефектну жінку. Вона йде, похитуючи округлими стегнами, наче маятник. Її фігура в обтислому червоному комбінезоні схожа на замальований знак нескінченності з китицею із високого хвоста на голові й крапками-туфлями внизу. Наче зійшла з подіуму. І де він тільки таких бере?!

— Аналізи вже готові, дорогий Сергію Дмитровичу? — Вона дивиться на нього інтригуюче й звабливо. — Не могла дочекатися завтра! Хвилююся.

— Авжеж, заходь, Лєнусику! — каже на порозі.

— Котусику, привіт! Як почуваєшся? Вітамінки випила? Прогестерон? — телефонує Вікторії, швидко цікавлячись, що там у неї відбувається. — Ні, сьогодні буду скоро. Не хвилюйся. Зателефоную!

Тоді зачиняє двері кабінету за пацієнткою і прокручує ключ у замку.

Старі світлини

(також до аварії)

Віка лише тиждень як у Сергія, а вже взялася наводити порядки: витерла товстий шар пилюки зі старої пожовклої картонної коробки з-під взуття і з цікавістю зазирнула всередину. Там лежало

1 ... 7 8 9 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брутальний лікар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брутальний лікар"