Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дивовижно! — вигукнув полковник.
— Не обійшлось і без втручання випадку. Мені раптом спало на думку, що така хитра людина, як Стрейкер, перед тим, як зробити тонку операцію на сухожиллях, мусила б попрактикуватись. Але на кому? Я помітив овець, поставив запитання конюхові й, на свій подив, дістав підтвердження власної здогадки. Повернувшись до Лондона, я зробив візит до модистки, котра впізнала у Стрейкерові свого постійного клієнта, дружина якого обожнює модні туалети. Ця жінка й змусила Стрейкера наробити боргів і штовхнула на безчесний вчинок.
— Ви пояснили все, крім одного, — сказав полковник. — Де увесь цей час перебував Срібний?
— А він утік. Його побачив дехто з ваших сусідів. Увесь цей час він тримав коня в себе, але, я думаю, ми можемо вибачити йому цей гріх... Якщо я не помиляюсь, ми під’їжджаємо. За якихось десять хвилин ми будемо на вокзалі Вікторія. Полковнику, а чи не викурити нам із вами, поки ще є час, по сигарі?
Жовте обличчя
Публікуючи ці короткі нариси про дивні, іноді навіть драматичні події, свідками і навіть учасниками яких ставали ми з моїм другом, я, звісно, частіше зупиняюся на його успіхах, аніж на поразках. Проте іноді траплялося, що Голмс припускався помилки, але правда так чи інакше випливала на поверхню. У моєму архіві зберігаються нотатки про п’ять-шість таких справ, й історія, яку я збираюсь розповісти, — з їхнього числа.
Шерлок Голмс зрідка займався фізичними вправами заради тренування. Мало хто міг зрівнятись із ним силою м’язів, і він був, без сумніву, одним із найкращих боксерів у своїй вазі. Але напруження без певної мети завжди здавалось йому марнуванням енергії, і він лише зрідка виявляв активність, коли в його полі зору не опинялось якоїсь цікавої справи. У такому випадку більш невтомної людини, ніж мій друг, мені зустрічати не доводилось. Дивно, що йому вдавалося тримати себе в такій чудовій формі, оскільки харчувався Голмс помірно й жив скромно, якщо не сказати по-спартанськи.
Якось напровесні, в один із таких періодів вимушеного неробства, ми з Голмсом вирушили на прогулянку до парку. Години зо дві ми блукали стежками, майже не розмовляючи, як і випадає двом чоловікам, котрі чудово знають один одного. Було вже близько п’ятої, коли ми повернулися на Бейкер-стрит.
— Перепрошую, сер, — сказав лакей, відчиняючи двері. — До вас приходив джентльмен.
Голмс докірливо скосив на мене очі.
— Ось вам і прогулянки, — з досадою зауважив він. — Цей джентльмен уже пішов?
— Так, сер.
— А ви не пропонували йому зачекати?
— Так, сер, і він чекав на вас десь із півгодини. Тільки джентльмен цей виявився дуже нервовим. Обійшовши приміщення, він почав бігати з кутка в куток, а іноді зупинявся й тупав ногою. Потім він вийшов у коридор і заволав: «Чи цей пан збирається коли-небудь повертатися?» — «Сер, зачекайте ще трохи, він невдовзі буде», — кажу я йому. А він: «Краще вже я зачекаю його на свіжому повітрі. Я незабаром повернуся». Після цього він пішов.
— Ну що ж, ви зробили все, що могли, — сказав Голмс, і ми попрямували до вітальні. — Ось як не поталанило, Ватсоне. Саме час братися до якої-небудь справи. А в цієї людини, судячи з поведінки, справа неабияка. Та що я бачу! Напевне, знервований пан забув у нас свою люльку — і дуже непогану. Голівка з ялівцевого кореня, з відмінним бурштиновим мундштуком, — така коштує сім із половиною шилінгів, не менше. Схоже, наш гість справді дуже хвилювався, якщо забув річ, котру так цінує.
— А звідки ви знаєте, що він її дуже цінує? — поцікавився я.
— Ось що, Ватсоне, цю люльку двічі ремонтували — один раз голівку, другий раз мундштук. У обох випадках було накладено срібні стяжки. Кожен із цих ремонтів коштує більше, ніж сама люлька. Якщо людина вирішує віддати люльку в ремонт замість того, щоб купити за ті самі гроші нову, значить, вона дуже її цінує.
Голмс підняв люльку й постукав по ній указівним пальцем, як професор, який демонструє студентам-медикам кістку.
— Ніщо не може розповісти про людину більше, ніж її люлька, — сказав Голмс. — Хіба що годинник або шнурки. Власник цієї — чоловік міцної статури, шульга, має прекрасні зуби, дещо недбалий і далеко не бідний.
Мій друг сповістив це ніби між іншим, але я помітив, як він поглядає на мене — чи стежу я за його думками.
— Ви вважаєте, якщо людина палить люльку за сім шилінгів, то це говорить про те, що вона заможна? — спитав я.
— У чашечці — залишки тютюнової суміші, яку торговці називають «гросвенор» і беруть за неї по вісім пенсів за унцію, — сказав Голмс, висипавши на долоню трохи вмісту люльки. — Можна знайти відмінний тютюн, який коштує вдвічі дешевше, а отже, заощаджувати йому не доводиться.
— А як ви здогадались про інше?
— Він має звичку прикурювати від ламп та газових ріжків. Як бачите, люлька обсмалена з одного боку. Слід цей із правого боку люльки, з чого я й роблю висновок, що курець є шульгою.
Спробуйте-но самі прикурити від лампи, і ви, правша, піднесете люльку до вогню лівим боком. Далі ми бачимо, що мундштук прокушено. Тільки сильна людина з міцними зубами здатна на таке... Якщо я не помиляюся, це якраз його кроки на сходах. Зараз ми побачимо об’єкт цікавіший для дослідження, ніж люлька.
Наступної миті двері розчинились і до кімнати увійшов рослий молодий чоловік. Він був одягнутий у темно-сірий костюм, у руці він тримав коричневий широкополий фетровий капелюх. Я б дав йому років тридцять, а насправді він був трохи старшим.
— Перепрошую, — знітився він. — Напевне, я мав би постукати. Дійсно, треба було постукати, але я трохи засмучений, і тому прошу мені вибачити.
Він хутко провів рукою по чолу й опустився на стілець. Хоча варто було б сказати «повалився».
— Я бачу, що ви вже кілька діб не спали, — співчутливо мовив Голмс. — Це змучує дужче, ніж робота. Чим я можу допомогти вам?
— Я потребую поради, сер. Я не знаю, що робити, моє життя закінчилося.
— Вам потрібна консультація детектива?
— Не тільки це. Ви — розумна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса», після закриття браузера.