Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

— Усемогутній Боже!

— Я знайшов коня у злодія та вирішив випустити його на іподром у тому вигляді, в якому його сюди привезли.

— Любий Голмсе, ви просто чарівник! Кінь має цілком здоровий вигляд, ніколи в житті він не бігав так, як сьогодні. Прийміть мої вибачення за те, що я мав сумнів щодо ваших здібностей. Але я буду вдячний вам іще більше, якщо ви також зможете знайти й убивцю Джона Стрейкера.

— Це вже зроблено, — мов нічого й не було повідомив Голмс.

Ми з полковником приголомшено втупились у нього очима.

— Ви... знайшли вбивцю? І де ж він?

— Тут.

— Де?

— Стоїть просто переді мною.

Щоки полковника спалахнули.

— Я дуже зобов’язаний вам, містере Голмс, — сказав він. — Однак те, що ви зараз кажете, я сприймаю або як невдалий жарт, або як образу.

Шерлок Голмс розсміявся.

— Завіряю вас, полковнику, мені й на думку не спадало вважати вас причетним до злочину, — сказав він. — Справжній убивця стоїть за вашою спиною.

Він зробив крок уперед і поклав руку на загривок чистокровного скакуна.

— Срібний! — в один голос скрикнули ми з полковником.

— Так, убивця — цей кінь. Але його провину пом’якшує та обставина, що він був змушений захищатись, а Джон Стрейкер виявився людиною, котра не заслуговувала на довіру... О, здається, розпочинається другий заїзд! Я зробив деякі ставки і сподіваюся трохи виграти, тому ненадовго відкладімо пояснення.

Того ж таки вечора ми втрьох вирушили до Лондона. Зручно влаштувавшись у пульманівському вагоні, ми приготувалися вислухати розповідь Шерлока Голмса про те, що відбулось у Дартмурі в ніч із понеділка на вівторок і яким чином йому вдалося розплутати цю справу. І чесно зізнаюся: нам із полковником подорож видалася дуже короткою.

— Відразу скажу, — розпочав Голмс, — що уявлення про цю справу, яке виникло в мене на підставі газетних статей, виявилося хибним. І це моя провина — я не зумів звести докупи значущі факти, що ховалися під ворохом непотрібних подробиць. Я вирушив у Девоншир з переконанням, що злочин скоїв Фіцрой Симпсон, хоча прямі докази його провини були відсутніми. Тільки тоді, коли ми під’їхали до будинку тренера, я раптом зрозумів, яку роль відіграє баранина в соусі. Пригадуєте, як я залишився в екіпажі, коли всі вийшли? Тієї миті я розмірковував над тим, чому випустив такий наочний доказ.

Це була перша ланка ланцюжка. Порошок опіуму не позбавлений смаку. Якщо додати його до їжі, людина відчує це і, швидше за все, не їстиме. Соус карі — якраз і є тією приправою, яка може приховати присмак опіуму. Неможливо уявити, щоб Фіцрой Симпсон, людина зовсім стороння, зумів облаштувати все так, щоб того вечора в сім’ї тренера подавали баранину з карі. Таким чином, він випадає з кола підозрюваних. Стрейкер і його дружина — єдині люди, які могли зробити таким чином, щоб того вечора на тарілках конюхів опинилась баранина, приправлена карі. Опіум же був доданий лише в тарілку того, хто зостався чергувати в стайні. А хто мав доступ до тієї тарілки до того, як її взяла в руки служниця?

Ще не маючи відповіді на це запитання, я замислився над тим, чому того вечора собака поводився спокійно. Завдяки випадку з Симпсоном мені було відомо, що в стайні тримали пса, який навіть не загавкав, коли зі стійла виводили коня, бо конюхи, котрі спали на сіннику, почули б його. Але чому? А тому, що крадієм Срібного була людина, яку собака добре знав.

Я був майже впевнений, що саме Джон Стрейкер приходив тієї ночі до стайні й забрав коня. Але з якою метою? Напевне, зі злочинною, інакше навіщо йому було підсипати опіум своєму конюхові? Проте я не розумів, що саме замислив Стрейкер. Відомі випадки, коли тренери заробляли грубенькі кошти, роблячи ставки проти своїх-таки коней і не даючи їм перемогти. Для цього існує безліч способів. Що було на думці у Стрейкера? Я розраховував, що збагну це за допомогою речей з його кишень.

Так і вийшло. Пригадуєте незвичний ніж, що був затиснутий у руці небіжчика? Жодній розважливій людині не спаде на думку захищатися таким ножем.

Подібні інструменти використовують хірурги для найтонших операцій. І тієї ночі його також збиралися використати за призначенням. Вам, полковнику, напевне, відомо, що достатньо зробити невеликі підшкірні надрізи сухожилків на стегнах коня, щоб тварина почала шкутильгати. Усі визнали б це наслідком розтягнення, здобутого під час тренування. Нікому й на думку не спало б запідозрити лихий намір.

— Який мерзотник! — не стримався полковник.

— Тепер у нас є пояснення, навіщо Стрейкерові знадобилось виводити коня вночі в поле. Такий запальний жеребець, як Срібний, напевне розбудив би іржанням конюхів, якби відчув укол ножа. Необхідно було відвести його якомога далі від стайні.

— Як я не здогадався? — схопився за голову полковник. — Ось навіщо Джону знадобилася свічка й сірники.

— Правильно. Проте вміст кишень Стрейкера підказав не лише засіб, яким він хотів скоїти злочин, а і його мотиви. Більшість людей не носять у своїх кишенях чужих рахунків. Із цього я зробив висновок, що Стрейкер вів подвійне життя, і до цього була причетна жінка з тих, хто звик жити на широку ногу. Хай би як добре ви ставилися до своїх працівників, навряд чи їм по кишені купувати своїм коханкам убрання вартістю понад тридцять фунтів. Я обережно розпитав місіс Стрейкер про цю сукню, переконався, що вона до неї не потрапляла, і запам’ятав адресу модистки. У мене не було сумнівів, що якщо я навідаюся до неї з фотокарткою Стрейкера, про загадкового містера Дербишира можна буде забути назавжди.

Того дня все стало остаточно зрозумілим. Стрейкер відвів коня до улоговини, щоб ніхто не побачив світла від його свічки. По дорозі він підібрав краватку, яку загубив Симпсон, утікаючи від конюха із собакою. Напевне, Стрейкер хотів зв’язати краваткою ноги жеребця. На дні улоговини він зупинився позаду коня й запалив сірник. Тварини якимось чином відчувають наближення небезпеки, але, можливо, Срібного налякав несподіваний спалах. Огир рвонув з місця, і його заднє копито із залізною підковою влучило Стрейкерові в лоб. До того, незважаючи на дощ, тренер зняв із себе макінтош, який