Читати книгу - "День попелу"

— Але ж... ніщо не вказує на те, що це вбивство!

— Я не хочу розігрувати перед вами старого досвідченого фліка, але в розслідуванні, перш ніж давати відповідь, варто спершу ставити запитання. Годі ходити околяса, спробуємо по-моєму.

Досі стискаючи ремінь, Деснос ступила ще крок уперед.

— А по-вашому — це як?

— Будемо відштовхуватися від твердження, що це вбивство. Мій досвід підказує, що, йдучи від найгіршого, навряд чи помилишся. Тож — шукаємо ДНК, відбитки, робимо зліпки, беремо зразки, опитуємо місцевих тощо. Ви знаєте цю пісеньку. Ну, я сподіваюся...

Довго дотримуватися добрих намірів Ньєману не вдалося. Йому не пасувала м’якість і хороший настрій. Так, усе буде по-його. Вони зачіпатимуть за живе, ображатимуть чужі переконання, викопуватимуть таємниці й порпатимуться в лайні, поки чогось не знайдуть. Якщо ж і справді не знайдуть нічого, то, лише переконавшись у цьому, Ньєман поїде до нових, іще чорніших обріїв.

— І останнє, — сказав він, спершись на поперечину риштувань, — я не хочу бачити тут жодного журналіста.

— Журналісти роблять, що хочуть.

— Може у вас, але не в мене. Перший же, який сюди заявиться, отримає від мене підсрачника. А якщо не вгамується, я його затримаю.

— Який же ви...

— Який? У стилі 80-х? 70-х?

Перш ніж жандармка встигла відповісти, Ньєман перейшов на ти:

— От побачиш, ти ще оціниш мій ретро-стиль.

Тієї ж миті двері каплиці скрипнули. Флік рефлекторно обернувся і побачив на темній паперті садового гнома.

10

Звісно, то був посланець. І не такий уже й маленький. Чорні штани з цупкого полотна, білосніжна сорочка, широкі підтяжки, які виглядали з-під піджака з такої жорсткої матерії, що, здавалося, він міг стояти самостійно. Додайте капелюха — і образ завершений.

Член общини, справжній — і з якоюсь невловимою аурою спокою й чарівності, що сяяла довкола нього.

— Вітаю, Жакобе, — сказала Деснос, усміхнувшись.

Вона підійшла до нього і махнула рукою на Ньємана (її рухи раптом набули шанобливості).

— Познайомтесь, це майор...

— Я знаю, хто наш гість, — перебив її чоловік із солодкавою посмішкою. — Нас уже попередили.

Ньєман утримався від запитання про те, хто ж виступав інформатором Виноград-FM. Він потис новоприбулому руку, більше схожу на старовинний рубанок.

Жакоб відступив назад і відразу ж набув побожної пози — ноги разом, руки схрещені на рівні ширіньки, голова опущена. Він, здавалося, пережовує посмішку в бороді. Веснянкуватий і рудий, широкоплечий, він справляв враження владної людини. Ніби за глузливою фізіономією та поважними манерами дбайливо приховував свою впливовість.

Скільки йому могло бути років? Важко сказати. Вочевидь, він увійшов у цей образ у тридцять із чимось і так із нього й не вийшов. Таким він і помре — в такому ж віці, з такою ж пикою, в тому самому брилі.

— Майоре, — зрештою озвався він, — боюся, ви приїхали даремно.

Оговтавшись від подиву, навіяного акцентом (чоловік розмовляв французькою, видаючи звуки, подібні до ударів заступу по замерзлій землі), Ньєман кинув погляд на Стефан: що ж ця карикатура їм скаже?

Посланець витягнув із кишені паку роздруківок і неспішно розгорнув її.

— Сьогодні вранці я отримав висновок експертизи. Тут вказано, що обвал склепіння спричинили випари з виноградинка. Якась хімічна реакція зі штукатуркою і піщаником, я до пуття не зрозумів. Утім, не йдеться ні про недогляд, ні про недбалість.

Ньєман узяв документ і прочитав кілька рядків. Технічний жаргон для посвячених.

— Про яких експертів йдеться? — запитав він, підводячи погляд.

— Із нашої страхової компанії. Нам довелося діяти швидко. Вони приїжджали до того, як розчистили завали й відбудували риштування. Ми подумали, що буде краще довірити це завдання...

Ньєман пропалив Деснос поглядом.

— Що це за хрінь?

Капітанка стояла з виряченими очима. Очевидно, вона також була не в курсі.

— Заспокойтесь, майоре, — мовив Жакоб. — Ці експерти одні з найкращих. Це вони затверджували наші плани з укріплення...

Ньєман рушив уперед із розлюченим виглядом. Примітно, що вірянин не позадкував. За долю секунди флік зрозумів, що ці пацифісти стоять вище за страх. У значенні гонінь, тортур і насильства вони зазнали всякого. І, так би мовити, набули імунітету.

— Послухайте-но мене, — заговорив флік, силкуючись опанувати голос. — Я приїхав із Парижа, щоби здійснити кримінальне розслідування, і хай там які результати отримали ваші спеціалісти, ми доведемо свою справу до кінця.

Жакоб похитав головою. Він не діставав Ньєманові навіть до плеча, і флік не міг припинити думати про гобітів, коротунів із «Володаря перснів».

— Я розумію, це ваш професійний обов’язок, але я дізнавався: ця експертиза має юридичну силу, і думаю, ми можемо зекономити багато часу і грошей, якщо...

— Ви не догнали. Померла людина, і я тут, аби пролити світло на цю подію. Повірте, страховики за мене справу не закриють!

— Добре, — сказав Жакоб смиренним тоном, здаючись. — Мені доведеться, зі свого боку, зателефонувати прокуророві та...

— Не турбуйтесь. Але поки ситуація не зміниться, я не хочу бачити когось із вас у цій каплиці.

Анабаптист уперше насупив брови — це не надто пасувало його обличчю сільського дурника.

— Справді?

— Я ніколи не говорю нічого просто так.

Жакоб повернувся до Стефан Деснос:

— Це дуже прикро. Ми вже все підготували для відновлення робіт. Ми збиралися почати...

Ньєман по-дружньому поклав йому руку на плече й натягнув дипломатичну посмішку.

— Забудьте про свої плани, Жакобе. І дякуйте Богу, якщо я не рознесу весь ваш маєток за сімома замками.

Обличчя посланця набуло близького до бурякового відтінку.

— Не богохульствуйте, майоре, будь ласка. Ми зробимо все можливе, щоби посприяти встановленню справедливості, але натомість прошу вас не гальмувати збір винограду. Нам залишилося всього...

— Це ми побачимо.

Ньєман обійшов його і попрямував до дверей, не потурбувавшись про те, аби попрощатися чи навіть глянути на Жакоба. Він щойно зажив собі ворога в «іншому світі», але він це переживе.

Прямуючи широкими кроками до машини, флік кинув Стефан, яка дріботіла за ним:

— Я маю зустрітись із судмедекспертом.

— Із судмедекспертом? Навіщо?

— Ви хоча би знаєте, де він?

— У Бразоні, думаю.

— Тоді їдьмо.

11

Ньєман зберігав про Бразон лише туманний спогад. Знову-таки, велик. У його пам’яті місто