Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

І Женя засміявся, прочитавши його, здається, здивувавши друзів, які все ще сиділи тут же, у залі для нарад, обговорюючи питання виплати авансів за січень. Не через те, що смішне щось Міла написала, а від цього самого відчуття гарного настрою.

« Якщо не фея, мені тільки легше, а то не знав би, чим тебе пригощати :-) Чим феї взагалі харчуються? 0_о З мене – обід завтра! Водночас і подарунки детальніше обговоримо, всі схвалили твої роботи. У тебе є замовлення від нашої компанії, плануй час ;-) »

Чесно кажучи, він був би не проти й сьогодні її на вечерю запросити, але реально уявляв собі, на скільки може затягтися зустріч у податковій та подальші обговорення з юристами. Там може до сніданку виявитися ближче за часом, ніж до вечері.

На цей раз пауза затяглася трохи довше. І Женя, наче наяву, раптом уявив, як дівчина по той бік монітора смартфона червоніє. Але сподівався, що, окрім збентеження, вона ще й усміхнулася. І зраділа, як і сьогодні.

І, ніби підтверджуючи його думки, Міла прислала збентежений смайлик:

«:-) Добре. Дякую »

«Тобі дякую ;-)», – ще раз подякував Євген. – «Завтра визначимося з часом, нормально? »

«Так».

Відчуваючи той самий спокійний і радісний настрій, Женя задоволено хмикнув. Непорушно подивився на друзів, які все ще поглядали на нього з деяким здивуванням та інтересом. Після чого нарешті подзвонив юристам, щоб з'ясувати, коли може під'їхати.

Наступного дня сніг не лише не припинився, а й посилився. Вулиці засипало, у дворах з'явилися дрібні сніговики усіх можливих розмірів. А дітлахи з криками носилися територією найближчої школи, явно більш захоплені сніжними баталіями, аніж своїми уроками. Євген усміхнувся, згадавши, як вони з друзями примудрялися наскрізь промокнути взимку за десять хвилин перерви. І як вчителі потім вичитували їх, змушуючи сидіти на уроках без мокрих шкарпеток та черевиків, щоби не захворіли. І все ж примудрялися встигнути, а які вежі зі снігу будували!

Ось, сто років не згадував про це, а тут – накотило. Другий день поспіль настрій піднесений.

– Дивлюся, ти чимало зрадів, що зі святом утрясли все? – Дан, який займав кабінет разом з ним, не пропустив благодушність Женьки.

Та й зрозуміло, дружили вже понад десять років, розбиралися один в одному.

Женя відвернувся від вікна, біля якого стояв, розглядаючи баталії у шкільному дворі, і посміхнувся ширше.

– Що є, то є. З податківцями мені домовлятися легше, ніж колір скатертин підбирати в ресторані, -- знизав плечима.

– Так, у тебе вчора день взагалі, схоже, був фартовим. І тут знайшов людей, які займуться організацією, і компанію перереєстрував у новому «полі» без затримок, – Данило схвально підморгнув.

 Женя знову відбувся смішком.

 Є таке, що не скаржився на вчорашню удачу. Однак, промовчав про те, що вагому роль у його гарному настрої сьогодні відіграла згода Міли зустрітися з ним у тому ж кафе за дві години задля обіду. Написав їй ще вранці, щойно приїхав до офісу. Хоча підмивало й раніше. І набрати навіть хотілося, почути в її голосі ту милу зніяковілість і радість, яка за вчорашньою розмовою запам'яталася. Проте вирішив не «гнати коней» і не квапити події. Незрозуміло чому, якщо чесно. Після розлучення Євген не особливо витрачав час на жінок. Якщо хтось і викликав інтерес, то це, швидше, були короткі «інтрижки» виключно заради взаємного фізичного задоволення, а не якісь повноцінні стосунки. Але й те, часто компанія займала стільки часу, що було не до того. Бракувало сил і емоцій, щоб ще когось спокушати чи самому спокушатись. Доповзти б додому до півночі, та й завалитися спати. Дякувати небу, що не доводиться тепер терпіти скандали та вислуховувати закиди перед цим.

А з Мілою... якось інакше хотілося. Ось і привабила вона його. Схвилювала все чоловіче всередині, з цим не посперечатися. Зацікавила. Але при цьому і так тепло, так приємно просто спілкуватися було, що хотілося смакувати кожен крок, кожне слово. І не поспішати, не бігти нікуди. Не переводити все у фізичне. А може, навіть чимось побоювався її цим відлякати. Помітив, як вона від одного дотику насторожилася, вся наче відштовхнула його. Причому не фізично, а якось емоційно. Не дуже розібрався Женя ще в цьому. Хотілося б не наробити безглуздих помилок. Та її не скривдити принагідно.

Друг ще кілька секунд дивився в його бік, мабуть, помітивши нетиповість поведінки. Але потім повернувся до своїх справ, давши Євгену спокій. А він, ще пару хвилин поспостерігавши за снігом та хлопцями, пішов до свого робочого місця.

Міла не могла перестати посміхатися з самого ранку. Точніше з того моменту, як отримала повідомлення Жені. От і не було там нічого такого, начебто. Просто уточнення про час, коли їй буде зручно з ним пообідати сьогодні. А вона відчуває таке душевне піднесення, що словами передати складно. І так лоскітно всередині! Так добре!

А ще – приємно, що може радіти подібному. Після розлучення з колишнім чоловіком довгий час боялася. Навіть думала, що, в принципі, не зможе мужчину до себе тепер підпустити. Однак ось, не злякалася вчора. Так, сіпнулася, швидше за звичкою навіть, мабуть. Але потім, обміркувавши свої емоції та відчуття в той момент, зрозуміла, що не злякалася, не стиснулася внутрішньо, як траплялося до цього, випади комусь необережно торкнутися її в натовпі. Чесно кажучи, вона була страшенно зла на колишнього чоловіка за те, що перетворив її на таку боягузку. Можливо, ця злість і допомогла зрештою почати намагатися подолати свої побоювання?

Хай там як, але Міла раділа майбутній зустрічі.

Напевно, тому вона і з сусідкою легко побалакала в ліфті, розпитавши про здоров'я доньки, і з консьєржем привіталася з такою усмішкою, що й вічно серйозний чоловік усміхнувся у відповідь. Здається, вперше за той час, що Міла жила в цьому будинку.

На якусь мить затрималася біля дитячого майданчика, занепокоївшись, чи не рано вийшла? І чи це нормально, якщо вона прийде в кафе раніше, ніж Женя? Привіталася з усіма, з ким встигла познайомитись у дворі за ці місяці. А таких людей виявилось чимало. Милу щиро дивувала спочатку приязність оточення.