Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Далі я поклав вінок від президента й уряду Фінляндії.

По закінченні церемонії в капличці почесна варта пройшла урочистим ходом, і тут я вперше побачив, як німецьке військо маршує «високим кроком», який справляв неабияке враження бо за ним відчувалося тренування. Я усвідомив, що цей церемонійний хід напевно має куди більше значення для вишколу, ніж могло здатися на перший погляд. Потім ми побували на бойовищі й довколишніх теренах, де відбулися різні прийняття з промовами місцевих представників. На обід фінляндську військову делегацію запросили бургомістр Ляйпциґа Ґерделер з дружиною, і після кількох приємних годин у їхній гостинній домівці ми поїхали до Берліна, відгукуючись на запросини президента Німецької республіки, генерал-фельдмаршала фон Гінденбурґа.

Уранці того дня, коли мав відбутися візит, ми були в повному убранні, з хвилюванням чекаючи тієї хвилини, коли постанемо перед тим доблесним солдатом, якого — попри нещасливий кінець війни — весь його народ і досі дуже шанував, а його імені не затьмарювала ані найменша тінь. На подвір’ї президентського палацу стояла вишикувана почесна варта, і ад’ютант повідомив мене, що президент особисто звелів поставити варту в найкращому вбранні. І ще він не забув попросити камердинера, щоб той приніс Великого хреста Ордена Хреста Свободи, яким було нагороджено генерал-фельдмаршала фон Гінденбурґа (подяка за допоміжну експедицію, надіслану 1918 року до Фінляндії).

Райхспрезидент спочатку прийняв мене. Коли я переказав вітання від президента й уряду Фінляндії, він подякував кількома ґречними словами, а тоді перевів розмову на нашу визвольну війну й надзвичайно високо оцінив здобутки фінляндської армії. Це дало нам привід згадати деякі епізоди тієї кампанії. Далі президент попросив мене відрекомендувати членів делегації, з якими він доброзичливо поспілкувався, зокрема сказав, що йому подобаються наші прості мундири — такими тоді доводилося вдовольнятися.

На прийнятті у фінського посла Вуолійокі я зустрів графа фон дер Ґольца й запізнався з багатьма найвищими командувачами німецької армії. Один з них — генерал фон Шляйхер, якого разом із дружиною розстріляли 1934 року під час чистки, вчиненої націо­нал-соціалістичною партією.

Моє відвідання Німеччини було доволі швидкоплинним і не дозволяло якось вникнути в німецьку політику, проте тамтешні розмови дали багато приводів для роздумів. Повернувшись додому, я писемно виклав стрижневі моменти своїх спостережень і висновків президентові республіки.

Що насамперед впало у вічі — це докорінна зміна зовнішньополітичного курсу, зумовлена домовленостями, які уклала Німеччина із Совєтським Союзом, починаючи від Рапалльської угоди 1922 року. Намагання німців підтримувати добрі стосунки з Москвою спричинилося до неабиякої взаємодії, яка не останньою чергою оприявнювалася в збільшенні контактів між військами цих двох країн. Німеччину, мабуть, найбільше цікавило те, щоб умілі фахівці навчилися користуватися забороненою для неї важкою зброєю, як-от важкою артилерією, панцеротанковою зброєю й авіацією. Крім того, імовірно, держава сподівалася на придбання й зберігання цих бойових засобів за межами власної країни. Совєтському Союзові, зі свого боку, йшлося про німецьку промисловість, а також про використання спеціалістів-німців у реалізації 5-річного плану. Водночас СССР, зрозуміло, хотів вишколити кваліфікованих інструкторів, тому багато високопоставлених військовиків навчалися в німецьких військових школах і на військово-технічних курсах.

Співпраця між Райхсвером і Червоною армією була, без сумніву, націлена проти Польщі. Що Німеччина, що Совєтський Союз хотіли поквитатися із цією країною, яка перешкоджала, з одного боку, Німеччині розв’язати питання коридору й силезьку проблему, а з другого — стояла на заваді російській експансії на захід в інтере­сах світової революції. Не можна було відкидати можливість, що уже є домовленість стосовно Польщі, а також план спільної операції, розроблений генеральними штабами. Якщо так, це, мабуть, насамперед означало зосередження російських сил проти Польщі й Румунії, і тоді правий фланг сягав би Естонії й Латвії. Тоді Совєтському Союзу було б вигідно не виставляти військо проти Фінляндії, яка відповідно до пакту про ненапад, укладеного за російською ініціативою, мусила відігравати роль пасивної спостерігачки.

Судячи з усього, в інтересах обох країн було збереження миру у Фінляндії. Про це свідчило й завзяття, з яким німецькі дипломати у Фінляндії та інших країнах уже тривалий час декларували, що Совєтський Союз і на думці не має нападати на Фінляндію і що Німеччина в кожному разі використає свій вплив, щоб запобігти таким планам. Райхсверміністеріум теж незадовго до того дав нашому Генштабові схожі роз’яснення, і на тому самому наголошували провідні німецькі військовики під час урочистостей у Люцені.

Якщо сьогодні проаналізувати мої враження, що їх я виклав президентові республіки, і пригадати ставлення Німеччини до Фінляндії в час побратимства із Червоною армією, не можна не побачити в цьому потвердження базової ідеї, яка лежала в основі багаторічної німецько-російської дружби на засадах Рапалльської угоди.

Мої враження від хитросплетеної внутрішньої ситуації Німеччини були неоднозначними. Унаслідок світової кризи країну спіткало масове безробіття, і почала розростатися комуністична партія. На виборах у листопаді 1932 року партія набрала таку кількість голосів, яка була дуже близькою до результату соціал-демократів. Утім обох їх випередили націонал-соціалісти, незважаючи на удар, якого зазнала партія, адже чимала кількість її колишніх прибічників проголосувала за комуністів. А що і комуністи, і націонал-соціалісти мали власні бойові організації, між якими часто-густо ставалися сутички, країна була на межі громадянської війни. Доволі поширеною стала думка, що Веймарська конституція не в змозі забезпечити міцної державної влади. Тому нічого дивного, що Гітлер у січні 1933 року виборов владу, розгромив червоні загони й розпустив парламент. Серед його прихильників, без сумніву, було багато тих, хто не симпатизував тоталітарним ідеям беззастережно, але вважав порядок ціннішим за невгамовну свободу.

Стало очевидним, що курс, накреслений новим керманичем Німеччини, впливає на долю всієї Європи. Гітлер, щоправда, прислужився нашому континенту, розгромивши комуністичну партію у власній країні, проте вихід нової Німеччини на арену похитнув баланс сил у Європі, адже що Англія, що Франція жили роззброєнням. Те, що Німеччина в жовтні 1933 року — як перед тим і Японія — вийшла з Ліги Націй і Конференції у справі роззброєння, було нищівним ударом по колективній безпеці, на яку покладалися маленькі нації. Існували побоювання, що ідеологічні суперечності між нацистською Німеччиною й Совєтським Союзом можуть, з огляду на наші традиційні зв’язки з німецькою державою, дати росіянам привід для агресивнішої політики щодо Фінляндії, незважаючи на пакт про ненапад.

Фінляндія на той час була ще гірше готова до нападу росіян, ніж раніше, адже досі тривала територіальна реформа. Оборонне відомство створювало