read-books.club » Драматургія » Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович 📚 - Українською

Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

335
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета" автора Вітольд Гомбрович. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 51
Перейти на сторінку:
цієї птички. Тільки невже не можна якось вплинути, щоби вона трохи більше залучалася? Нині вона знову промовчала весь підвечірок. За обідом теж мовчала. Мовчала й за сніданком. А поза тим, вона взагалі завжди мовчить. Який це має вигляд і який вигляд маємо ми візаві цього мовчання? Філіпе, та треба ж зберігати добропристойність.

ПРИНЦ (саркастично): Добропристойність!

КОРОЛЕВА: Філіпе, сину, хіба ми до неї не з усім материнським серцем? Не помічаємо її незліченних вад, любимо за те, що вона любить тебе.

ПРИНЦ (грізно): Любіть її! Любіть її! У всякому разі — я не радив би вам її не любити! (Виходить.)

КОРОЛЕВА: Боже, освяти, Боже, провадь! Ігнацію, можливо, ти не досить чуйний до неї — вона тебе боїться.

КОРОЛЬ: Боїться... Ха, як це вона отак тиняється по кутках і отак визирає то в одне, то в друге вікно. І нічого. (Вражений.) І — нічого! Вона визирить нам усі вікна. Боїться... (До Камергера.) Дай-но звіти! Ага, Франція знову ворохобиться (сам до себе). Боїться, а сама не знає чого? Боятися мене? (до Королеви). А ти теж забагато танцюєш коло неї (передражнює). Грушечка, тістечко... Наче ти хазяйка пансіону.

КОРОЛЕВА: Ага, а ти вже поводишся з нею природньо — ніколи не обізвешся, щоби спершу не глитнути слину. Може, в тебе є ілюзії, що цього не чути. А говориш до неї так, начебто боїшся.

КОРОЛЬ: Я? Начебто я боюся? Це вона боїться (Тихше.) Шельма.

КАМЕРГЕР: Велич Вашої Величності, здається, полохає її, і я не можу цьому дивуватися, бо й сам досвідчую священний трепет перед обличчям величі. Але я дозволив би запропонувати, щоби ви, Ваше Величносте, спробували поговорити з нею осторонь... ...Трохи осміли́ти її...

КОРОЛЬ: Я мушу з нею осторонь? Із цією Тюленькою-Телепенькою? Із Телепенькою?

КОРОЛЕВА: Це блискуча думка. Треба, щоби вона трохи освоїлася — спершу осторонь і на чотири ока, а потім звикне до нас, і таким чином ми покладемо край оцим її нестерпним заполошеності й тривожності. Ігнацію, не будь дитиною. Зараз я пришлю її під якимсь приводом. Поки Філіп на нараді з лікарем. Я пришлю її начебто по клубок, а ти будеш для неї батьком. (Виходить.)

КОРОЛЬ: Камергере, ти часом як ляпнеш щось — про що мені з нею балакати?

КАМЕРГЕР: Таж Ваша Величносте, це найзвичніша процедура — підійти, всміхнутися, заговорити, ввернути якийсь жартик — тоді вона природньо буде змушена всміхнутись або навіть засміятися — тоді ви, Ваша Величносте, знову всміхнетесь — і так, із усмішок сплететься те, що ми називаємо атмосферою міжособистісного спілкування.

КОРОЛЬ: Усміхнуся, усміхнуся... Це я мушу стрибати перед нею, бо вона боязка? Камергере, ти сам уже це все влаштуй. (Хоче піти.)

КАМЕРГЕР: Таж Ваша Величносте! Вашій Величносте, мабуть, не попервах осмілювати — так само, як полохати.

КОРОЛЬ: Так, але вона боїться... Розумієш... теє... Боїться, шельма.

КАМЕРГЕР: Кожен чогось боїться.

КОРОЛЬ: Так, але вона якось так мляво — якось мляво боїться. (В остраху.) Камергере, вона мляво боїться. Ого, йде. Чекай, таж не буду я сам-один перед нею видурюватися. Не йди, зостанься. Е-е-е... (Прибирає приємний вираз обличчя.)

Івона заходить.

О-о-о, ласкаво просимо.

Івона наближається, обдивляється. Король доброзичливо.

Ну-ну, що там — що в нас там?

ІВОНА: Клубок...

КОРОЛЬ: Клубок?

ІВОНА: Клубок...

КОРОЛЬ: О-о! Тут клубок (сміється).

Івона бере клубок.

Ги-ги-ги.

Івона мовчить.

Клубок запропав?

Івона мовчить.

Кахи-кахи! (Підходячи.) Ну-ну, що ж там у нас? Ну-ну (сміється). Ну? Отак наче ми трохи теє... трохи побоювалися! Що? Нема чого. Ну! Нема чого! (Нетерпляче.) Нема чого, я сказав!

Івона легко відступає.

Таж я є батько... батько Філіпа, тато? Тьху! Не тато, а батько! У всякому разі... Я ж не чужий. (Підходить, Івона відступає.) Не треба знову так... Я така собі звичайна людина. Звичайний, ну — я ж не якийсь там цар Ірод! Нікого не з’їв. Нема чого боятись! Я не звір. Кажу ж, я не звір! Не звір! (Рознервований.) Нема чого боятися! Таж я не звір! (Підходить, Івона стрімко задкує, губить клубок, Король кричить.) Ну, я же сказав, нема чого боятись! Я не звір!!!

КАМЕРГЕР: Ні-ні. Тихше... Ні!

КОРОЛЬ: Мерзотниця така-сяка!

Івона задкує — виходить.

КАМЕРГЕР: Тихо! Бо хтось почує!

КОРОЛЬ: Боїться, Камергере, а ти пам’ятаєш тамту... теє... той-во... що боялася... Цяця... Му-му... Гам-гам...

КАМЕРГЕР: Я сказав би, що вона навіть боятися не вміє. Декотрі з придворних дам бояться пречудово — з чарівністю, з пікантністю — а ця якось отак... голо. (З відразою.) Наголяса!

КОРОЛЬ: Ха! Мені це дещо нагадало.

КАМЕРГЕР: Нагадало?

КОРОЛЬ: Боїться. Камергере, а пам’ятаєш ти тамту... що той-во... що ми теє... Уже давно. Як це забувається.

КАМЕРГЕР: Кого, Ваша Величносте?

КОРОЛЬ: Давно. Я сам геть забувся. Давно. Я був тоді ще принцом, а ти ледве претендентом у камергери. Ту малу, що оцево... теє... Що ми її... І наче саме на цій канапі. То була, здається, швачка...

КАМЕРГЕР: Ага, швачка, канапа... Гей, юність, юність, які прекрасні часи! (Заходить Валентій.) Чого тобі, Валентію? Прошу не заважати.

Валентій виходить.

КОРОЛЬ: Вона потім померла, га? Наче втопилася...

КАМЕРГЕР: Авжеж! Як тепер пам’ятаю. Пішла на міст — і з мосту в річку... Гей, юність, юність, немає нічого прекраснішого за юність.

КОРОЛЬ: А тобі не здається, що вона була подібна до цієї ото Тюленьки? До Телепеньки?

КАМЕРГЕР: Таж, Ваша Величносте, ця розвезиста блондинка, а тамта була із сухорлявих брюнеток із перчиком.

КОРОЛЬ: Ба! Але боялася так само. Цяця. Му-му. Боялася в такий самий спосіб. Боялась як сто чортів — шельма!

КАМЕРГЕР: Якщо Вашій Величності цей спогад завдає хоч би краплину прикрості, найліпше не пам’ятати. Найліпше не пам’ятати мертвих жінок. Мертва жінка не є жінкою.

КОРОЛЬ: Боялася так само і так само була якась — змордована. На цій канапі. Бо завжди хтось, колись, щось... Тьху-тьху! Як сто чортів — камергере, як сто чортів мені це пригадалося.

Заходить Королева.

КОРОЛЕВА: Вітаю! Ти пречудово її осмілив! Досконало осмілив! Бідолашка ледве дихає! Який ґедзь тебе вкусив, Ігнацію? Ти все зіпсував!

КОРОЛЬ: Чорти, чорти. Не наближайся до мене, моя пані.

КОРОЛЕВА: Що сталося? Чому мені не наближатися?

КОРОЛЬ: Чому? Чому? Завжди чому та й чому! Хіба мені не вільно мати бажань? Чи я під наглядом? Хіба я не є господарем у своєму домі? Чи я через усе мушу виправдовуватись? А чому ти до мене приглядаєшся? Чого ти дивишся на мене? А що? А як? Чому я на неї накричав? Бо вона мені дещо нагадує!

КАМЕРГЕР: Не варто цього казати!

1 ... 7 8 9 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"