Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
* * *
На стрісі, край угла селянської хати,
Сів ворон та й кряче, недолю віщує.
Почула зловіщеє крякання мати
Та й так собі в серці гадкує:
«Ех, вороне клятий, чи много
Сей рік матерів буде мліти,
На войну в криваву дорогу
Виряджаючи ріднії діти?»
«Раз, два, три»,- стара шепотить,
А ворон все кряче без впину.
«А мій же соколик?..» Ох, цить, мати, цить!
Ти перша в дорогу ладь любу дитину!
* * *
На стрісі, край угла селянської хати,
Сів ворон та й кряче, недолю віщує.
Зловіщеє крякання парубок чує,
Взяв ворона стиха питати:
«Ей, вороне клятий, чи много
Сей рік молодих голов ляже
У бою кривавім, від вражих
Шабель серед поля чужого?»
«Раз, два, три»,- легінь шепотить,
А ворон все кряче та й кряче.
«Що ж буде зо мною?» Цить, братчику, цить
Ти перший поляжеш, сараче!
* * *
На стрісі, край угла селянської хати,
Сів ворон та й кряче, недолю віщує.
Дівча молоде теє крякання чує
І ворона стало питати:
«Ей, вороне клятий, чи много
Сей рік дівчат з нужди й недолі
Без хліба, кута, поневолі
Піде встиду й ганьби дорогов?»
«Раз, два, три»,- дівча шепотить,
А ворон все кряче без впину.
«Що ж буде зо мною?..» Ох, цить,
І ти не вродилась в щасливу годину!
* * *
Тут батько, тут мати важенько зітхає,
Тут брат, тут сестра тайком сльози втирає,-
Над хатою горе зависло грозяче;
Всіх серця здавила таємна тривога,
Бо всім постелилась терниста дорога,-
А ворон на стрісі все кряче та й кряче.
12/III
«Питаєш, чим я согрішив…»
Питаєш, чим я согрішив,
Чим пана бога прогнівив,
А не питаєш мя про те -
Немовто се сміття пусте -
Чи много я терпів, страдав,
Чи правди, волі я бажав,
Чи я як думав, так робив,
Чи щиро я людей любив?
1/VI
[ОПОВІДАННЯ ЦЮПАСНИКА]
Що ж, мій грунтик божов волею
Варт був ринських зо п’ятсот,-
Та, притиснений недолею,
Сто-м позичив в банку от.
Позалатував прогалини,-
Не лишилось і гроша.
Рату дай,- та ба, підвалини
Погнили! Згибай душа!
«Ну,- гадаю,- зачекаємо
Ще до осені,- чень, чень
Зеренця деяк придбаємо,
Проженемо чорний день».
Та й то зразу так вказалося,
Що аж глянуть радощі!..
Та не дав бог! Як приллялося
З неба!.. Тучі та дощі!..
А напослідку як кинуло
Градом,- витовк все дотла:
Що в полях було - погинуло,
Та ще й бульба погнила.
Був комісар. Понотовано,
Що там град в кого побив;
Півподатку ми даровано,-
Но я й цента не платив.
Півподатку! А мені чим жить -
Не подумали пани!
А тут й банк за рати ще давить…
Хоть відразу гинь на пни!
Хтів я далі й спродати тото
Поле, бо вже що робить?
Та бо ба, й за півціни ніхто
Не трафляється купить.
А тут ще наказує ми віт:
«Продавати грунт не смій!
Банк на нім записаний стоїт,-
Банк наперед заспокій».
«Га,- гадаю си,- кой так зайшло,
Що й неволя тут мя ссе,
То вже їй не стерплю, хоть би що,-
Най пропаде радше все!
Вже волю в арешті згинути
І розгнитися зовсім,-
Власний дім волю покинути,
Ніж арештом жити в нім!»
Тож я жінці, дітям і собі
Міхові пошив торби,
І вночі ми, мов злодії, всі
З свеї хати утекли.
Встид, неначе вартівник чуйний,
Все кричав до нас: «Верніт!»
Но розпука, наче лютий змий,
Все нас гнала в темний світ.
Жінка тюпала, ридаючи,
Я за руки вів дітий,-
В темну бездень поглядаючи,
Я мовчав, мов кам’яний.
В наймити дітей дорогою
Поміж люде-м розіпхав,
Ну, а сам сюди з небогою
У Борислав ся попхав.
Вна не довго тут й хитваніла,
Вмерла гнеть на другий рік…
І мене грижа стоканила,
Ледве ще-м ся підволік.
Знов мя лихо допиталося:
Жандарі загнали тут:
В те село - бодай запалося!
Де-м родивсь, цюпасом шлют…
«На небі чорна тьма…»
На небі чорна тьма
І тьма долом;
По небі стада хмар
Женуть чвалом.
Мов люта гадина,
Вихри свистять
І в очі кидають
То дощ, то град.
Під темнов брамою
Замкнутою,
Залізом, штабами
Окутою,
Без шапки й огортки
І без чобіт
Дрижаче з холоду
Дитя стоїть.
І рученятами,
Що моці є,
О штаби грубії
Надарма б’є.
Не вчують у дворі,
І бить дарма,
А в вихру, граду, хмар
І серць нема.
В куті під брамою
Воно клубком
Стулилось, з стужі го
Проймає сон.
І сниться біднятку
Своє село,
Отець, хатина - в ній
Тиша, тепло…
І сниться материн
Солодкий спів,
Від ситих страв смачних
Аж гнеться стів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.», після закриття браузера.