Читати книгу - "Спомини"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Із відродженням релігійного життя та здобуттям державної незалежности України тут теж почало зростати зацікавлення як давньою, так і найновішою історією УГКЦ, особливо періодом її переслідувань та опору тоталітарному безбожному режимові. У 1992 році у Львові був заснований Інститут історії Церкви (ІІЦ), який став базою для розвитку Львівської богословської академії, а пізніше — Українського католицького університету (УКУ). Засновник Інституту Борис Ґудзяк започаткував проект збирання усних свідчень та документальних матеріялів про “катакомбну Церкву”. У цьому контексті з’явилася також ідея видати “Спомини” в Україні зусиллями ІІЦ, до якого о. Іван Дацько згодом передав три копії різних машинописних версій “Споминів”. Перша копія містила поправки самого патріярха Йосифа Сліпого, друга була доповнена різними додатками, виправленнями та коментарями його секретаря — владики Івана Хоми, а третя копія включала замітки о. Івана Гриньоха. У 2003–2004 роках із цими копіями працювала сестра-служебниця Анастасія Заброцька, яка звела ці три різні версії в один інтегрований текст. Однак зрозуміти взаємозалежність усіх цих копій без доступу до оригіналу було важко.
Урешті, справа підготовки “Споминів” до друку набула нової динаміки кілька років тому. Це стало можливим завдяки упорядкуванню Історичного архіву УГКЦ в Римі та виявленню там рукопису й оригінальних машинописів автобіографії з власноручними поправками патріярха Йосифа Сліпого. Коли почалася редакційна праця над мемуарами, фонд патріярха Йосифа ще не був до кінця систематизований і описаний і не всі сторінки та частини машинописів були віднайдені й упорядковані. Тому довелося самотужки ідентифікувати усі копії та розсортувати їх за редакціями.
Опис рукопису та машинописних версійВ Історичному архіві УГКЦ в Римі збереглися усі сім зошитів рукопису та декілька варіянтів машинописного тексту з поправками патріярха Йосифа Сліпого та владики Івана Хоми. Оскільки архів тривалий час залишався невпорядкованим, це позначилося й на стані збереження копій “Споминів”. Далеко не всі вони дійшли до нас у доброму стані та в повному обсязі. Окрім машинописних копій з Історичного архіву УГКЦ в Римі для підготовки даного видання використовувалися також три копії з ІІЦ та версія тексту з деякими замітками о. Івана Гриньоха, надана о. Іваном Дацьком.
На початку однієї з копій містилася важлива пояснювальна записка владики Івана Хоми, яка й допомогла розібратися з усіма варіянтами машинописів “Споминів”:
Блаженнішого Йосифа пізнав я дещо ліпше, записуючи його спогади, які він почав мені диктувати 10-го січня 1964 року у Ватикані (в паляцціна дель’Арчіпрете), а закінчив диктувати 25 серпня 1964 року в монастирі отців-пассіоністів в Неттуно недалеко Риму, де він був на літньому відпочинку.
Ті спомини, записані в 7 зшитках на 387 сторінках[10] і зачинаються словами: “Моє родинне село називається Заздрість”, а кінчаються словами: “При переїзді кордону до Польщі, нас основно превірили КҐБ, хоч монсіньор Віллєбранс запевнював, що ніякої перевірки не буде”.
Отже, спомини обнимають період від дитячих літ до звільнення з сибірської каторги і виїзду з Москви до Риму 4 лютого 1963 року[11] в супроводі архієпископа Івана Віллєбранса, голляндця, секретаря Секретаріяту З’єдинення[12].
Ті спомини переписав я перший раз в 1964-1965[13], і машинопис має 200 сторінок. Блаженніший Йосиф прочитав їх, поробив власноручно деякі доповнення, підписав, а на початку написав “Спомини: ориґінал”.
Потім цей машинопис десь затратився, і я переписав з зошитів ще раз ті спомини в 1976 році, і машинопис має 292 сторінки, бо від 50-ї сторінки я робив широкий марґінес (майже на пів сторінки), щоб Блаженніший мав більше місця робити доповнення. Він їх знову прочитав, поробив доповнення і підписав. Після того знайшовся і перший ориґінал, так що тепер є два.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.