read-books.club » Дім, Сім'я » Беззаперечна правда 📚 - Українською

Читати книгу - "Беззаперечна правда"

442
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Беззаперечна правда" автора Майк Тайсон. Жанр книги: Дім, Сім'я / Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 51
Перейти на сторінку:
вниз, побачити на який дах вони сіли, знайти спосіб, як потрапити до того будинку, і потім піднятися на його дах, щоб зігнати з нього птахів. Увесь день я ганявся за птахами, але мені це здалося досить цікавим заняттям. Мені подобалося бути поруч із птахами. Мені навіть було до снаги ходити до зоомагазину і купувати їм зерно. А ці хлопці були крутими пацанами, і вони ніби любили мене за те, що я був їх підручним. Усе своє життя я почував себе невдахою, але тут, на даху, я почував себе як вдома. Я начебто знайшов своє призначення в житті.

Наступного ранку я повернувся до того ж будинку. Вони були на даху, побачили, що я йду, і почали кидати в мене цеглу.

– Ти, сцикун, що ти тут робиш? Ти намагаєшся вкрасти наших чортових птахів? – сказав один із хлопців. Ого, а я думав, що це мій новий дім.

Ні, ні, ні, – заперечив я. – Я просто хотів запитати, чи вам, бува, не треба допомога з покупками, а чи щоб я поганяв птахів…

– Ти серйозно? – здивувався він. – Ходи-но сюди, Коротуне.

І вони послали мене до магазину купити їм сигарети. Вони були купою жорстоких вуличних хлопців, але я був не проти допомогти їм, тому що птахи запали мені в душу. Це було справді класно: дивитися, як кілька сотень голубів здіймаються в небо і літають колами, щоб потім спуститися назад на дах. Запуск голубів був великим спортом у Брукліні. Усі – від мафіозних донів і до маленьких дітей із гетто – займалися цим. Цьому годі шукати якесь пояснення, це просто щось, що захоплює тебе всього. Я навчився піклуватися про них та вивчив усі їхні особливості. А потім це стало чимось, у чому я добре знався, і я почав гордитися своєю майстерністю. Усі одночасно випускали своїх голубів, і гра полягала в тому, щоб зловити голубів інших хлопців. Це було схоже на скачки коней. Щойно це входить у твоє життя, ти не можеш зупинитися. Де б я не жив із того дня, я завжди будував собі пташник і тримав голубів.

Одного разу ми були на даху, займаючись голубами, коли до нас піднявся хлопець, старший за нас. Його звали Баркім, і він був другом одного з братів цих хлопців. Зрозумівши, що його друга тут немає, він сказав нам передати йому, що чекатиме на нього цього вечора на джемі в центрі відпочинку сусіднього району. Джеми – це було щось на кшталт танців для підлітків, але це було не те лайно Арчі та Вероніки. Поночі вони навіть змінювали назву закладу з центру відпочинку на «Стрілець». Туди щоночі приходили всі гравці і шулери, а також сусідські хлопці, які грабували будинки, займались кишеньковими крадіжками та шахрайством із кредитними картками. Це було лігво беззаконня.

Тож того вечора я пішов до клубу. Мені було сім років, і я нічого не знав про те, як одягатися. Мені було невідомо, що слід піти додому й прийняти душ та змінити одяг на щось таке, що вразило б усіх у клубі. Саме так вчинили інші хлопці, які порались біля голубів. Однак я сам пішов до клубу просто з пташника, одягнений у той самий смердючий одяг із плямами пташиного посліду на ньому. Я собі подумав, що мої приятелі будуть там і приймуть мене як свого, тому що я ганяв їх сраних птахів із дахів. Та щойно я ввійшов, ці хлопці підскочили і… «Що за сморід?!! Гей, ти подивись на цього зашмарканого смердюка!» Усі навколо почали сміятися з мене і дражнити мене. Я не знав, що робити – це було абсолютно нестерпно, усі і кожен кепкували з мене. Я плакав, але водночас намагався сміятися, щоб мене прийняли за свого. Баркім, здається, побачив, у що я був вдягнений і зглянувся наді мною. Він і сказав: «Гей, Коротуне. Забирайся до біса звідси. Зустрінемося завтра о восьмій ранку на даху».

Наступного ранку я був там у призначений час. Підійшов Баркім і почав мене повчати. «Ти не можеш приходити на танці в такому прікідє, як нечесаний бомжара. Ти хто по жизнє будеш, чувак? Ми тут робим бабкі». Він швидко гутарив, а я намагався зрозуміти кожне його слово. «Ми тут ща достанєм бабок, Коротуне. Чьо, готовий?» Я пішов із ним, і ми почали вламуватися в чужі будинки. Він наказав мені пролізти через вікна, які були занадто малі для нього, я увійшов і відкрив йому двері. Опинившись усередині, він взявся ритися в чужих речах, зламав сейф і кинувся чистити все під нуль. Ми знайшли там стереопрогравачі, аудіокасети, ювелірку, зброю та гроші. Награбувавшись, він відвіз мене в місто на Делансі-стріт і купив мені трохи гарного одягу, кросівки та дублянку з овчинки. Тієї ж ночі він взяв мене на джем, і там були всі ті самі люди, які сміялися з мене минулої ночі. На мені було нове пальто і шкіряні штани. Ніхто навіть не впізнав мене; це було так, наче то був не я, а хтось інший. Це було просто неймовірно.

Баркім став тим, хто познайомив мене зі злочинним життям. До цього я ніколи нічого не крав. Ні окрайчика хліба, ні льодяника – нічого. У мене не було ніяких антисоціальних схильностей. У мене не було потрібного стрижня. Але Баркім пояснив мені, що якщо матимеш добрий вигляд, люди виказуватимуть тобі повагу. Якщо в тебе будуть наймодніші шмотки та найкрутіші речі, то й ти будеш красним пацаном. У тебе буде статус.

Баркім повів мене на роллердром на Ютіка-авеню, де ми зустріли тих хлопців, які називали себе командою Рутленд-Роуд. Вони були юні, років по дванадцять, але одягались, як дорослі чоловіки. Тренчі, туфлі з крокодилової шкіри, кролячі хутра, стетсони[3] з великими полями. Вони носили дизайнерський одяг від Серджіо Валенте, Джордаш та П’єра Кардена. Я був вражений. Баркім розповів мені, де вони все це дістали: ці хлопці цупили з кишень, зривали з людей ланцюжки та грабували. Вони були просто молокососами – ходили до школи, але в них були годинники, перстні та ланцюжки. А ще вони їздили на мопедах. Люди називали їх головорізами, але ми називали їх нігерами з бабками. Усе це було простим божевіллям.

Баркім почав представляти мене людям на вулиці як свого «сина». Він був лише на кілька років старший за мене, але то була вулична термінологія, що попереджала людей не займати мене. Це означало: «Ось мій вуличний син,

1 ... 7 8 9 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беззаперечна правда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Беззаперечна правда"