read-books.club » Пригодницькі книги » Материками й океанами 📚 - Українською

Читати книгу - "Материками й океанами"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Материками й океанами" автора Георгій Іванович Кублицький. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 85
Перейти на сторінку:
не танув.

Експедиція відкрила кілька скелястих островів, їх назвали іменами офіцерів «Востока» і «Мирного», які перші помітили землю в океані. Один з островів був оповитий чорними хмарами густої і смердючої пари. Її викидав кратер вулкана. Його тепло зігнало сніг і лід з червоних і жовтих схилів.

Моряки переконались, що землі у Південному океані схожі на острови інших морів. Отож не дивно, що коли в січні 1820 року кораблі наблизилися до дивовижного крижаного бар'єра, не схожого ні на звичайні полярні льоди, ні на скелясті уступи недавно відкритих островів, начальник експедиції не міг твердо вирішити: чи суходіл перед ним, скутий крижаним панцером, чи плавуча крига небаченої величини і форми.

Одноманітне матроське життя, розписане до хвилини статутом корабельної служби.

Ось ударили вісім склянок — четверта година ранку. Унтер-офіцери оглушливо свищуть і горлають на весь корабель:

— Друга вахта, нагору!

Не хочеться покидати підвісну парусинову койку, коли навіть у кубрику так холодно, що на залізних болтах наростає за ніч шар льоду. Але баритися не можна. Міцний боцманський кулак, ох, який міцний! І матроси поспішають нагору.

Гнила вологкість пронизує їх. Ну й погодка!

Знову надриваються дудки. Зверху, з щогл, по вантах, а то й просто повзучи по снастях, спускається перша вахта.

— По ма-а-рсах!

Частина матросів другої вахти піднімається на щогли, решта починає ранкове прибирання — скребе, миє палуби, начищає мідні частини.

О восьмій годині ранку, з останнім ударом склянок, під звуки барабана і флейти піднімається прапор.

Капітан віддає накази про навчання. Астроном і вахтовий офіцер ходять по шканцях з секстантами в руках, визначаючи, де перебуває судно. З камбуза тягне димом і запахом борщу.

Незабаром свистки сповіщають про обід. Опівдні — зміна вахт. О шостій годині — вечеря, потім свистками ж викликають нагору співаків і танцюристів, а о восьмій вільні від вахти матроси підвішують свої вихолоджені парусинові койки і лягають спати. Судновий прапор повільно сповзає вниз.

І так щодня. Одна доба нагадує іншу. Тому лови пінгвінів чи поїздка на шлюпці по прісний лід до крижаних гір — уже ціла подія.

З пінгвінами матроси познайомилися ще на тому острові, де димів вулкан. Мільйони цих птахів облюбували його схили. Коли моряки зійшли на берег, постійні «жителі» острова й не думали давати їм дорогу. Тільки удари ціпка змушували відійти кумедних птахів, які траплялися тільки в південній півкулі.

— Це птахи — не птахи, звірі — не звірі, на них пір'я — не пір'я, шерсть — не шерсть: вигляд у них пташиний, але вони не літають під хмари, зате плавають швидше за корабель, — сміючись говорив про них професор Симонов.

Пінгвінові крила нагадували ласти. Вони придатні тільки для плавання, а не для польоту. І вкриті вони були пір'ям, яке скидалося на луску.

Пінгвіни здалися спочатку нерухомими, наче пеньки, і матроси їх так і прозвали: «пеньдвини». Але насправді це були дуже рухливі і кумедні істоти.

Інколи вони виринали з води біля самих шлюпів і видиралися на крижини. Сиділи і ходили пінгвіни вертикально, як люди. Надивившись на кораблі, вони, немов за командою, зчиняли крик і з дивним звуком, який нагадував рохкання, знову стрибали у воду. Тут вони почували себе як дома, плаваючи і пірнаючи за рибами і рачками з дивовижною швидкістю і спритністю.

Особливо кумедні були найбільші, так звані «королівські пінгвіни». Розгулюючи по крижині і випнувши вперед черевце, ніби пани в чорних фраках і білосніжних жилетках, вони уривчасто й сердито кричали «кре-кре-кре» або мовчки низько вклонялися один одному…

Беллінсгаузен особливо уважно оглядав деякі айсберги. Льодова стіна невідступно стояла у нього перед очима. Він чітко пам'ятав її виступи, заглибини… До чого ж вони були схожі на виступи і заглибини крижаних островів! Неначе хтось відламав від стіни шматки і пустив гуляти морем.

Біля крижаних гір своє життя. Он ціла череда їх суне із похмурої далини. За кожною горою тягнеться хвіст дрібних уламків. Іншим разом айсберги пливуть проти вітру: їхня підводна частина в кілька разів перевищує надводну, і глибинна течія, яка штовхає її, виявляється дужчою за вітер. Куди поверне цей стрій крижаних гігантів? Ніхто не скаже цього, бо часто вони рухаються з різною швидкістю і в різних напрямках.

Вахтові офіцери болісно прикидають: встигне корабель проскочити перед якою-не-будь горою чи краще звернути? І куди звернути: «приводити», тобто зробити так, щоб вітер був менш попутний, чи «ввалитися» під вітер? А за хвилину новий айсберг і ті самі питання.

На початку лютого експедиція знову спробувала проникнути на південь. Крізь снігову каламуть важко було розрізнити, що попереду, і коли кораблі підійшли до якоїсь перешкоди, вахтовий офіцер «Востока», впевнений, що перед ним великий айсберг, спробував було обійти гору. Даремно!

Це знову була крижана стіна, яка йшла в обидва боки за межі видимості. Вздовж неї кораблі попливли на схід, і тут на «Мирном» помітили те, про що негайно було записано в шканцевий журнал.

— Дивіться, морські ластівки!

— Де, де?

Над кораблем промайнули невеликі димчасті птахи. Моряки вже бачили таких птахів біля острова Південна Георгія. У відкритому океані вони не зустрічались. Ластівки — провісники близького берега.

Але як його далі шукати — вже почались антарктичні шторми? Густий сніг, змішуючись з бризками і піною, покривав льодовим нальотом борти, палуби, нижні кінці парусів. Ледве долетіли здаля слабкі звуки гарматних пострілів, що ними давав про себе знати другий корабель. Ракетні вогні то спалахували на гребені хвилі, то згасали за її стіною.

Майже сто днів «Восток» і «Мирный» плавали в антарктичних водах.

Тричі їхній курс перетинав Південне полярне коло. Зносились паруси і такелаж.

Розстеливши на столі у своїй каюті карту, Беллінсгаузен писав повідомлення в Росію, в Петербург. Можливо, не скоро ще доведеться послати його з якогось порту з попутним кораблем, але треба звести докупи думки, викласти їх

1 ... 7 8 9 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Материками й океанами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Материками й океанами"