Читати книгу - "Материками й океанами"

Переклад з російської М. ЯКУБЕНКА

Малюнки В. ВАСИЛЕНКА

Уже багато днів «Норд» гойдався на хвилях у морі Лаптєвих.

Це було гідрографічне судно. Люди, що перебували в нього на борту, промірювали глибину, позначали на карті підводні мілини, шукали підступи до невеликих островів, скелястих, похмурих. Їх населяли птахи. Чайки зчиняли страшний галас, тільки-но шлюпка наближалась до берега. Галька хрускотіла під важкими чобітьми, і, сполохані незнайомим звуком, тривожно кричали кулики.

Промірювати глибини — річ корисна, але — що й казати — робота це досить одноманітна. А тут ще погода — похмура, осіння, вітряна.

В середині вересня 1940 року «Норд» наблизився до островів Фаддея. Вони розташовані за сто тридцять кілометрів на південний схід від найпівнічнішого рогу Азії — мису Челюскін. Нічим ці пустельні, кам'янисті острови не славились, але моряки вирішили заглянути і сюди. Треба було дещо уточнити на карті.

Шлюпка, розігнавшись, чиркнула носом по гальці. Четверо вистрибнули з неї і пішли вздовж берега. Троє з них були досвідчені полярники і причепливо озирали всякий дріб'язок: все важливе на новому, незнайомому місці.

Один з них звернув до купи каміння, схожої на інші, але тільки трохи більшої. На його здивований вигук прибігли товариші.

— Дивіться-но, цілий склад!

Між камінням зеленіли старою міддю боки великих казанів.

— Якась експедиція покинула, — сказав молодий матрос.

— А де бляшанки?

— Бляшанки?

— Авжеж. Якби тут був експедиційний табір, то вже чого-чого, а консервних бляшанок навколо накидали б. Будьте певні, перевірена прикмета. Ану, разом!

Моряки відвалили камінь, обережно розгребли гальку.

— Але ж посуд старовинний! — здивувався матрос, колупаючи пальцем зелений наліт на темній міді казана.

Вони заходилися розривати далі.

— Диви, каструля!

— І сковорідка. Склад ширпотребу. Тільки за таку якість майстрові треба руки повикручувати.

Перекидаючись жартами, вони витягли на білий світ сокиру, мідний дзвінок, ножиці, мідний гребінець. У дрібній гальці яскраво голубіли намистинки. Все було незвичайне, музейне на вигляд.

— Стривай! — сказав старший гідрограф, підводячись. — Тут справа серйозна, хоч би не напсувати. Давайте порадимося з капітаном.

Коли розвідники повернулись на «Норд» і розповіли про знахідку, всі стали пригадувати: а які ж експедиції відвідували острови Фаддея. Біля мису Фаддея, на материку, бував Харитон Лаптєв, заходив туди Амундсен. Але на островах… Переглянули довідники, книги суднової бібліотеки — ні, на островах Фаддея ніхто з мандрівників не бував: у всякому разі в книгах про це не згадувалось.

Через кілька днів з «Норда» рушила на острів ціла експедиція. Вибрали невелику ділянку і почали пробні розкопки. Знайшли олив'яні тарілочки, відкопали старовинну пищаль, сережки, залишки хутра, різноманітний дрібний посуд і, нарешті, купу срібних монет.

— «Цар і великий князь», — ледве розібрав один з моряків напис на монеті. — Тут, видно, побували наші діди!

— А чи не прадіди? — поправив інший.

Моряки почали радитися. Ясно, що їм пощастило напасти на слід якоїсь старовинної експедиції. Але як вона сюди потрапила? Звідки? Коли саме? Шкода, що серед моряків не було людей, які б зналися на археології. Археолог і в кам'яному віці — як у себе вдома. А такі монети і речі для нього — відкрита книга.

— От що, товариші, — сказав капітан. — Коли не швець, то й не берися. Годі копати. Прикриємо поки все це гарненько камінням і повідомимо по радіо про знахідку. Прямо в Москву. А то потім археологи клястимуть нас: мовляв, моряки все зіпсували, взявшись не за своє діло. Неприємно нам буде.

На зимівлю «Норд» став недалеко від островів. Моряки часто їздили по плавник — уламки дерев, принесених річками в океан і викинутих штормами на берег. Цей плавник — єдине паливо для зимуючих на побережжі.

Якось один з моряків поїхав нартами на материк до затоки Сімса — вона була ще ближче до мису Челюскін, ніж острови Фаддея. Упряжка мчала по твердій сніговій кірці, як раптом їздець поквапно загальмував палицею.

Він помітив недалеко від берега залишки малюсінької хатки. Колоди були темні, старі, їздець зразу ж згадав про мідні казани і монети з островів Фаддея.

Він розрив сніг, спробував довбати мерзлу землю. Вона дзвеніла під сокирою: де вже тут копати!

Розвідник запримітив місце знахідки, і наприкінці полярної весни люди з «Норда» через багнисту тундру добрели до руїн хатки. Перше, що вони побачили, були позеленілі мідні казани. Забувши про мокру одежу, про втому, моряки заходились розгрібати сміття. Що за дива! Всередині залишків зрубу лежали олив'яний посуд, срібні монети, дзвоники, клапті хутра, шматки тканин, голубі намистинки. Все як на островах Фаддея! Тільки тут були ще компас і сонячний годинник.

Але ось моряки зняли шапки: в кутку зрубу біліли людські кістки…

Знахідки доставили на Велику землю. На острови Фаддея і в затоку Сімса виїхала спеціальна археологічна експедиція. Крок за кроком вивчала вона сліди сивої минувшини. І ось куди привели ці сліди.

Шумить Мангазея, «золотокипляча государева вотчина», в найглухішому закутку Русі, на березі сибірської річки Таз.

Кого тільки не здибаєш у цьому місті, заснованому російськими землепрохідцями в перший рік XVII століття! На вуличках біля рублених з найміцнішої модрини будинків і крамниць юрмляться козаки, служилі люди, мисливці. П'яна ватага дратує біля шинку ведмедя на ланцюгу. До воєводського будинку тягнуть мужичка в полатаному каптані. На гостинному дворі покупці прицінюються до