read-books.club » Детективи » Знайти і затримати 📚 - Українською

Читати книгу - "Знайти і затримати"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знайти і затримати" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 34
Перейти на сторінку:
Яшо, коли б Махов розшукав власника будинку й «Волги», — із надією сказав я.

— А якщо він носить окуляри недавно? — задав закрутисте питання Пазов.

— Все одно. Адже щороку провадиться техогляд і хтось із ДАІ, напевне, пам'ятає такого водія, — заперечив йому.

— Можливо, — погодився лейтенант.

— Миколо, йди до «газика» й передай черговому: нехай пошукають у картотеці клички Філон і Акула. — Я показав сержанту сірникову коробку. — Це слово нічого тобі не нагадує?

— Цибу… — прочитав і здвигнув плечима. — Ні. Загата написав?

Я кивнув.

— Не закінчив його, — зробив висновок Бунчув. — Цибу…

Прихопивши аптечку, він пішов до машини. Повільно спливали хвилини. Ілля не приходив до пам'яті. Сиділи коло нього на траві, Я крутив у руках сірникову коробку. Недарма Загата надряпав те слово. Щось хотів сказати. Може, те перевернуте «с» нез'єднана літера «о»? Тоді — ЦИБУО… Незрозуміло: і не прізвище, і не кличка. І ніби десь чув схоже. Таке відчуття, що воно мені знайоме.

Я притулив вухо до спини Загати… Серце билося, проте повільніше, з довгими паузами. Вернувся Бунчук, простяг руку — на долоні тьмяно полискувала гільза. Від пістолета Макарова. Ще свіжий запах пороху.

— Знайшов у траві, — мовив Микола. — Випадково.

Коли б навмисне шукали, навряд чи знайшли б. Отож, у грабіжників залишилося 15 патронів. Як завжди, один злочин породжував наступний. Мов ланцюгова реакція, — сказала б моя мама, викладач хімії.

Подумав: стрибаючи з поїзда порізно, грабіжники заздалегідь домовились, де зустрінуться, бо той, що без сумки, не схоче розлучатися зі своїм спільником. Це вже вовчий інстинкт злочинців — триматися зграєю. Поділити гроші вони просто не встигли.

Почув, що з того боку насипу під'їхали машини. Нарешті! Спочатку звідти вискочив Букет — чорна вівчарка з рудою підпалиною на грудях, потім — кінолог, молодший лейтенант Кузьменко. Вони спустилися вниз і підбігли до нас. Кузьменко, побачивши Загату, зсунув кашкет на потилицю й покрутив головою.

— Н-да… — приголомшено сказав. — Як же це він не вберігся? І пістолет…

Букет збуджено скавулів, пориваючись вперед. Підійшли експерти, принесли ноші. Я віддав сірникову коробку й порожню гільзу на експертизу. Заклацав фотоапарат, почали заміряти… Сива лікарка помацала пульс і ледь посміхнулася. Працювали мовчки, без коментарів. Нам з Пазовим нічого було тут робити. Я гукнув Бунчука.

— Знайди, Миколо, просіку й рулюй за нами. І повернувся до Кузьменка: — Ну, Олексо, покажіть, на що ви здатні. Ми не дуже топтались. Он бачиш? — показав йому лопуховий листок, розчавлений підбором.

Кузьменко присів біля нього, ткнув пальцем і наказав:

— Слід, Букете, слід! Шукай, шукай…

Букет припав рухливим носом до землі й шарпнувся праворуч. Він впевнено вів нас, петляючи між деревами й кущами. Олекса не попускав паска, щоб не заплутатись за стовбур. У лісовій тиші різко лунали наші кроки й засапане дихання вівчарки.

Букет різко взяв праворуч, і ми вибігли до лісового джерела, що било з-під коріння старої, високої сосни. На вогкому піску чіткі відбитки підошов і підборів десь сорок четвертого розміру. Його, безперечно. Пив воду. Он і дві заглибини, напевне від колій, коли нахилявся. А де ж відбитки рук? Ага, ось вони з протилежного боку. П'ятірня нівроку.

Букет скімлив і поривався вперед. Ми з Яковом озирнулися — за деревами їхав наш «газик» — і побігли далі. Те, що втікач завернув до джерела, свідчило, що він знає цей ліс. Отож — вони не «гастролери». У мене навіть трохи покращав настрій, бо все одно грабіжники подадуться до міста. А там…

Поміж дерев помітив неглибокі круглі лунки, порослі травою. Мабуть, у цьому місці колись точився запеклий бій. Авжеж, Яків розповідав про партизанський табір. Ось куди вели сліди! Поміж дерев чорнів товстий обгорілий дуб…

— Олексо… стій… притримай… Букета… — наказав Пазов Кузьменку.

Я пішов до дуба, ховаючись за березами й липами, зиркав під ноги, щоб не наступити на суху гілку… Заскрекотіла сорока, набридливо, наче когось попереджала про небезпеку. Я оглянувся — Яків і Олекса обережно йшли за мною. Букет, припадаючи до землі, нетерпляче сіпався вперед. Он і зруйнована землянка. З-за ліщинових кущів Я пильно обдивився галявину. Нікого. І нічого підозрілого.

Ми не поспішали: постояли кілька хвилин, сторожко прислухаючись і уважно оглядаючи кожен кущ. Потім я перебіг до товстого ясена, подав Олексі знак, щоб прикрив мене з тилу, і тоді вийшов.

— Пускай Букета.

Пес заметушився по галявині, потім ліг біля ніг Кузьменка й заскавулів, віддано дивлячись на свого провідника.

— Що з ним?

— Не бере сліду, — Олекса почувався ні в сих ні в тих.

Дивно. Не міг же злочинець злетіти. Адже саме сюди прийшов. Як же він зник? І чи зустрілися тут грабіжники?

Ми почали ретельно вивчати галявину — добряче затоптану й засмічену. Скрізь розкидані клапті газет, корки від пляшок, консервні бляшанки, недопалки, обгорілі сірники. Натрапили на свіжу купку попелу і дрібно подерту фотокартку. Коло замшілої деревини скалки скла. Я подивився крізь одне на свій палець і зі здивуванням відзначив, що скло збільшувальне. Очевидно, від окулярів.

Знайшли п'ять чорних невеликих ґудзиків. Скраю галявини помітив прим'яту траву, наче від коліс мотоцикла. В одному місці — дві глибокі ямки, явний слід від підпірки, в другому, збоку — одна. Я тихо свиснув.

— Що там, Арсене? — схопився Пазов.

— Здається, тут були мотоцикли.

— Ось чому Букет не бере сліду, — розчаровано протяг Кузьменко. — Хитро придумали, мерзотники.

На стежці до галявини свіжий відбиток покришки. Знайомий малюнок протектора… «Ява»! Точне! Далі — відбиток вужчий і малюнок інший. Таки два мотоцикли. Куди ж вони поїхали? Судячи з того, як грабували й тікали, досвіду їм не позичати. Знали, що повертатися до міста небезпечно. Вихід — сховатися в найближчому селі, де ніхто не знав про вбивство.

Мене насторожувала кількість спільників: власник будинку, двоє на мотоциклах, один із вбивцею… Надто багато. Злочинці не

1 ... 7 8 9 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знайти і затримати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знайти і затримати"