Читати книгу - "Перший спалах"

— Та ні, — знизав плечима Андрій, не зовсім розуміючи, чого вона так вчепилася до цього дурнуватого рівняння. Воно, звичайно, не на дві дії, але й суперскладним його теж не назвеш.

— Це дивовижно... Фантастично! Блискуче! — бубоніла Марія Петрівна, риючись у купі якихось паперів. — Ага! Ось де воно... Знайшла нарешті! Ану спробуйте розв’язати!

І вона подала хлопцеві аркуш з наступним рівнянням. Андрій знизав плечима, зосередився — і почав уявляти, як щур принюхується до ніг вчительки. Цього разу перед очима вималювалось щось схоже на «-23а». Далі почався танець сріблястих циферок, ниточок і шнурочків... Він записав відповідь, а тоді, на прохання вчительки, пояснив розв’язок. Марія Петрівна запропонувала йому ще одне завдання, а тоді ще одне, і ще... І кожного разу ситуація повторювалась. Щойно він дочитував завдання до кінця, як відповідь одразу ж з’являлась перед очима. Щур у його голові вже перегриз все, що міг, і тепер ласував класним журналом.

— Надзвичайно! — захоплено сказала вчителька після чергового рівняння. У її очах він помітив щось схоже на суміш глибокого захоплення, пошани й...побожності?

Андрій окинув очима клас — і побачив, що всі зачаровано дивляться на нього. Кілька людей сиділи з відкритими ротами — так, наче угледіли щось, гідне великого здивування.

— Який здібний хлопчина! — говорила Марія Петрівна, сплескуючи в долоні і не зводячи з нього очей. — Та вам...

Її перебило гучне дзеленчання дзвоника. Андрій полегшено зітхнув. Його щур покінчив з журналом, струбив парочку зошитів, перекинув відро зі сміттям і тепер шукав, що зжерти ще. Андрій порадив взятись за ніжки стола. Щурові не сподобалось.

— Перерва! — заверещав хтось із хлопців і налякав щура. Той блимнув очицями, труснув хвостом і чкурнув під батарею.

Як тільки Марія Петрівна вийшла в коридор, всі одразу зірвалися з місць і навперебій кинулися до Андрія.

— Що за спектакль вона тут улаштувала? — поцікавився Андрій, оточений тісним колом однокласників.

— Спектакль? — здивовано перепитала одна з дівчат-заучок. — Я думала, це ти нам поясниш!

— Ти про що? — Андрій стріпнув головою, відкидаючи з лоба пасмо волосся, що впало йому на очі.

— Ти лускав ті рівняння, ніби якісь горіхи! — ошелешено сказала вона, чомусь не знаючи, куди подіти свої руки. — Я за ввесь урок розв’язала тільки дві штуки, і то у другому щось наплутала! А ти!.. Знаєш, я такого ще не бачила!

— Чого не бачила? Та вони ж не дуже важкі!

— Хм... Я б так не сказала! — підключилася до розмови ще одна з відмінниць. — Останні два, якщо я не помиляюсь, узагалі взяті з завдань обласної олімпіади! Брат там був минулого року... Не розв’язав.

— Що? — тупо перепитав Андрій.

Тут із натовпу вийшов однокласник, через якого й почалась уся ця катавасія. Він розуміюче подивився на Андрія і по-дружньому поплескав його по плечу.

— Кажеш, це я щасливчик? — сказав він, усміхаючись. — А сам то...

І він зібрався було йти кудись, та раптом щось згадав і зупинився.

— А хоча ні! — він нахилився до Андрія і додав: — Ти не щасливчик! Ти — геній!

І запустив у сміттєвий кошик зіжмаканим аркушем з якимось малюнком. Андрій встиг розгледіти намальовану ручкою мордочку щура.

...Підліток, у повернення якого вже ніхто не вірив, повернувся додому і здивував усіх своїми новими здібностями.

Мешканець Прилісся Андрій Маковей перебував на канікулах у селі Огнієво. 17-го липня хлопець пішов з дому і не повернувся. Батьки забили на сполох наступного ранку. Ситуацію ускладнила сильна гроза з вітром, що пронеслась напередодні, повністю відрізавши село від електропостачання. Мешканці села разом із бригадою МВС-ників, що прибула ліквідувати завдані негодою збитки, протягом кількох годин прочісували ліс поблизу села. До пошуків приєдналися кінологи з вівчарками. На жаль, хлопця так і не знайшли.

Та через два тижні сталося неймовірне: Андрій повернувся. Численні медогляди у районній та обласній клініках підтвердили, що хлопець абсолютно здоровий. Але...

Всі, хто добре знав юнака, в один голос заявляють: нашого Андрія підмінили! Хлопець став іншим, більш замкнутим у собі і — що найдивовижніше! — у нього зненацька розкрилися здібності до математики. Тепер Андрій з легкістю розв’язує найскладніші задачі і займає перші місця у шкільних олімпіадах і конкурсах. А до того, як сказала нам вчителька, що вже 7-й рік поспіль викладає цю дисципліну в його класі, він ледве витягував на трійку...

Що ж стосується самого Андрія, хлопець відмовляється коментувати цю ситуацію. «Я не знаю, що зі мною трапилось, можу тільки з упевненістю сказати, що нічого протизаконного не зробив» — єдині слова, яких ми добились у відповідь на всі