read-books.club » Сучасна проза » Перший спалах 📚 - Українською

Читати книгу - "Перший спалах"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Перший спалах" автора Іолана Тимочко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Перший спалах» була написана автором - Іолана Тимочко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Перший спалах" в соціальних мережах: 

Роман Іолани Тимочко «Перший спалах» — поєднання психологічного й містичного роману з елементами фантастики. Це експериментальний твір із кількома сюжетними лініями, вставними історіями, нелінійною розповіддю та різними розповідними техніками, що дозволяє заглибитися у внутрішній світ героїв і створити у читача ілюзію споглядання світу їхніми очима.
Молода письменниця пише з десяти років. Її проза вирізняється відчуттям мови, ритму і увагою до темних глибин душі, на дні яких вона намагається знайти первісну людську чистоту.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 106
Перейти на сторінку:
Іолана Тимочко
Перший спалах

Пролог

Ці двоє ідіотів мене дратують.

Кіра постійно смалить. Коли вона дихає, з її рота вириваються акуратні кільця синюватого диму. Вона вся пропахла димом. Іноді мені здається, що коли б її воля, Кіра давно б уже сама стала димом.

Кіра постійно сидить угорі — на шафі, на дереві, на скелях, на грибах. Знаю, останнє прозвучало доволі неоднозначно, але про це — трохи пізніше.

Я її майже не бачу. Кіра не любить спускатися зі своїх висот. Вона там їсть, п’є і ночує. Ну і, само собою, курить. Коли в неї закінчуються цигарки, Кіра починає скандалити. Зазвичай на це ніхто не звертає уваги, але потім приходить Андрій — і вона втихомирюється.

Незважаючи на те, що Андрій — головний герой цієї історії, я його трохи недолюблюю, бо в свій час він добряче попсував нерви мені й Кірі. Вона, бідолашна, якось дізналась, що Андрій підбиває до мене клинці, і закатала страшну істерику, перебивши майже весь посуд в домі. Бачте, вона не могла змиритися з тим, що стала залежною від когось. Бо залежність від людини, тим паче, від чоловіка — це був її найбільший страх.

Кіра зненавиділа мене. І це збісило її ще більше. Бо раніше вона опікувалась мною. З першої хвилини нашого знайомства Кіра чомусь вирішила, що зобов’язана замінити мені тата, маму і старшу сестру, разом узятих. А я не мала нічого проти, бо вже звикла, що люди завжди намагаються турбуватись про мене. Чому, не знаю. Можливо, я виглядаю занадто нещасною. Може, їх збиває з пантелику моя небалакучість — я можу мовчати цілими тижнями, а люди вважають, що з такими заскоками я просто не виживу в цьому світі.

Не хочу вдаватися в подробиці нашої санта-барбари. Це нецікаво. Забагато шмарклів — традиційний недолік любовних історій. Скажу тільки, що все закінчилося добре. Зараз ці двоє живуть в мирі і злагоді, багато курять і ламають кухонні столи. Не в пориві агресії, а в пориві любові. Так, їхня любов настільки бурхлива, що від неї страждають всі меблі у нашому будинку — крісла розгойдані, дивани стріляють пружинами, навіть столи підозріло похитуються.

Разом з нашою трійцею в домі живе Вано, дядько Микола і Мирослав. Але це не люди, а швидше привиди — про них усі говорять, але їх ніхто не бачив. Вано — дивакуватий священик. Він може тижнями не виходити з кімнати, або пропадати десь у саду. Дядько Микола — фізик, що постійно зависає в своїй лабораторії і проводить якісь підозрілі експерименти. Насправді він ніякий не Микола, але всім байдуже. Кажуть, він спить по дві години на добу. Його очі горять таким хворобливим блиском, що хлопці навіть бояться з ним здоровкатись. Поза очі дядька Миколу називають королем, блискавок.

Мирослав — скажений фізик-самоучка, що бігає хвостиком за дядьком Миколою. Він постійно говорить про вченого і набридає своєю присутністю. Андрій каже, що Мирослав закоханий у дядька Миколу. Це, звичайно, жарт, але навряд чи хтось стане заперечувати, що ця прив’язаність дуже нагадує нездорове захоплення.

То хто ж ми такі і що робимо всі разом у одному домі?

Ми — це... На язик напрошується щось до непристойності пафосне — ангели, духи, згустки розумної енергії — коротше кажучи, вся та божественна фігня, про яку зазвичай пишуть в книжках і філософських трактатах. Але насправді ми звичайні люди, з плоті, крові та інших рідин. Ми любимо смачно поїсти, солодко поспати, добре випити — ну і, звісно, повеселитися. Але ми, на відміну від інших людей, якогось дідька застрягли у цьому божевільному світі, де немає ні часу, ні простору. Точніше, не так — вони є, але якісь не такі, як ми звикли бачити. Тут кожен новий день нагадує інший. Тут завжди падає сніг і спалахують блискавки. Ми не мерзнемо і не старіємо. А ще, кажуть, у нашому саду росте дерево, по якому можна видряпатись на небо. На жаль, я не знаю, правда це чи просто красива легенда.

Подейкують, що під деревом похована клітка, в якій живе страшне чудовисько. Ніхто із нас, звичайно, ніколи його не бачив, але, про всяк випадок, дядько Микола обгородив сад колючим дротом і пустив по ньому електричний струм.

А от ключ від міфічної клітки на диво справжній. Його срібна голівка має вигляд змії, що кусає себе за хвіст. Дядько Микола впевнений, що це означає безкінечність. Ми носимо ключ по черзі, як перстень Фродо. Бо, кажуть, він приносить нещастя своєму власникові. Я в це не вірю, але, думаю, краще про всяк випадок перестрахуватись.

Чорт... Я забула про ще одного персонажа нашої історії — таку собі бабу Ліру. Але це й не дивно. Я ніколи її не бачила. Чесно кажучи, ніхто з нас ніколи її не бачив. Ну майже ніхто. Так-от, вона навчила Кіру промацувати людей поглядом. Кіра страшенно пишається цим умінням — каже, це допомогло їй вийти на Андрія. На жаль, я не знаю, правда це чи вигадка, але можу сказати, що Кіра поділяє людей на «прозорих» і «мутних». Якщо перших вона нібито буквально бачить наскрізь, то другі для неї — нерозгадана таємниця, бо вона не може зрозуміти, що у них в голові, і ці люди притягують її до себе, мов магніт.

Знаєте, що ми робимо зазвичай? Та що завгодно, тільки б не вмерти з нудьги. Кіра увесь час курить. Я про це вже згадувала. Цигарки рятують її

1 2 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перший спалах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перший спалах"