Читати книгу - "Пригодам — ура!"

Такий режим він виробив для себе ще з другого класу, бо мріяв у майбутньому стати всесвітньовідомим мандрівником. Для цього йому треба було мати сталеві м'язи, не боятися нежитю й грипу і, зрозуміло, вміти готувати їжу: адже в далеких мандрах мами коло тебе не буде!

Отож навіть від такої прозаїчної і, на перший погляд — зовсім не хлопчачої справи, як кухарство, Васько отримував щиру насолоду й величезне задоволення, бо й вона з кожним днем наближала його до омріяної мети.

От і зараз він зробив зарядку, похукав під крижаним душем і вже розбивав на гарячу пательню, де шкварчала соковита шинка, яйця, як у двері постукали.

— Що сталося? — перелякано спитав Васько у Христофора, що стояв на порозі й ніяк не міг відсапатися після швидкого бігу.

— Та так, — непевно відказав той. — Вийди на хвилинку, справа є.

— Заходь краще до мене, — запропонував Васько, — тут поговоримо, а то яєчня згорить. Христофор ступив за поріг.

— Ну, що там у тебе? — повернувся до розмови Васько, знімаючи з плити яєчню.

— Ось, треба сховати, — Христофор розстебнув портфель і видобув з нього каністрочку.

— Що тут? — зиркнув одним оком Васько.

— Поки нічого не питай. Розкажу згодом!

— Згодом так згодом, — здвигнув плечима Васько. — А зараз давай краще перекусимо.

На цю пропозицію Христофор пристав дуже охоче: він так поспішав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навіть не встиг перехопити бодай скибочку хліба.

Хлопці хутко впоралися зі сніданком, запили яєчню гарячим чаєм, Васько швидко й вправно — теж тренування для справжнього мандрівника! — вимив посуд і нарешті взяв до рук каністру.

— Ану, що ж воно таке? — Він оглянув її з неабияким інтересом. Для чогось постукав пальцем, подивився на світло, погойдав, прислухаючись до важкого плюскотіння зеленкуватої рідини, й намірився був відкрутити кришечку, але в ту ж мить Христофор, мов ужалений, зірвався з місця, схопив друга за руки і несамовито заверещав:

— Обережно! Не чіпай!

Васько так перелякався несподіваного зойку, що відскочив кроків на три, впустивши каністру. Та на підлогу вона не впала: її на льоту підхопив Христофор і з полегшенням притиснув до грудей.

— Ти що? Здурів?! — отетерів Васько.

— Злякався! Ця штука небезпечна, от і злякався за тебе.

— А коли небезпечна, давай її про всяк випадок краще не вдома ховати, а десь у саду.

— Давай у саду, — кивнув Христофор. Хлопці взяли у сараї заступ і вийшли в сад.

— Отут і сховаємо, — показав Васько на купу бадилиння під парканом. — Ямку викопаємо, а зверху замаскуємо — жодна жива душа не знайде!

Христофор погодився, й незабаром каністрочка з таємничою небезпечною рідиною тихесенько лежала собі в ямі під чималим шаром бадилиння.

І тільки-но хлопці обтрусили землю з рук, як над ними пролунав пронизливий свист. Вони глянули вгору — й побачили Бевзя! Той сидів верхи на паркані й посміхався.

— Привіт, жевжики! — помахав він рукою. — А я до вас в ранковий час за боржочком: не хочеться чогось до вечора чекати! — І Бевзь зіскочив з паркану в садок.

Христофор відразу мовчки тицьнув йому гроші, які вчора виручив за пляшки.

Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тоді сховав у кишеню й тяжко зітхнув:

— Гарна штука, та мало!

— Як домовлялися.

— Воно то так, але ж ти пізно заплатив, от я й думаю: а чи не підвищити тобі проценти?

— Ми так не домовлялися, — злякано глипнув Христофор. — Та й у мене більше нема.

— Нічого, захочеш — знайдеш. Ти хлопчик розумненький, — посміхнувся Бевзь. — Хай дружочок допоможе. Одне слово, — тут у голосі його забриніла погроза, — щоб увечері ще трохи підкинули, мені треба!

— Та де ж ми візьмемо? — втрутився Васько.

— А це мене не обходить. Де хочете — там і беріть! Та не тремтіть, я не який-небудь грабіжник: все, що принесете, врахую вам у наступний внесок.

— Спробуємо, — кивнув Христофор, бо згадав, що один хлопець саме сьогодні обіцяв повернути йому давній борг.

— Між іншим, — звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках, — що ви тут копаєте? Скарб шукаєте? Давайте поможу, а знахідку — поділимо.

— Не скарб, а черв'яків, — викрутився Васько. — По лящів завтра підемо. А тобі що?

— Ти поварнякай мені! — розізлився Бевзь. — Я тобі таких лящів надаю, що й черв'яки не знадобляться! — І, радий своєму дотепу, дав