Читати книгу - "Пригодам — ура!"
- Жанр: Пригодницькі книги
- Автор: Анатолій Григорович Костецький
Любі друзі! Якщо ви ще й досі не познайомилися з творами відомого дитячого письменника Анатолія Костецького, то, на наше переконання, ви надзвичайно багато втратили. Але не журіться і, головне, не гайте часу. Краще візьміть до рук хоча б одну з його численних книжок і ви переконаєтеся: все, що створено цим письменником, — неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з вас. Складається враження, ніби автор — або ж ровесник читача, або ж не набагато за нього старший. Так добре він знає і відчуває той світ, у якому вчаться, мріють, фантазують, дружать, бешкетують сьогоднішні хлопчики й дівчатка — герої його фантастично-пригодницьких повістей та віршів. 1994 рік приніс заслужене визнання Анатолію Костецькому. Його талановиті твори та лицарське служіння дитячій літературі були відзначені однією з найвищих літературних премій України — премією імені Лесі Українки. Тож, наші любі читачі, нехай і ця, нова, книжка, до якої увійшли кращі повісті та віршовані казки відомого письменника, принесе вам радість і ще одну приємну зустріч!
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пригодам — ура!
Фантастично-пригодницькі повісті та віршовані казки
Для молодшого шкільного віку
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Малюнки АНАТОЛІЯ ВАСИЛЕНКА
Редактор ТІНА КАЧАЛОВА
Суперклей Христофора Тюлькіна,або
«Вас викрито — здавайтесь!»
Фантастично-пригодницька повість
Розділ перший
ТАЄМНИЦЯ СТАРОГО САРАЯ
Почалося з того, що в будиночку Лукерії Луківни та Сидора Силовича почали зникати речі. І коли б то зникали коштовності, — приміром, порцеляновий чайний сервіз, набір срібних ложечок для кави чи вазочки для варення з кольорового чеського скла, — варто було б калатати на сполох. Але зникали зовсім не коштовності, а звичайні буденні речі.
Першою зникла пляшечка з клеєм «Марс», яким можна склеювати шкіру, дерево, скло та порцеляну. Лукерія Луківна саме збиралася підклеїти шкіряну облямівку на домашніх капцях Сидора Силовича, свого чоловіка, бо він завжди загинав задники й обривав облямівку. Отож Лукерія Луківна відчинила шухляду з написом «Побутова хімія», де мав стояти клей, — і не знайшла його на місці.
Спершу вона подумала, що сама десь запроторила пляшечку — та й забула. Таке з нею інколи траплялося: то покладе кудись окуляри й шукає цілий день, то закине десь газети і не може потім знайти, а то й насипле солі в баночку з написом «Цукор» — і вся родина кривиться від солоного чаю.
Щоб якось позбутися оцієї своєї вади, Лукерія Луківна понаклеювала на всі баночки, коробки та шухляди етикетки з написами «Інструменти», «Ложки, виделки, ножі» тощо — і плуталася вже менше, хоч подеколи пам'ять зраджувала їй.
Тож не дивно, що при такій вдачі Лукерія Луківна спершу не звернула уваги на пропажу клею,
«Мабуть, клей увесь вийшов, — подумала вона, — а я про це й забула». Вона вирішила завтра купити нову пляшечку «Марсу», а зараз, поки до роботи ще лишався час, — бо Лукерія Луківна, як і її чоловік, працювала в другу зміну, — почистити соляною кислотою ванну. Та, на превеликий подив, кислоти на місці теж не було!
Це відкриття вже насторожило її — і Лукерія Луківна заходилась перевіряти всі свої баночки, коробочки й шухляди.
Все і всюди було на місцях: у коробці з написом «Інструменти» лежали незаймані терпуги, молотки, викрути, свердла та багато іншого приладдя; з шухлядки «Ложки, виделки, ножі» теж нічого не пропало; навіть у бляшанці з етикеткою «Шурупи» ніхто нічого не торкав.
Та коли Лукерія Луківна почала обстежувати шухляду «Побутова хімія», то, крім пляшечки клею і соляної кислоти, вона не знайшла ще двох пачок синтетичного прального порошку, пляшки ацетону, бляшанки з силікатним клеєм, коробочки зі спиртовими таблетками й тюбика з пастою для полірування меблів.
Лукерія Луківна не відала, що й діяти!
Чоловіка вона вирішила не турбувати — він відсипався після другої зміни. «Та й чи варто казати йому? — засумнівалася Лукерія Луківна. — Напевне, я просто забула, куди все це подівала. Мабуть, у мене знову погіршилася пам'ять». І вона вирішила перед роботою зазирнути до лікаря, до якого вже колись зверталася.
Лікар дуже уважно вислухав скарги й заходився обстежувати відвідувачку. Він довго вдивлявся в її очі, відтягуючи то верхнє, то нижнє віко, стукав гумовим молоточком Лукерії Луківні то по правому, то по лівому коліну, й від того в неї так смішно дригалися ноги, що вона ледь стримувалась,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригодам — ура!», після закриття браузера.
