Читати книгу - "Історія з собаками"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ключ! — захекано вигукнув бай Стамо й простяг руку.
Прокопій трохи зблід на лиці, але залишився спокійний і, помовчавши кілька секунд, з гідністю запитав:
— Якого ключа вам треба?
Тепер уже зблід бай Стамо. Він роззявив рота, наче його душили, й рука його безсило впала.
— Як то якого ключа? Ключа од відділу, який я вам дав півгодини тому, щоб ви туди зайшли!
— Чи ви не збожеволіли? — похитав головою Прокопій. — Якщо я півгодини тому був на заводі, то як би я опинився вже тут? Чи в мене крила за плечима?
— Не жартуйте, товаришу Сапарев! — підвищив голос колишній старшина.
— Відчепіться від мене, а то я викличу до вас «швидку допомогу»! — скипів Прокопій. — Ви з глузду з'їхали!
Бай Стамо відступив на крок і глянув на всіх очима, сповненими переляку й болю.
В цей час Алекса вже не було в кімнаті. На його місці сидів Авакум.
Зустрівши погляд першого заступника директора, бай Стамо кашлянув і промовив:
— Товаришу директор, скажіть йому, нехай віддасть ключ! Нащо такі жарти?
— Зачекайте-но! — відповів перший заступник директора. — Чому ви не відібрали в нього ключа вчасно, ще на заводі, а приїхали за ним аж сюди?
— Тому, товаришу директор, що коли я повернувся, його вже не було, він пішов.
— А ви куди ходили? Чому лишили його самого?
— Бо він нені сказав: «Мені треба тут щось подивитися. Я побуду хвилин двадцять, а ви тим часом сходіть у буфет, візьміть каву та два бутерброди й принесіть мені. А я замкнуся зсередини!». Коли я все те приніс, його вже не було!
— А ключ?
— Ключа не було ні всередині, ні у дверях. Він узяв його з собою!
— Ну що ти вигадуєш, негіднику! — стиснув кулаки Прокопій і погрозливо посунув на бая Стамо. — Глянь мені в вічі!
— Дивлюся!
— Я підходив до тебе півгодини тому?
— Так.
— Ти певен?
— Можу поклястися батьком і матір'ю!
— Брехун! — крикнув Прокопій. Він замахнувся, і в «закутку» пролунав ляпас, так наче хруснула суха дошка.
Колишній старшина навіть не зворухнувся, тільки дивився, вирячивши очі. Так він простояв секунд п'ятнадцять, а потім тяжко, впав на підлогу, наче підрубане дерево. Голова його вдарилася об стіл, чарки підскочили, але перекинулася тільки Спиридонова. Жовта рідина потекла по столу, й кілька краплин упало на обличчя колишнього старшини.
В цю мить у дверях наче на замовлення з'явилося кілька міліціонерів па чолі з лейтенантом. Вони ніби очікували десь поблизу, поки вибухне сварка між Прокопієм і вахтером, аби втрутитися в найкритичніший момент, і все ж трохи запізнилися. За спинами міліціонерів височіла довга постать Алекса. Авакум, перезирнувшися з ним, злегка всміхнувся самими очима, й Алекс у відповідь ледь помітно кивнув головою.
Коли бая Стамо повезли в окружну лікарню, що стояла за корчемним садом, лейтенант запитав Прокопія:
— Що таке сталося між вами?
— Він його вдарив! — квапливо відказав Спиридон Хафезов, хоч лейтенант питав не його, а Прокопія. — Дав йому ляпаса. — Хафезов кинув на колегу такий страшний палаючий погляд, що той знітився, втупив очі в землю і похилив голову.
— Справді, інженер Сапарев ударив вахтера, — поважно озвався перший заступник директора. — Але я запевняю, що від такого удару не впала б і дитина, не те що великий і міцний чоловік, як наш вахтер. Йому, напевно, стало погано від хвилювання.
— Це скажуть лікарі, — відповів лейтенант.
— Шкодую, що так сталося. — Прокопій глянув на першого заступника директора й похмуро помовчав. — Але погодьтеся, я не міг вчинити інакше. Він робив з мене дурня!
— Вибачте, — посміхнувся з того боку столу Димо Карадимов, — але часом і мені спадає на думку, що ви в своєму довгому плащі, зі старомодним парасолем часів першої світової війни маєте трохи дивний вигляд.
— Так, так, — озвався Спиридон Хафезов, до якого знову повернулася його хоробрість.
— Ви матимете доволі часу для розповідей і пояснень, — виструнчився лейтенант. — Усіх присутніх тут, за винятком товариша першого заступника директора, прошу зайти з управління для складення відповідного протоколу!
— Але я вже дав своє пояснення, — на обличчі Хафезова відбився відчай. — Навіщо гаяти час?
— Не турбуйтеся, товаришу Хафезов! — махнув рукою перший заступник директора. — Я повідомлю вашу дружину про випадок, і вона не буде тривожитися.
— От халепа! — зітхнув Хафезов. — Це все через вас. — Він глянув на Прокопія з відвертою ненавистю.
— Отаке, товаришу Хафезов, ваше самопочуття, коли ваша невинність, сказати б, hors concours[1]? — єхидно запитав його Прокопій.
* * *В управлінні міліції відразу звільнили Алекса, оскільки він не був присутній при «випадку». Авакума теж звільнили, взявши від нього кілька рядків пояснення. В приймальні слідчого залишилося троє інженерів конструкторського відділу — Сапарев, Хафезов і Карадимов. У суміжній кімнаті слідчого чекало
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія з собаками», після закриття браузера.