Читати книгу - "Ми, горобчики"

А він відповідав їм:

— Шановні добродії, я не люблю, коли втручаються в мої справи! Замість того, щоб базікати, шановні добродії, краще напружте свої м’язи!

При цих словах Шановний Добродій перехилив гніздо й висипав звідти горобчиків. Мушу вам сказати, що відразу з усіх боків почулося:

— Шановний добродію, шановний добродію!

Горобець стоїть, бундючиться і каже мені:

— Оце так, шановний добродію! Всі до одного схожі на мене, мов дві краплі води!

Шановний Добродій був дуже цікавий горобець. Він міг сидіти цілими днями на дереві й чекати, коли з’явиться щось, аби його покритикувати. Це могло бути будь-що: підвода, людина, собака, жінка, гарба зі снопами — він до всього звертався «шановний добродію!» Як же це можна гукати жінці «шановний добродію!»? Проте Шановний Добродій зовсім не переймався цим, він сидів угорі й гукав жінці:

— Шановний добродію, чи не можеш ти ступати трохи обережніше, щоб не здіймати стільки пилюки за собою! Де тебе вчили так тягнути ноги, шановний добродію?

І так далі.

Якось сиворакша підходить до нього з усіма своїми тисячею трьомастами бантами та журналом мод, а він, не сказавши й «добридень», відразу почав:

— Шановний добродію, доки ти носитимешся зі своїми бантами?

А сиворакша поправляє банти й відповідає:

— Не твоя справа, Шановний Добродію! Ти, замість того, щоб чіпати мене, краще полагодив би своє гніздо, невже не бачиш, що воно схоже на хатку-руїну?

Горобець дивиться насуплено, лузає насіння й випльовує лушпиння на банти гості.

— Ти міг би бути трохи чемнішим, Шановний Добродію, — каже сиворакша, а у відповідь чує:

— Шановний добродію, ще не народився той, хто вчитиме мене чемності!

При цих словах Шановний Добродій підскочив і заходився лаяти вихор, бо той закрутив солому й пилюку дзиґою, підняв і жбурнув усе на горобця.

— Браво, шановний добродію, невже тобі більше нікуди кидати пилюку, крім мого піджака?

А вихор пограв своєю дзиґою по шосе, не звертаючи на нього ніякої уваги.

Шановний Добродій був таким базікою, що навіть коли полював на комах, то, переслідуючи їх, лаяв без угаву. Якось він услідився за однією комахою, — хоч вона й комаха, але ж і вона жива істота, отож і тікає, аж надривається. А похмурий Шановний Добродій летить за нею й галасує:

— А чому ти повертаєш ліворуч, коли можеш повернути праворуч, та ще й мене вимушуєш робити ці круті повороти! Хіба так повертають, шановний добродію? Я трохи не впав на цьому повороті. Гей, гей, давай угору, шановний добродію!

Але комаха чомусь не наважується підніматися вгору.

— Диви, знов повертає назад, не подавши ніякого знаку! Якщо отак все почне літати, шановний добродію, то, чого доброго, за один день може бути винищено все, що літає, і настане загальна катастрофа!

Шановний Добродій кричав усе це комасі, але вона його зовсім не слухала. Вона так дременула, що тільки засвистіло, і все віддалялася від переслідувача. Та ось метка ластівка кинулася на неї чорного блискавкою, і вже не видно ні блискавки-ластівки, ні комахи.

— Гей, гей, шановний добродію, де ж так роблять, щоб полював я, а схопив комаху ти! А йди-но сюди й віддай мені здобич!

Але ж комаха нічия. Тобто вона дістається тому, хто її схопив, інакше хтось ласий привласнив би собі все, що літає під небом, і не залишив би нікому навіть півкомахи.

Яким же безцеремонним буває Шановний Добродій, ви зрозумієте ще краще, коли я вам розповім отаку історію. Під час маневрів біля нас зупинилося військо. Скрізь стояли гармати, танки, кулемети. В небі гули літаки й вертольоти. Шановний Добродій, побачивши, що військо ось-ось розпочне маневри, подався до нього. І тут почалася така стрілянина, що все, що вміло літати й бігати, мов крізь землю провалилося. Тільки Шановний Добродій ступає по-молодецькому, робить зауваження солдатам та знай лає їх.

— Гей, шановний добродію, хіба можна отак? — гукає горобець військові. — Оце саме тут ти знайшов місце, щоб стріляти, шановний добродію!

Але солдати стріляють собі. Один снаряд мало не влучив у горобця. Шановний Добродій озирнувся й почав обтрушувати свій піджак, бо снаряд трохи його обсмалив. Обтрушуючи піджак, він гукав услід снарядові:

— Агов, ти, чи не можна бути трохи чемнішим? Який дурень учив тебе штовхати перехожих? Невже ти сліпий і не бачиш, що я йду, га? Де так роблять, шановний добродію?

Проте снаряд не звернув уваги на Шановного Добродія, а летів собі далі. Сиворакша пищала під небом, бо силкувалася, по-перше, притримувати всі свої банти, а по-друге — не загубити журнал.

Врешті її охопила паніка, і вона не зважала більше ні на журнал, ні на банти. Снаряд блискавично пролетів повз неї і влучив у журнал, рознісши його вщент.

Побачивши це, Шановний