Читати книгу - "Ми, горобчики"

а на задньому — ноги горобчика Довгоніжки. Він розглядає невідомі йому яйця.

Чику засукав рукава, перевірив усі експонати колекції. З одного павукового яйця вилупилося аж сто павученят і виходили ще, але ми знали лічбу лише до ста, тому всіх це змогли порахувати. Принаймні їх було набагато більше ста.

— Тільки павуки здатні на таке, — сказав Чику. — Горобчик ніколи не покладе сто горобенят в одне яйце, щоб вони штовхались там, перечіплювались ногами або крилами, як люди ліктями в трамваях.

Відтоді наш друг не брав до своєї колекції жодного яйця, якщо не був певен, що воно не пташине.

— Мусиш знати, шановний добродію, що кожна жаба своє болото знає, а кожен колекціонер — свою колекцію. Чому ти почав колекціонувати плазунів, шановний добродію? Де ти бачив, щоб плазун колекціонував горобчиків? Не бачив і не побачиш, шановний добродію, бо плазун думає, як би тебе з’їсти, а ти взявся їх колекціонувати. Е-е-е-х, шановний добродію, шановний добродію!

ГОРОБИНІ ІГРИ

Одного дня, коли всі ми сиділи гуртом і так собі, гуртом розмовляли про свої пташині справи, нам заманулося погратися. Кожен з нас обрав собі пару, і ми почали гратися. Я обрав Ю. Тц, бо Ю. Тц обрала мене. Граючись, ми звили собі нове гніздо, чистеньке, чепурне. Ю. Тц вимела його. Ми потроху наповнили його яйцями.

— Джіффе, чи хочеш ще гратися? — спитала мене Ю. Тц, і я відповів:

— Звичайно, хочу.

— Тоді,— сказала Ю. Тц, — я сяду в гніздо висиджувати яйця, а ти поважно літай навколо гнізда і принось мені час від часу якусь муху. Вранці, якщо тобі буде не ліньки, злітаєш до річки і принесеш мені трохи води в пір’ї.

— Добре, — погодився я й одразу ж почав літати навколо гнізда, та так гордовито, що якби навіть хтось, побачивши мене такого, тричі впав переді мною на коліна, благаючи не бути таким гордовитим, я все одно не відступився б. Показуючи, який я потрібний біля гнізда, позираю й на інших горобчиків. Ті теж набундючились, особливо Цвір, бо дуже хизувався, що вміє літати задом наперед. Перед ним до ранку можна простояти навколішках, а він тебе навіть не помітить — перелетить через тебе задом наперед і оком не змигне.

Я гордився, пишався, та чи надовго вистачить отієї пихи? Не більше ніж на три дні. Та хоч як там пишайся, пиха набридає й надокучає. Кожен, завершивши якусь справу, пишається, і цілком слушно, потім починає вихваляти й навіть оспівувати зроблене. Працювати заради самої праці — цього замало. Тому спершу попрацюєш, потім помилуєшся зробленим, навіть оспіваєш його, а далі працюєш знову.

Ми теж так робили.

Якось рано-ранесенько всі ми стояли — кожен на краєчку свого гнізда — й силкувалися оспівати своє життя. Найлегше було Мугикові, бо він мав природний хист до співу. Але й ми, хоч і не мали того хисту, так розспівалися, що наші пісні лунали кілька днів підряд. Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь! А далі — гайда до річки, щоб принести води в пір’ї.

Отак, граючись, ми раптом почули, що хтось стукає зсередини яєць. А одного ранку з яєць вийшли голячки: туляться одне до одного, пищать і мружаться від задоволення. Ніякого пір’я на них нема, а тільки пух. Однак, незважаючи на це, вони розмахують крилятами й лякають нас, що полетять. Ми ж знаємо, що вони не полетять, бо на все свій час, а час не можна перегнати.

Кіт сидів навпочіпки на даху, закручуючи вуса.

— Буде смачна їжа, — сказав він, а я відрубав:

— Удавишся!

Кіт сидів навпочіпки і зранку до вечора до знетями пряв пряжу для своєї дружини. А дружина його страшенно ледача, і коли її геть обсідають ліньки, то вона навіть дивитись ні на що не хоче і тоді всю пряжу підсовує коту. А йому, бідоласі, що робити? Аби не було скандалу, він сідає і пряде: фр, фр, фр…

Але не відвертатиму вашої уваги, бо горобчики повиростали в гніздах і аж тремтять — так їм хочеться полетіти. Я підходжу до них із суворим виразом, хапаю найближчого, вигукую:

— Марш! — і викидаю з гнізда.

Він пищить, починає лопотіти крилами й хапається за повітря. Вслід за ним я викидаю й інших, усі літають навколо, а я сиджу на гнізді, посміхаюсь, але силкуюсь показати, що мені байдуже, — аби горобчики не подумали, ніби мені приємно. Хай думають, що я суворий. Коли виростуть, зрозуміють, у чому справа.

Однією з найулюбленіших наших справ була гра в дочки-матері. Ми обирали собі пару й цілий день цвірінькали. Та, на жаль, не можна все життя гратися в дочки-матері, бо слід трудитись і заробляти собі на життя.

Мої друзі теж почали викидати своїх горобчиків із гнізд. У Фу, одягнувши всіх у дитячі майки, кидав горобчиків униз головою. Цвірові полетіли задом наперед, Мугикові — літаючи, складали пісні. Горобчики Чику зайняли старе гніздо Фр. Т. Мітітакі й заходилися колекціонувати все, що тільки впадало їм в очі.

Не забарився і Шановний Добродій. Він стояв на своєму гнізді, схожому на хату-руїну, і слухав, як його горобчики вичитують йому:

— Шановний добродію, чи ж тобі нас учити