Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

Тепер люди мали доми для захисту від ночі та диких звірів, міські мури, що охороняли від кочівників, луки й щити, щоб оборонятися від сусідів, вогнище, яке розпорошувало морок та підтримувало тепло і життя, а також закони і звичаї, що стояли на сторожі доброго ладу.

Може, цей лад і сяка-така безпека разом із виготовленням усе досконалішої зброї призвели до того, що люди занудьгували у своїх містах, під опікою Великої Богині, та на втоптаних стежках, що вели до водопою і сусіднього селища. Запрагнули мандрувати новими, ще не протоптаними дорогами, переборювати невідомі перешкоди, здобувати дикі простори, якими мали б опікуватися нові божества.

Обороняючи Велику Богиню, честь якої опинилася під загрозою, та старий лад, що вже тріщав по швах, Миріна розпочала великий похід проти сусіднього острова Керни, розміщеного на захід від Нілу. Цей острів тисячу років тому колонізували атланти, тому його мешканці називали себе атлантидами.

Від атлантів вони успадкували знайомство з астрономією та глиняні таблички із зображенням рухів небесних тіл.

У погожі ночі Уран, цар Керни, підіймався на вежу і спостерігав за зоряним небом, потім довго і напружено придивлявся до знаків на таблицях, викарбуваних колись мешканцями Затопленого Суходолу. І от настав великий день: Уран оголосив початок Сонячного Року, опертого на русі Сонця, залишивши Місяцеві владу над місяцями.

Після Урана на трон вступила його донька Базілея; вона побралася із найкоханішим зі своїх братів, Гіперіоном. Інші брати (бо Уран мав багато синів від наложниць) убили чоловіка та дітей Базілеї, а тоді оголосили свого батька, Урана, Богом Сонця, наказавши віддавати йому божеські почесті.

Коли в Керні ставили олтарі на честь нового бога, Базілея з розкуйовдженим волоссям блукала по країні, трусячи дерев’яними іграшками своїх убитих дітей і брязкотом повідомляючи про своє наближення. Одного дня голосіння божевільної цариці стихло, замовкли брязкальця і Базілея безслідно зникла.

Титани, як назвали себе зведені брати Гіперіона, проголосили, що під час бурі Уран забрав свою доньку на небо, і встановили містерії на її честь.

Довго тривали воєнні приготування амазонок проти єретичного острова, врешті Миріна зібрала тридцять тисяч лівійської піхоти, озброєної бронзовими мечами і щитами, покритими зміїною шкірою, а ще три тисячі кінних амазонок, кожна зі списом, луком та сагайдаком. Коники амазонок були малими й дрібними, тому краще пасували легким дівчатам, аніж мужам. Амазонки навчилися вражати противника стрілами з коня, як ідучи в наступ, так і відступаючи у втечі.

Протягом тисячоліть жриці Місяця обороняли вогнища і будували стіни міст, а тепер самі вирушили руйнувати мури, посеред яких запанували нові звичаї та виросли нові боги. Оскільки звідусіль їм загрожували великі переміни, вони зреклися свого покликання, тож із часом їх почали вважати племенами войовниць.

Можливо, атлантиди не чекали нападу, можливо, острах перед помстою Великої Богині скував їхні члени, можливо, лють амазонок була такою великою, що ударемнювала всякий опір, — але коли амазонки, викрикуючи: — Улу-лу! — на честь Великої Богині, натисли на атлантидів, воїни Урана кинулися навтьоки. Переслідуючи їх, амазонки через міську браму ввірвалися до столиці.

Миріна наказала убити всіх чоловіків, а жінок та дітей перетворила на невільників Великої Богині; мури міста, де віддавали честь богу Сонця, були зруйновані, а олтарі зрівняні з землею.

Після цих подій серця атлантидів наповнились страхом і мешканці інших міст піддалися владі амазонок. Адже переконалися, що Велика Богиня вимагає беззастережної відданості, що вшановування інших, відмінних від неї богів, є блюзнірством. Отож Миріна заслужено покарала смертю воїнів, які збунтувалися проти тієї, що дала їм життя. Велика Богиня не знала милосердя. Була немов Мати-Земля, що родить і вбиває, дає їжу та зсилає посуху, будить до життя і гасить подих, є Місяцем і Сонцем, припливом і відпливом, Німфою і Старицею, Ніччю і Смертю. Тією, від якої неможливо утекти, — за весь той час, коли люди жили на Землі.

Там, де був колись зруйнований град, Миріна збудувала нове місто. В ньому поселилися вцілілі вигнанці та втікачі з різних країн.

Однак атлантиди недовго втішалися миром. На них вже давно нападали осілі на краю острова дикі племена горгонів, якими правила цариця Медуза і її жриці-горгони.

Отож, на прохання атлантидів, Миріна оголосила війну жорстокому племені.

Горгони виступили у бій, озброєні палицями та сокирами. На чолі війська крокували жриці у страхітливих масках, зі зміїним волоссям, отож люди кам’яніли від їх вигляду. Окрім того, царицю Медузу охороняв талісман, чудотворний диск із викарбуваними на ньому знаками — у них були закляті безсмертні вчинки й імена героїв. Діва — на честь Великої Богині у першій подобі, Лев — зображення Гільгамеша, Водолій — спомин про потоп, Терези — нагадування про суд Озиріса, Близнята — весняне рівнодення, Стрілець — осіннє рівнодення, Риба — символ води, з якої все постало і все відроджується.

Боротьба проти горгон була нелегкою, але амазонки мали кращу зброю і стріли їх сіяли спустошення у армії Медузи. У великій битві між жрицями Місяця та горгонами амазонки здобули перемогу, взявши в полон три тисячі горгон. Недобитки разом з їхньою царицею відступили з поля бою і зникли в евкаліптовому гаю. Миріна наказала підпалити ліс, де, як вона вважала, вони сховалися, — аби спалити ворогів живцем. Горгони твердили, що тільки вони знають таємницю Богині і спроможні її зберегти. Натомість амазонки зрадили цю таємницю, відкривши людям, що вони вагітніють, тілесно спілкуючись з чоловіками, а не зі зміями.

На честь перемоги над горгонами амазонки влаштували великий бенкет. Вночі, коли втомлена сторожа поснула, горгони, яким хтось перерізав пута, вислизнули з табору і втекли до лісу. Ще до ранку повернулися, ведучи підмогу, і вбивча війна розгорілася наново. Горгони були вибиті до ноги.

Амазонок, полеглих у бою, поховали у трьох великих збірних могилах.

Через кілька століть після цих подій карфагеняни заснували на острові Керні свою торгівельну станцію, одну з багатьох на дорозі до Канарських островів. Могили амазонок давно вже заросли травою, і пастухи, що пасли тут овець і кіз, розповідали, що в курганах були поховані всі амазонки разом зі своєю царицею. Але Ганно знав, що амазонки були жрицями Місяця і вшанував їх жертвою, щоб прихилити до себе богиню Таніт.

Насправді ж Миріна вийшла неушкодженою зі сутичок із горгонами. Однак вирушила на пошук нових місць для поселення, бо острів Гесперу затопили води озера. Там, де колись зеленіли пасовища, тепер зіяли грузькі болота.

На звістку про те, що Миріна